ПРІНСТОН — Вибори до Європейського парламенту, які завершилися 26 травня, виявилися відтворенням «Гри престолів» — довгої та складної історії з несподіваним і для багатьох незадовільним результатом. Як і щодо «Гри престолів», деякі фанати закликають до іншого фіналу. Вони хотіли б звільнити авторів і переписати сценарій.
Антиєвропейці, яким на мить здалося, що до тріумфального підкорення Брюсселя їх може повести популістський тріумвірат італійця Маттео Сальвіні, угорця Віктора Орбана й американця Стіва Баннона, були відкинуті назад. Проєвропейці, що підтримують партії істеблішменту Європейського союзу, також програли. А політики, які винайшли процес Шпітценкандідатена в спробі вплинути на вибір наступного очільника Єврокомісії, мали безглуздий вигляд, оскільки частини старих партій ЄС залишилися осторонь. Отож, традиційні очікування виявилися повним розчаруванням.
Але один очевидний результат виборів був зрозумілий задовго до того, як були оголошені результати: давня дуополія європейських лівоцентристських і правоцентристських сил зрештою закінчилася. Ця дуополія була найбільш очевидною на національному рівні, де майже консервативна партія і майже соціалістична партія зазвичай боролися за рівень пенсій, політику заробітної плати, розмір соціальних виплат і тому подібне. Потім кожна партія повинна була пом’якшити свою позицію, щоб залучити середнього виборця. Системи, які вони створили в національній політиці, були досить стабільними, і деякі сподівалися, що цей же механізм може бути перенесений на європейський рівень.
Ця ліво-права дихотомія зламалася в Італії ще на початку 1990-х років. Завершилася зовсім нещодавно у Франції з президентськими виборами 2017 року, на яких ні старі ліві, ні старі праві кандидати не дійшли до другого туру. Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН) систематично послаблювала себе за допомогою своєї (політично відповідальної) участі у великій урядовій коаліції з Християнсько-Демократичним союзом. А у Великобританії Брекзіт знищив Консервативну партію а, можливо, і Лейбористську партію.
У Греції, результати правлячої партії Сиріза були поганими, мабуть, відображаючи думку багатьох виборців про те, що вона поступово перетворилася на традиційну лівоцентристську партію. За винятком небагатьох країн — наприклад, Іспанії й Австрії — соціал-демократи старого зразка виступили погано. Франція та Німеччина, дві країни, що традиційно вважаються ядром європейського процесу, є двома найбільш яскравими прикладами. Віддані французьким соціалістам 6% голосів засвідчили їх неактуальність, і СДПН на сьогодні є не дуже переконливою.
Утрати, що зазнали традиційні лівоцентристські партії, відображають реальність сьогоднішнього відкритого світу. Оскільки Європа набуває все більшого глобального значення, їй доведеться робити більше, ніж просто перерозподіляти багатства: просте відтворення старих систем соціального забезпечення в європейському масштабі — це рецепт безкінечних конфліктів між різними частинами Союзу.
Та цікавішим результатом виборів була відносна слабкість популістських правих і націоналістичних партій. Зазвичай вони також долучали до своїх платформ значний ступінь соціального захисту. Наприклад, Національне Об’єднання Марін Ле Пен (її новий фасад для старого Національного фронту) щодо соціальних питань дотримувалося лівіших поглядів, ніж список «Відродження» Президента Франції Емануеля Макрона, над яким вона одержала перемогу з незначною більшістю голосів.
Прихильники популістських партій вірно відчули, що старомодний велфаризм працює лише в суворо національних умовах. Але їх було недостатньо, щоб висунути переконливі аргументи для повернення до Європи національних держав. Фактично, первинні результати засвідчили, що хоча Ле Пен здобула перемогу над Макроном, її партія мала меншу частку голосів, ніж на останніх виборах до Європейського парламенту 2014 року.
Однією з причин відносно слабкої роботи націоналістичних партій була та легкість, з якою дискусії про аморальність, корупцію та непрозорість поширювалися за межі національних кордонів. Скандал «гроші за контракти», що все ще продовжується, за участю австрійських націоналістів (з цікавою назвою Партія свободи), швидше за все, став причиною падіння їхньої частки в народному голосуванні в порівнянні з 2014 роком, їхні колеги в інших місцях — наприклад, у Німеччині та Данії — також отримали гірші результати, ніж очікувалося.
Фактично це були перші вибори до Європарламенту з суто європейськими темами. Проєвропейські Партії зелених — з їхньою відданістю суспільному добробуту (насамперед кліматичній безпеці), які не можуть бути створені лише на національній основі, — досягли успіху скрізь. До того ж «зелені» відкинули велику частину ідеології, яка до цих пір переобтяжує старі політичні партії — традиційні ліві та праві. Найбільшу перемогу вони здобули в Німеччині, де фінішували другими, легко обійшовши СДПН; але вони також домоглися високих результатів у Великобританії.
Іншими великими переможцями стали ліберальні партії в альянсі, очолюваному харизматичним Гаєм Верхофштадтом, який прагне працювати з Макроном. Разом із «зеленими», практично без сумніву, ліберали стануть найвпливовішим парламентським голосом, що формує керівництво та порядок денний нової Комісії.
Незважаючи на фрагментований характер нового Європейського парламенту, буде нескладно знайти більшість для порядку денного, який відображає те, за що проголосувала більшість громадян ЄС. Одна з вражаючих рис політичних потрясінь після 2016-го у Сполучених Штатах і Великобританії полягає в тому, як національні законодавчі органи заявили про себе, коли наразилися на недієздатну та нестійку виконавчу владу. Європейські парламентарі повинні йти таким же шляхом.
Спершу, їм належить зробити правильні висновки щодо популістських скандалів в Австрії та інших країнах, і боротьба з корупцією має стати одним із головних пріоритетів на національному рівні та рівні ЄС. Крім того, новий парламент повинен допомогти виробити скоординований підхід ЄС до глобальних викликів у галузі енергетики та безпеки в умовах тиску з боку США та Росії щодо визначення політичного порядку денного. Ці обговорення також будуть пов’язані з дискусією про корупцію та закулісний вплив.
Гра престолів може бути закінчена, але нова боротьба за владу в ЄС лише починається. Вибори до Європейського парламенту істотно змінили політичний ландшафт континенту, де традиційні партії повинні перегрупуватися або будуть замінені. А те, що станеться далі, напевне, буде гідне уваги.
Проект Синдикат для «Дня»
Гарольд ДЖЕЙМС, професор історії та міжнародних відносин у Прінстонському університеті, старший науковий співробітник у Центрі міжнародного управління інноваціями, фахівець із німецької економічної історії та глобалізації. Джеймс — співавтор нової книжки «Євро та битва ідей», а також автор книжок «Створення та руйнування цінності: цикл глобалізації», «Krupp: історія легендарної німецької фірми», «Створення Європейського монетарного союзу».
