Поки в Україні триває реформа децентралізації і громади набувають все більшої самостійності та повноважень, а Верховна Рада готується голосувати за конституційні зміни щодо децентралізації – в Росії йдуть протилежні процеси. Державна Дума прийняла у першому читанні законопроект «Про спільні принципи організацію публічної влади в суб’єктах Російський федерації», який фактично змінює відносини між центром та регіонами, означені в путінських конституційних «новаціях».
Йдетсья про подальше придушення місцевого самоврядування в Росії, особливо регіонального рівня. Якщо ще за часів Б.Єльцина суб’єкти федерації мали достатній рівень незалежності, які з приходом В.Путіна до влади постійно скорочувалися, то тепер пропонується суттєво звузити повноваження голів регіонів і їх самостійність. В законопроекті висуваються такі норми як: 1) заборона на використання назв глав регіонів як Президентів (як сьогодні називають президента Татарстану), 2) Президент отримує необмежене ніякими підставами право на звільнення губернаторів, 3) і крім того, навіть, призначення ключових заступників голів регіонів тепер не може бути здійснення без погоджень з профільними міністерствами. Такі зміни по факту націлені на посилення жорсткої вертикалі президентської влади в Росії, наближаючи її до цезаризму початку 20 століття.
І головне, Кремль бере курс на згортання федерації, все більше централізуючи свою владу і ставлячи регіони під свій жорсткий контроль. По-суті, після імплементації таких норм, Російська федерація поступово перетвориться в імперську «унітарну» Росію, в чому власно і полягає задум В.Путіна, який може отримати фактичний статус «імператора», що власно і був окреслений в нещодавніх змінах до російської Конституції.
Такі трансформації націлені на консолідацію влади перед зростаючим невдоволення деяких регіонів та російського суспільства, (з’явився навіть термін Москвоборчество).
Ідеальна путінська модель влади виглядає все більше схожою на імперію, щоб провести зв’язок з минулим – величчю царської Росії, Союз радянських соціалістичних республік вже не є ідеалом для російського керманича. Що він власно чітко означив в відомій липневій статті щодо України – де означене прагнення до повного поглинання України Росією, без збереження не тільки незалежної державності, але й статусу республіки, яку Україна мала за часів СРСР.
Історичні «изыскания» В.Путіна націлені не тільки на зовнішню аудиторію, але й на внутрішню. Їх мета обґрунтувати доцільність та безальтернативність для Росії «поміркованого консерватизму» - тобто імперської матриці для Росії та неомонархізму.
В.Путін та його оточення бачать себе нащадками російської імперії і носіями імперської влади. В цій моделі немає місця не тільки для громадського суспільства, але й для місцевого самоврядування, навіть в обмеженому вигляді. Регіональні еліти вже не розглядаються як повноцінні суб’єкти влади, а лише складові загальної вертикалі підпорядкованої не політичному інституту Президента, а особисто В.Путіну. В цьому особливість політичної системи, яку закріпили в нещодавніх конституційних змінах.
Така модель дуже нагадує класичну модель царської Росії, з губернаторами як представниками царя в регіонах, і яка також закріплює незмінний «царський» статус В.Путіна на чолі Росії.
Що це означає на практиці?
Для Росії зрозуміло – концентрацію повноважень в одному центрі і збільшення контролю (не означає на практиці автоматично впливу) на регіони. Крім призначень голів регіонів та їх заступників, законопроект пропонує чіткий розділ публічної сфери і бізнесу. Якщо сьогодні бізнес широко представлений в законодавчих зборах регіонів, і просуває своїх кандидатів на губернатори та їх замів, то в законодавчих змінах пропонується розділити «слуг государевых» - призначених Кремлем губернаторів, їх заступників та регіональні бізнес-еліти. Це за задумом дозволить збільшити залежність від Москви, обмежити залишки політичної конкуренції, самостійності, що існували на регіональному та місцевому рівнях, і таким чином забезпечити більшу керованість регіонів з боку Москви та більшу ефективність політик Кремля на місцевому і регіональному рівні. В концепції В.Путіна не має місця системі стримувань та противаг, політичної конкуренції та розподілу влади. Навпаки чим вище централізація тим краще – і так обмежена модель федерації відкидається як ризикова. Стає помітним, що старіючий автократ В.Путін все більше схиляється до консерватизму та імперії.
І це безпосередньо впливає не тільки на внутрішню, але й на зовнішню політику, яка стає все більш агресивною і непередбачуваною. Кремль навіть не пробує приховати завойовницькі плани щодо України. Більш того, В.Путін бачить нашу країну як базову складову нової російської імперії, вважаючи необхідним кроком в реалізації імперської стратегії повне підпорядкування України. При цьому він прямо наголошує на стратегічну неспроможність української державності та відсутність єдиної української нації. Для В.Путіна – українці це частина російської нації, а українська держава непорозуміння, яке сталося у результаті розвалу СРСР у часи Б.Єльцина, який стався в результаті посилення позицій та самостійності національних республік.
Саме тому, сьогодні В.Путін рухається у декількох напрямках – щоб зупинити потенційну загрозу розпаду РФ – проводить демонтаж федеративного устрою та одночасно погрожує агресією та поглинанням Україні, та фактично здійснює аншлюс Білорусі. За останнім проглядається спроба Кремля в разі невдачі зупинити центробіжні сили в РФ – побудувати згідно концепції О.Солженіцина «Как нам обустроить Россию» - у складі європейської частини Росії, Білорусі та України. Виходячи з такої стратегії для В.Путіна важливо максимально придушити самостійність як регіонів РФ, так і керованість України, загрожуючи повномасштабною агресією.
Однак, на шляху до реалізації такої стратегії Кремлю доведеться зштовхнутися не тільки з Україною, яка буде максимально протистояти агресії та поглинанню, але й з внутрішнім супротивом регіональних еліт в Росії, які навряд чи так легко готові поступитися самостійністю та політичним впливом на свої регіони та республіки. Оскільки усунення від реальної публічної влади означає для них не тільки втрату повноважень, але й загрозу руйнування бізнесу та економічної бази їхнього існування.
І тут спроможність регіональних еліт РФ, особливо таких впливових республік, які вже висловили свій протест щодо законодавчих змін – як Татарстан, Саха-Якутія, Башкирія та ряду інших – протистояти згортанню федерації – залежать і власне агресивні плани В.Путіна щодо України. Якщо В.Путіну вдасться реалізувати політику централізації та боротьби з «боярами», регіональними елітами – Кремль почне повномасштабну агресію проти України.
