Схоже, що останні дії Росії, зокрема військове втручання у сирійський конфлікт, в черговий раз застали Захід зненацька. Хоча цьому передувала незаконна анексія Криму, потім агресія Росії на сході України. І здавалось, що пройшло немало часу і Захід мав би вже виробити якусь стратегію протидії Росії, а не просто фіксувати порушення кремлівським режимом міжнародного права. Та цього нема.
«У Путіна свій порядок денний. Настав час перестати реагувати на його порядок денний і розробити власний», — вважає старший науковий співробітник Школи зовнішньої служби Джорджтаунського університет, старший радник стратегій Blue Star і співдиректор Проекту трансатлантичного відновлення Джеффрі ГЕДМІН. І в статті під назвою «Захід і Росія», що була опублікована в The American Interest, американський експерт пропонує своє бачення, якою має бути стратегія Заходу, зокрема США, у протистоянні Росії.
Пан Гедмін вважає, що Америка діє правильно імпульсивно, не реагуючи на втручання Росії в Сирію. «Ніколи не треба зупиняти свого ворога, коли він робить помилку», цитує він слова Наполеона. І якщо нам пощастить, — пише автор, — то російську армію в Сирії може спіткати подібна доля, як це було з радянською армією в Афганістані.
Він вважає, що Заходу потрібно розробити стратегію стримування Путіна, який хоче всесвітнього визнання, а також готуватись до поліпшення відносин з Росією, коли «Влад» (відповідник Дракули) піде. І така стратегія, за його словами виглядає наступним чином:
— По-перше, що стосується НАТО, ми повинні забезпечити активну підтримку членів альянсу, які в даний момент знаходяться в зоні ризику: три країни Балтії і Польща. Поточні плани адміністрації є недостатніми. Потрібні додаткові війська і танки на ротаційній основі. І було б дуже добре, якби на постійній основі у країнах Балтики базувалась багатонаціональні сили у складі бригад. Двері НАТО мають залишатися відкритими для таких країн, як Грузія, Чорногорія, Македонія, якщо ми серйозно ставимося до цілісної і вільної Європи і хочемо повернутися до формування нашого порядку денного, а не постійно реагувати на порядок денний, який визначають інші.
По-друге, що стосується України, ми повинні розширити надійну економічну, політичну і військову підтримку Києва. Україна не периферійна для Путіна, а лежить в основі його проблем. Санкції були корисні, але вони повинні бути розширені і збережені. Разом з тим ми повинні орієнтуватися на оточення Кремля, у тому числі забороняючи членам родин і дітям відпочивати або навчатись за кордоном. Крок у цьому напрямку набагато більш імовірно здійснив тиск на Путіна безпосередньо.
По-третє, важливо перестали думати як реагувати на російську пропаганду. Потрібно зосередитися на нашому порядку денному, і на думках, які ми хочемо просувати. А для цього потрібно працювати разом з європейськими союзниками, використовуючи різні платформи, Інтернет, радіо, телебачення, соціальні медіа, а також креативні та привабливі програми.
По-четверте, повсюдна клептократія, яку очолює Путін, цілком може виявитись ахіллесовою п’ятою його режиму. Корупція — не просто побічний продукт. Особисте збагачення кремлівського лідера і тих, хто перебуває в його оточенні, потрібно документально фіксувати і викривати. Росіяни повинні знати, якою мірою Путін і його поплічники грабують свою країну-фінансово, культурно і духовно.
«ДРУГИЙ ФРОНТ»
Григорій ПЕРЕПЕЛИЦЯ, доктор політичних наук, конфліктолог, професор Київського національного університету ім. Т.Шевченка:
— Я повністю поділяю ідеї автора щодо запропонованої стратегії і зокрема того, що Захід повинен мати власний порядок денний, а не реагувати на дії Путіна. З української точки зору добре, що Путін застряг у Сирії, але якщо йому не буде на сирійському театрі воєнних дій ніякої протидії, то це може стати для США регіональною та геополітичною поразкою, причому не тільки для США, а й для Саудівської Аравії та Європейського Союзу. Навіть зараз, згідно з повідомленнями, у сирійський порт зайшло більше ста допоміжних суден тилового забезпечення. Росіяни перекидають туди потужні вантажі для зміцнення логістики, постачання боєприпасів. Тобто Путін дійсно планує там розгорнути широку воєнну кампанію, щоб зміцнити режим Асада і створити там потужний воєнний плацдарм. І тоді сили, які воюють з боку країн Заходу з «Ісламською державою», будуть дискредитовані, бо вплив Росії буде значно сильнішим. Відтак буде мінятися конфігурація сил в регіоні та конфігурація інтересів, що призведе до зміцнення Ірану. Тоді Іран буде рахуватися не стільки зі США, як з Росією. Оця підписана в женевському форматі ядерна угода про замороження ядерної Ірану може бути зведена нанівець. І знову США отримають не тільки загрозу з боку «Ісламської держави» в цьому регіоні, а й з боку Ірану. В результаті баланс сил в регіоні хитнеться на користь Росії і відповідно Захід може програти цю велику політичну геополітичну битву.
Тому я би не сказав однозначно, що Путін ув’язне у цій війні і це приведе його до програшу. Путін також може легко вийти з цієї війни, у якій він воює авіаційних угрупуванням і спецназом і які можуть швидко перебазуватися. А коли російська авіаційна група отримає воєнну поразку, оце буде серйозно. Але, на жаль, Америка зі своїми союзниками про це не думає. Тому цим повстанцям варто надати засоби протиповітряної оборони, оскільки вони зараз найбільше страждають від ударів російської авіації.
У мене таке враження, що західні аналітики недооцінюють дії цієї російської авіаційнотактичної групи на воєнному театрі в Сирії. В умовах вакууму спротиву росіяни можуть досягати успіху. І цей воєнний успіх буде обов’язково імплементовано в геополітичний. І таким чином США просто втратять у цьому найбільш важливому для них стратегічному регіоні. Це може стати засобом торгу, коли Путін скаже: «добре, я піду на поступки в цьому регіоні, але в обмін віддайте Україну». Тому що головна його здобич це не Сирія, а Україна. Він просто відкрив другий фронт, щоб зробити Захід більш поступливим щодо України.
Ми маємо розуміти чим закінчиться для Путіна його воєнна Сирії. Якщо вона закінчиться поразкою, то це буде великий плюс для нас. А якщо перемогою, то навпаки мінусом. Поки Обама в Білому домі, то він буде рахуватися відповідно з цією перемогою Путіна і буде відповідно торгуватися.
«ЗАХІД НЕ ГОТОВИЙ ДО АДЕКВАТНОЇ ВІДПОВІДІ»
— Яким, на вашу думку, має бути західний порядок денний щодо Путіна?
— На жаль, у Заходу порядок денний, позиція Обами, європейців та НАТО наступна: тримає двері для Росії відкритими до повернення до стратегічного партнерства та діалогу. І захід навіть не ставить питання про воєнну поразку Росії і не тільки в Україні, але й в Сирії. І це розв’язує руки Путіну для ескалації війни в Сирії. І така стратегія Заходу є абсолютно програшною. Тому що єдине, що може зупинити Путіна і схилити його до компромісу і переговорів це — воєнна поразка Росії. Ніякі інші дипломатичні формати, ніякі умовляння Путіна не зупинять. Його не зупинили в Криму — він поліз на Донбасі. Його не зупинили на Донбасі — він поліз у Сирію. І далі він буде нарощувати цю експансію. Незважаючи на санкції поки що в Росії достатньо ресурсів, щоб навіть вести війну на два фронти. Ця війна має локальний характер, а не регіональний і тим більше не глобальний. Для локальної війни у такому форматі конфлікту низької інтенсивності у Росії вистачає ресурсів.
Зі свого боку, Захід не чинить жодного спротиву такій кампанії. Це мені нагадує як Гітлер окупував Західну Європу, коли йому не чинили ніякого спротиву. І він незначними силами завоював практично всю Західну Європу. Ось сьогодні такою самою стежкою йде Путін і в Сирії. В Україні його зупинили, але це не значить, що буде остаточний і міцний мир. Війна продовжується і Путін веде цю глобальну війну проти Заходу, але сьогодні епіцентр цих бойових дій, думаю це тимчасово, змістився з Донбасу в Сирію. Ось і все, а війна продовжується далі. Захід не готовий до адекватної відповіді того виклику, який їм зробив Путін. І тим більше НАТО не готове сьогодні до цього.
Так Альянс перекинув підрозділи негайного реагування, але вони, в принципі, не можуть підтримувати стабільну оборону. А вони призначені тільки для стримуючого ефекту, не більше. І якщо подивитися на оцінки генштабу РФ, то перекинуті в країни Балтики і Польщу не сприймають там, як якусь серйозну силу. Тому НАТО має відмовитись від абсолютно фальшивої ідеї повернення Росії до стратегічного партнерства. Альянс має прийняти нову стратегію регіонального стримування реваншистської політики Росії. І це має формувати серйозну систему регіональної оборони на його східному фланзі з постійним базуванням сил НАТО на території Прибалтики, Польщі, Румунії з системою тилового забезпечення.
Адже розширення НАТО з 1999 року було політичним розширенням, не військовим. Не будувались бази, не велась бойова підготовка належним чином. І все було переведено в контекст проведення миротворчих операцій. Тому треба відновлювати воєнну інфраструктуру вже оборонного характеру, але не миротворчого.
Обама проводить політику ізоляціонізму, яка часами є традиційною для США, коли вони починають втрачати певний вплив. І ось ми бачимо зараз цю політику ізоляціонізму, коли для Обами Європа є другорядним регіоном. І він абсолютно виключає застосування сили, участь у війні, демонструючи свій пацифізм. І Обама не змінить своєї позиції.
І треба звернути увагу на те, що при Обамі скорочувались воєнні програми. Але саме небезпечне є те, що за його президентства фактично вперше збройні сили були усунуті з ключових пріоритетів американської зовнішньої політики. І таким чином, Обама перший президент, у якого абсолютно відсутнє стратегічне мислення. Втрата президентським інститутом стратегічного мислення це — найстрашніша ситуація. І ми бачимо, як це приводить до шалених поразок американської зовнішньої політики у практично в усіх регіонах світу.
Що стосується стратегії України? У нас її немає, у нас навіть відсутня державна стратегія, бо у нас у вищих ешелонах влади керуються виключно корпоративними інтересами. У нас 20 років олігархічний трансферклас думав лише про стратегію власного збагачення. І сьогодні теж саме відбувається. У нас немає стратегії як у внутрішній, так і у зовнішній політиці. Про стратегію можна говорити тоді, коли є чітка мета. А якщо стратегією є власне збагачення, навіщо стратегія, тому зовнішній політиці ми не маємо стратегії, ні тактики. Є якісь реактивні рухи, які підпорядковані вирішенню дуже дрібних питань, або тимчасовим. А вирішення стратегічних не проглядається.
А коли говорять, давайте за допомогою Заходу витіснимо російські війська і відновимо кордон, так це не реально, а в стратегії мають враховуватись реальні цілі на підставі достовірних прогнозів. А якщо у нас навіть у далекому наближенні цього немає, то про яку стратегію можна говорити.
