Останніми днями з боку Москви почали звучати ніби примирливі заяви на адресу Заходу й НАТО. У зовнішньополітичному відомстві Росії, зокрема, заявили, що не вважають, що пройшли «точку неповернення» у відносинах з Альянсом і готові взаємодіяти з цією структурою. При цьому в російському МЗС підкреслили, що «багато чого залежатиме від готовності наших колег з натовських країн стати на реальний грунт». Хоча в даному випадку саме Росія має стати на реальний грунт. У певному роді рухом в цьому напрямку можна розглядати заяву президента РФ Володимира Путіна на прес-конференції в Анкарі за підсумками переговорів з президентом Туреччини Реджепом Тайіпом Ердоганом про те, що Росія не може в нинішніх умовах продовжувати реалізацію проекту «Південний потік», оскільки немає дозволу Болгарії.
«День» звернувся до провідного дослідника Інституту Брукінгс, Вашингтон, Лілії ШЕВЦОВОЇ з проханням прокоментувати останні заяви Кремля й спрогнозувати, як далі розвиватимуться події в Росії, економічна ситуація в якій погіршується, постійно падає рубель і чи готовий Путін відступити?
«У ТУРЕЧЧИНІ ВІДБУЛИСЯ ОФІЦІЙНІ ПОХОРОНИ РОСІЙСЬКОЇ ЕНЕРГЕТИЧНОЇ ДЕРЖАВИ»
— Під час свого візиту до Туреччини Володимир Путін виглядав розгубленим. Зазвичай він добре себе контролює й змушує ніяковіти інших лідерів. Цього разу було все навпаки. На прес-конференції з турецьким лідером Ердоганом російський президент намагався підбирати слова, будував незграбні словесні комбінації, й було видно, що йому некомфортно говорити те, що він говорив. А говорив він про те, що один з його улюблених проектів — «Південний потік» — помер. Більше того, йому доводиться поховати й свою мрію про те, щоб «закільцювати» Європу, взяти її в кліщі кремлівських трубопроводів. І таким чином поставити в безконечну залежність від російської труби.
Утім, у Туреччині відбулися офіційні похорони російської Енергетичної Держави. Але реально її агонія почалася кілька років тому, коли Європейська комісія не дозволила Москві обійти європейське енергетичне законодавство, спрямоване проти монополізму, зокрема й «Газпрому». Кілька років Москва билася, щоб обійти європейські антимонополістські закони — і все даремно.
Так що ми маємо справу із завершенням болісної агонії під прикриттям дешевих заяв, за якими порожнеча, імітації й брехня. Чи вдасться Кремлю спокусити Туреччину дешевим газом і запобігти її участі в будівництві газопроводу з Азербайджану? Сумнівно. Так само як і сумнівною виглядає й путінська ідея «хабу» в Греції, що явно перечитиме тому європейському законодавству.
Тож ми маємо справу сьогодні з відчайдушною спробою Кремля продовжити спектакль, у якому немає четвертого акту. І публіка розійшлася. А Ердогану випала роль сказати представникам NuclearPetrostate: «Хлопці, ваш товар нам не потрібен. Навіть дешево!»
«ПОЧАВСЯ ПРОЦЕС ВЗАЄМНОГО ДИСТАНЦІЮВАННЯ РОСІЇ Й ЛІБЕРАЛЬНОГО СВІТУ, ЯКИЙ УЖЕ НЕ ЗУПИНИТИ»
— Що стосується заяв про «точку неповернення» у відносинах з НАТО. Кремль сьогодні робить те, що він змушений робити в рамках парадигми, в яку він скотився, — парадигми «Воєнного Часу». Не вперше в російській історії: коли Російська система зустрічалася з викликами, на які вона не могла відповісти, вона завжди переходила у Воєнний Час. Довгий час у Системи були ресурси існувати в цьому Часі, а потім робити паузу — переходити в мирний час, розслаблятися, щоб потім знову піти у звичну Фортецю в облозі. Але вся річ у тому, що сьогодні ресурси відтворення Фортеці закінчуються. У Кремля немає можливості дозволити колишній обмежений плюралізм і діалог із Заходом, але немає й ресурсів для заборони Заходу й конфронтації з ним. Система зависла! Більше того, почалася агонія нинішнього режиму, в якого вичерпуються ресурси відтворення, й Кремль починає метушитися, намагаючись знайти вихід з безвиході, в яку затягнув країну.
З одного боку, Кремль не може відступити й вийти з військово-патріотичної мобілізації. Але з другого, перехід у Воєнний Час штовхає країну до кризи... А що буде за кризою... Думаю, що від цієї думки тим, хто сидить у Кремлі, стає недобре.
Ось звідси й спроби сказати Заходу: давайте вийдемо із санкцій! Ми не вважаємо, що пройшли «точку неповернення» у відносинах з НАТО! Це визнання безвихідності ситуації. Але це не означає готовність Кремля повернутися до status quo ante. Його більше не існує. Кремль не може визнати поразку й не може відмовитися від Доктрини Стримування — це означало б вибити з-під себе стілець. Він може погодитися на мир або перемир’я — які можна було б представити як Перемогу. І при цьому Кремль залишив би за собою право інтерпретувати правила гри! Деякі західні столиці готові погодитися на цей варіант миру. Але вже не всі. Почався процес взаємного дистанціювання Росії й ліберального світу, який уже не зупинити. І ми ще лише на початку цього процесу.
