Федеральні канали Росії з великим пафосом показували марш у Грозному, зібраний місцевим начальником Кадировим на знак протесту проти публікації карикатур у французькому журналі Charlie Hebdo. За його даними, на марш зібралося понад 1 мільйон осіб, поліція називає скромнішу цифру 800 тисяч.
Як усі авторитарні правителі, Кадиров любить розмах. Якщо збирати марш, то не менш як мільйон. До Франції з її трьома мільйонами протестувальників, до речі, з прямо протилежної причини не дотяг. Усе-таки Чечня — не Франція. Проте, картинка на екранах виглядала вражаюче, до того ж одні й ті самі кадри показували кілька разів. І переборщили, монтаж став очевидним навіть для непідготовлених глядачів.
Населення Чечні становить 1,35 мільйона осіб, з них трохи більш 280 тисяч проживають у самій столиці. Портал «Кавказький вузол» зазначає, що в республіці проводилася агітація серед населення за участь у цій акції. Муфтій Чечні провів зустріч з імамом і кадіями (шаріатськими суддями). Жителів повідомляли, що взяти участь у мітингу необхідно. У Грозному в день маршу до третьої години дня таксі були безкоштовними. Цікаво, що під час маршу в повітря було випущено безліч червоних кульок у формі сердечок. Символ, що прийшов з осипаного прокльонами, зокрема й на цьому марші, Заходу. Один з промовців закликав відмовитися від користування айфонами, оскільки вони західного виробництва. Кадиров, що стояв поруч, протекційно посміхався. Він від айфона відмовлятися, незважаючи на нелюбов до Заходу, не збирається.
Навіть якщо на марш вийшли всі, навіть малюки, то це тягне лише на 25% від оголошеної кількості. Кадиров заявив, що приїдуть з інших республік Північного Кавказу. У цьому є сумніви. У першу чергу через технічні труднощі. Коли на футбольний матч до Грозного намагаються приїхати 35 тисяч уболівальників, на дорогах до столиці й у самому місті виникає транспортний колапс. Реально на футбол потрапляє лише половина приїжджих.
Тепер про інші проблеми. Було оголошено, що до Грозного приїдуть з протестами жителі сусідньої Інгушетії та Дагестану. Знову ж таки є сумніви.
Ще до маршу в Грозному акція «Іслам проти тероризму» в скромніших масштабах пройшла 17 січня в Інгушетії. У ній, за офіційними даними, взяли участь близько 20 тисяч осіб. Цілком реальна цифра. Який сенс їхати жителям Інгушетії до Грозного, якщо у них подібний захід вже відбувся. Тим паче зважаючи на вельми напружені відносини між республіками навряд чи влада в Магасі фінансувала або сприяла таким поїздкам. З Дагестаном приблизно таке становище, тож чекати напливу протестувальників звідти теж не доводиться.
Що ж стоїть за такою піарівською мильною бульбашкою. Тут два вектори. Знаходяться вони в Москві й Грозному.
Характерно, що мерія російської столиці не погодила акцію протесту проти образи релігійних почуттів, та й самі представники мусульманського духівництва швидше схильні бачити в ній лише потенційну загрозу. На Тверській, 13 дійшли висновку, що планована акція матиме провокаційний характер, у зв’язку з чим було прийняте рішення відмовити в її проведенні. Повідомляється також, що столична влада вирішила поінформувати правоохоронні органи, «щоб вони розібралися, з якою метою й навіщо ці громадяни хочуть влаштувати в місті цей захід».
Тут є два аспекти. По-перше, в Москві проісламська акція може викликати зустрічний протест російських націоналістів. Вельми ймовірними є зіткнення з малопередбачуваними наслідками. Нового Бірюльово ніхто не хоче.
По-друге. Акція в Москві виглядала б вельми штучною з урахуванням реальної обстановки й м’яко кажучи неоднозначного ставлення до вихідців з Північного Кавказу. До того ж за організацію акції взялися два жителі столиці Дагестану Махачкали, й цей факт одразу вивів цю акцію в сферу небажаних. У обстановці параноїдальної боязні неконтрольованих акцій, мітингів, маршів і будь-яких зборів Кремль забороняє всі, навіть ті, на яких передбачають виступати на підтримку його курсу. Можливо лише те, за проведення чого береться влада або підконтрольні їй організації. Усе інше від лукавого.
Проте, якщо в столиці всієї країни акцію проводити небажано, так само, як у Казані, Уфі й інших регіонах, наприклад Поволжя, з мусульманським населенням, то Кадирову подібне можна дозволити й навіть рекомендувати.
Для Путіна марш у Грозному й заявлені несусвітні цифри учасників мають важливе зовнішньополітичне значення як демонстрація сили та можливостей. Після терористичних актів у Франції Путін демонструє свої резерви на мусульманському фронті. Політолог Микола Міронов вважає, що багатолюдними демонстраціями в Чечні Москва показує світу потенційну силу, яка є в Кремля. «Це привіт європейцям, що у нас є сили, які ми тримаємо в кулаці. Сила демонструється на тлі українського конфлікту й міжнародної конфронтації».
Одночасно Заходу, в першу чергу Європі, демонструються можливості Росії у боротьбі з ісламським тероризмом і фундаменталізмом. Ось ми в Чечні навели лад, зламали шию терористам і можемо вам допомогти. Без Росії все одно не обійтися. Якщо й далі упиратиметеся в антиросійських санкціях, захищатимете Україну, то ми можемо вчинити так, як це зробив СРСР. Адже підтримував КДБ через східнонімецьку Штазі терористів з Rote Armee Fraktion — Фракції Червоної Армії. Можемо й тепер зайнятися добре відомою справою.
Як вважає головний редактор порталу «Кавказький вузол» Григорій Шведов, мітингова активність Кадирова відповідає зовнішній політиці Москви. «Масові мітинги допомагають російській владі в їхніх міжнародних дебатах. Ця акція наочно показує світовій спільноті, що в Росії є інший шлях, інші погляди, й це не лише демагогія, коли говорять про інші цінності, що не вписуються в європейську демократію».
У зв’язку з погіршенням економічного й фінансового стану Росії Путіну як повітря необхідно змусити Європу піти на скасування, в крайньому випадку пом’якшення санкцій. Теракти в Парижі, здавалося б, давали підстави вважати, що в європейських столицях почнуть рух у бік Росії. Виявилося, що все навпаки. У Брюсселі скасування санкцій навіть не обговорювали. Посилення боїв на Донбасі викликало прямо протилежну реакцію, замість очікуваної в Москві.
Оскільки демонстрація сили на Донбасі через героїчний опір бійців української армії не вдалася, очікувані військові успіхи так званих ополченців і російських військових пішли в невідому далечінь, терміново знадобилася вже інша демонстрація, в Грозному.
Московські розклади на руку й самому Кадирову. Керівник Політичної експертної групи Костянтин Калачов зазначає, що «всі заяви Кадирова, що мусульмани нікому й ніколи не дозволять ображати ім’я пророка Мухаммеда, — це форма позиціювання людини, якій Чечня вже замала. Він явно претендує на роль неформального лідера всіх російських мусульман». Такими масовими заходами влада Чечні хоче підняти рівень затребуваності свого регіону серед інших регіонів Росії. Жоден інший російський губернатор не заявить, що він збере мільйон осіб. При цьому всіма способами демонструється особиста лояльність Путіну.
Випадково чи ні, але у Франції в рамках антитерористичних заходів були арештовані чеченці, громадяни Росії. Хто їх послав до далекої від них країни, поки не дуже зрозуміло, хоча передбачити операцію ФСБ вельми логічно. Заходу дають зрозуміти, що разом з арабськими терористами там можуть з’явитися й чеченські. Отже, з Україною треба щось вирішувати, як пропонує Москва. Інакше Кремль пустить в хід чеченську зброю.
У принципі, в Москви є досить простий шлях виходу з української кризи. Піти з окупованих територій і почати рух до Європи. Про це президент України Петро Порошенко сказав в університеті Цюріха. «Я, чесно кажучи, вважаю, що і Росія має бути членом Європи. Таким чином буде сформована абсолютно нова система безпеки в світі».
Хотілося б у рай, та гріхи не пускають. Поки в Кремлі вважають за краще демонструвати силу. Як на полях битв на Донбасі, так і на площах у Грозному. І Росії до Європи все так само далеко.
«РОСІЯ НЕ ЗНАЙШЛА СВОГО МІСЦЯ В СВІТІ...»
Семен НОВОПРУДСЬКИЙ, незалежний журналіст, Москва:
— Цей марш, безумовно, стався зі схвалення Кремля, але в даному випадку федеральна влада не надавала йому особливого значення. Це акція фейкової демократії, тому що вся проблематика, яка зачіпалася на цьому марші, ніяк не стосується реального російського життя. Тому що в Росії законодавчо заборонені подібного роду карикатури, в Росії чинним є закон про образу почуттів віруючих, украй розмитий і розпливчатий з одного боку. Але ця акція мала б хоч якесь значення, якби її організатори здогадалися (а я думаю, що її організовував дійсно сам Рамзан Кадиров у Чечні, а не, скажімо, Адміністрація президента в Росії) хоч словом сказати, що іслам виступає проти людей, які вбивають за карикатури, проти тих, хто вчинив цей теракт. Але оскільки він цього не сказав, це стало помпезним і частково безглуздим ходом.
Але з другого боку, це важливо й зважаючи на те, що з’явилося повідомлення про те, що у Франції в одному з міст за підозрою в підготовці терактів поліцією затримано п’ять громадян Росії, уродженців Чечні. Західні ЗМІ пишуть про те, що в цьому теракті можуть бути сліди нинішньої чеченської влади. Очевидно, й це багатьма підтверджено, що чеченці, причому з публічного схвалення Рамзана Кадирова, беруть участь у військових діях на території України.
Стратегічно у Росії немає жодного шансу на власну ідентичність поза Європою або на якусь спробу стати частиною Азії в нинішніх, принаймні, кордонах. Хоча Рамзан Кадиров охоче користується західними винаходами і тими ж соціальними мережами, в яких він дуже активний. Але Чечня в даному випадку не є дзеркалом усієї Росії.
Може, одна з головних проблем, через що Росія так робить у ситуації з Україною й рухається в бік самоізоляції, полягає в тому, що країна не знайшла свого місця в світі й нинішня російська влада боїться, що це місце в світі виявиться місцем частини Західної цивілізації. Тобто за споживчими стандартами, принаймні, активна частина росіян — це люди набагато ближчі до європейської культури й свідомості, ніж, скажімо, до азіатської або якоїсь іншої. Але більшість росіян як і раніше перебувають у стані сплячки, насправді не відчувають ніякої своєї ідентичності. Тобто у нас у цьому сенсі є така пасивна більшість, але вся активна меншість зараз, так чи інакше, проєвропейська. Інша річ, що у країни насправді дуже гостра криза еліт і криза державної ідентичності. Росія не знає свого місця в світі, й те, що вона робила останній рік, точно не наблизило її до розуміння цього місця в світі.
