У М’янмі відбулися перші за 25 років вільні вибори, перемогу на яких здобула опозиційна «Національна ліга за демократію» (НЛД).
У виборах брала участь 91 партія, але реальна боротьба йшла між НЛД і Партією солідарності та розвитку союзу, підтримуваною військовими. За попередніми даними, опозиціонери отримали близько 70% голосів. Лідер НЛД, лауреат Нобелівської премії світу Аун Сан Су Чжі закликала прибічників до обережності — «важливо не провокувати тих, хто програв». Нагадування більш ніж обґрунтоване. На виборах 1990 року НЛД здобула перемогу, проте військові скасували підсумки голосування.
М’янма, до 2005 року Бірма, стала британською колонією 1824 року, хоча англо-бірманські війни продовжувалися до 1887 року. Про це є згадка у вірші Кіплінга «Дорога в Мандалай», вельми популярного в англомовних країнах.
Під час Другої світової війни Бірма була окупована японцями, вони завербували генерального секретаря Комуністичної партії Бірми Аун Сана, який організував Армію незалежності Бірми (АНБ). У березні 1945 року АНБ установила зв’язок з англійським командуванням і взяла участь у боротьбі з японцями.
1948 року країна стала незалежною. При цьому англійці пообіцяли незалежність державам національних меншин Карен, Шан і Кайя, заклавши міну нескінченної громадянської війни. Ситуація посилювалася тим, що на півночі Бірми діяла армія Гоміньдана, вигнана з Китаю Мао Цзедуном, і армія Комуністичної партії Бірми, яка протистояла їй, підтримувана комуністичним Китаєм. Боротьба при цьому точилася переважно за володіння опіумними полями. На заході Бірму оточували неспокійні індійські штати, де йшла громадянська війна, а на сході — лісові райони Таїланду, в них діяли комуністичні партизани, які також фінансував і озброював Китай.
Усе це зумовило внутрішню нестійкість держави, тому військові 1962 року вчинили державний переворот і на довгі роки захопили владу. Під впливом Пекіна почалося будівництво соціалізму — з голодом, зникненням товарів із крамниць і картковою системою.
У травні 1989 року в країні були оголошені вибори, які із значною перевагою виграла опозиційна Демократична Ліга на чолі з Аун Сан Су Чжі, дочкою Аун Сана. Проте військові скасували результати виборів, а вона була взята під домашній арешт. У цьому статусі пробула 15 років.
Вперта боротьба бірманських опозиціонерів під керівництвом свого лідера принесла їй усесвітню популярність.
1990 року Су Чжі нагороджена Європейським парламентом Премією імені Сахарова, а роком пізніше отримала Нобелівську премію миру.
Хоча НЛД завоювала більшість у парламенті, як пише The New York Times, ситуація може зайти у безвихідь. Конституція, написана військовими, позбавляє можливості Су Чжі обійняти найвищу в державі посаду. В червні законодавчий орган затвердив заборону стати президентом будь-якій особі, у якої близькі родичі — іноземці. Су Чжі була заміжньою за англійцем, він помер 1999 року. Її двоє синів — британські громадяни. До того ж представникам збройних сил належить 25% місць у парламенті.
Су Чжі завжди користувалася підтримкою Вашингтона та європейських країн. Після того, як військові вирішили передати владу цивільним політикам, М’янма стала прикладом добровільної демократизації авторитарного режиму.
Проте останнім часом стосунки стали дещо прохолодними. Річ у тому, що Су Чжі у червні поточного року не взяла участі у конференції в Нобелівському інституті Осло, присвяченому захисту народності рохінджа в М’янмі. Ця мусульманська меншість завжди зазнавала тиску з боку властей, останнім часом ця проблема перетворилася на глобальне лихо — тисячі рохінджа намагаються тікати з країни до Бангладеш і Таїланду. Спеціальний доповідач ООН по М’янмі заявив, що переслідування рохінджа можуть розглядатися як злочин проти людяності.
Для М’янми національне питання залишається дуже гострим. У багатонаціональній країні продовжуються збройні сутички загонів національних меншин, тліюче вугілля громадянської війни у будь-яку мить може розгорітися знову.
Багато хто побоювався, що військові відмінять результати виборів. Їхні впливові представники і так звані олігархи програли кандидатам від НЛД. Але є надія, що військова хунта не повернеться до влади. Потік інвестицій збільшиться завдяки тому, що Аун Сан Су Чжі залишається популярною на Заході. Діячі, що перебували при владі, збагатилися. Не у їхніх інтересах псувати стосунки із Заходом.
М’янма ступила на шлях демократії. Успіх не гарантований, але можливий.
