Прощальна промова президента США Барака Обами у Чикаго викликала подвійне почуття. З одного боку, 55-річний глава Білого дому наголосив на своїх досягненнях за вісім років президентства, закликавши американців захищати демократію. При цьому він назвав головними загрозами для демократії в США расизм, економічну нерівність та замкнення частини суспільства у своєрідну інформаційну «шкарлупу», у якій домінують фейки, а не факти. З іншого боку, у зовнішній політиці за цей час ситуація катастрофічно погіршилась саме через бездіяльність лідера найпотужнішої у світі країни, який на початку першого терміну отримав Нобелівську премію миру. На зовнішніх провалах ми зупинимось пізніше.
Підбиваючи підсумки свого президентства, Барак Обама заявив, що за вісім років Америка стала сильнішою, однак усі громадяни, за його словами, повинні брати участь у посиленні демократичних інститутів. «Незалежно від того, у який бік коливається маятник влади», сказав він, все залежить від участі громадян.
Виступаючи в Чикаго, де починав своє політичне сходження, Обама присвятив частину виступу також зовнішнім та глобальним загрозам. Він сказав, що Америка не може відступити від боротьби за розширення демократії у світі та проти екстремізму, нетолерантності, авторитаризму й націоналістичної агресії. Він зазначив, що все це ставить під загрозу світовий порядок, якого вдалося досягти після Другої світової війни.
«Суперники, такі, як Росія і Китай, не зможуть досягти у світі такого ж впливу, якщо тільки ми не відійдемо від того, що відстоюємо, і не перетворимося на ще одну велику країну, яка залякує менших сусідів», — підкреслив він. Це був єдиний раз, коли Барак Обама напряму згадав про Росію чи Китай.
Ще однією небезпекою для устрою Сполучених Штатів 55-річний Обама вважає тенденційний підбір фактів політиками, коли думки не засновані на «загальних вихідних фактах» — тобто, популізм. На завершення промови він наголосив, що у нього як президента єдине прохання до американців: «Я прошу вас вірити. Не в мою здатність здійснювати зміни, а у вашу».
Про свого наступника Дональда Трампа Обама згадав лише раз — на початку промови таким словами: «Я обіцяю новообраному президенту, що моя адміністрація забезпечить якомога простішу передачу влади, як це робив для мене президент Буш. Адже всі ми маємо гарантувати, що наш уряд зможе допомогти справитись із багатьма викликами, з якими ми стикаємось».
А тепер до провалів. На думку експертів їх було чимало. Найбільшим прорахунком Обами є ситуація в Сирії. Сухий залишок в тому, що на сьогоднішній день американці фактично вийшли з цієї країни.
До провалів відноситься і посилення «Ісламської держави», яка стала загрозою номер один не тільки для Америки, а і для всього цивілізованого світу.
Третій провал стосується України. Звичайно, ми вдячні США за ту допомогу, яку вона надала і надає Україні. Але ми дуже добре відчуваємо як нездатність гарантувати нам безпеку згідно Будапештського меморандуму позначила ся на нашому суверенітеті і територіальній цілісності.
Окрім невиконання США своїх зобов’язань згідно з Будапештським меморандумом, досі залишається питання — чому США вийшли з «Женевського формату», який було створено для врегулювання ситуації на Донбасі. Американці фактично віддали вирішення цього питання Німеччині та Франції.
В цілому ж, бездіяльність Обами привела до росту впливу Росії, яку він називав регіональною потугою. Тепер усі бачать, що Росія присутня там, де її раніше не було. Більше того, вона разом з Іраном фактично контролює ситуацію в Сирії, а Асад замість того, щоб відійти від влади, на чому наполягав Обама, буде вести в Астані разом з представниками Росії, Ірану та Туреччини переговори про майбутнє Сирії. Більше того, пасивність Обами на Близькому сході привела до зближення Росії і Туреччини, яка є членом НАТО.
Підсумовуючи можна сказати, що Обама так і не продемонстрував рішучості, дозволивши Росії змінити світопорядок після «холодної війни».
«УКРАЇНА НЕ БУЛА ПЕРШИМ ПРІОРИТЕТОМ ДЛЯ АМЕРИКАНСЬКОЇ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ, АЛЕ МИ ВІДЧУВАЛИ ПІДТРИМКУ США»
Олександр ЦВЄТКОВ, американіст, професор, Дипломатична академія МЗС України:
— Треба віддати належне самій промові Обами, яку було проголошено не з Білого дому, а в Чикаго, і тому, як він тримався. Під час його промови лунали заклики, щоб він був переобраний на третій термін. Але Обама сказав, що, на жаль, згідно з правилами, він має залишити цю посаду.
Цікаво було почути знайомий для нас вираз, який уперше пролунав в американському контексті: один крок уперед і два — назад. Обама робив крок уперед, але кожного разу були відступи два кроки назад. Зокрема він намагався зменшити кількість американських військових за кордоном, і деякою мірою це йому вдавалось, але все більше військових конфліктів зберігається і Збройні сили США залишаються за кордоном. Він прагнув до зменшення конфліктності та чисельності за кордоном, але далеко не все виходило.
Хоча Обама і назвав прикладом демократії передачу владу від однієї партії іншій, але на зміну приходить зовсім інший політичний ракурс, ніж той, якого він дотримувався. І Обама відчуває в цьому виклик засадам демократії. Водночас він зауважив, що демократія забезпечується не лідерами, а народом, і якщо виборці зробили вибір, то потім вони мають дотримуватись демократії та її зміцнювати.
Треба зазначити, що зазвичай процес передачі влади від одного президента іншому був тихим і відбувався без особливого ажіотажу. А тут що не день виникають нові виклики і непорозуміння. Причому все це відбувається на тлі інформаційної війни з оприлюдненням непідтверджених даних про здійснення Росією хакерських атак під час президентських виборів. Наступає період кулуарної дипломатії та кулуарної лобістської діяльності, коли нова політична сила формує свої колони впливу. Також постав виклик непотизму, який проявляється у тому, що новий президент іде до влади, покладаючись на свої сімейні кола. Відомо, що Трамп призначив свого зятя головним радником, а найбільш впливовою жінкою буде його дочка Іванка, яка стоїть за підбором людей і ухваленням різних політичних рішень. Усе це нові виклики демократії, які не схожі з тим, чого дотримувались Обама та його сім’я, якій він подякував за підтримку і за те, що він міг завжди на неї покладатись.
Зараз відбувається протистояння між нинішньою і майбутньою адміністрацією. Підкреслюється, що це мирний шлях, що влада передається цивілізованим шляхом. Водночас одні кажуть, що все буде перебудовуватись, а інші — що треба зберегти основи.
Я б охарактеризував 8 років президентства Обами для України у позитивному ключі. Не було проривів, але завжди було розуміння і в критичній ситуації Америка намагалась підтримати політично й економічно процеси, які відбуваються в нашій країні. Україна не була першим пріоритетом для американської зовнішньої політики, але, тим не менш, ми відчували підтримку США.
А зараз наступає період невизначеності і поки нова адміністрація не вступає в силу, то не можна сказати точно, якими будуть її перші кроки. Та сама американська система підказує — існує більше шансів, що не буде зриву у двосторонніх відносинах.
Сам факт того, що весь світ дивиться на Америку, свідчить про те, що це не один із центрів міжнародного впливу, а це найбільший центр міжнародної політики. Тому така велика увага до зміни адміністрації. Але перші кроки 115-го Конгресу США і перші діалоги з розвідувальним співтовариством, який є форпостом передачі влади, свідчать про те, що кардинальних зривів у зовнішній політиці не буде.
«В УМОВАХ УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКОЇ ВІЙНИ ПОЛІТИКА США ЧАСІВ ОБАМИ БУЛА ДУЖЕ НЕОДНОЗНАЧНОЮ»
Микола БЄЛЄСКОВ, аналітик Інституту світової політики:
— Загалом зовнішньополітична спадщина Барака Обами ще довго буде предметом гострих експертних дискусій. При цьому єдності щодо наслідків політики 44-го глави Білого дому у трикутнику США—Україна—РФ не буде. Перш за все тому, на політику «перезавантаження» щодо РФ можна дивитися по-різному. Кремль розглядав цей курс Барака Обами як отримання де-факто картбланшу від Вашингтона на відновлення свого домінування на пострадянському просторі. Зокрема втягування України у власні інтеграційній структури в обмін на допомогу, надану США з питань Ірану, Афганістану і скорочення стратегічних наступальних озброєнь.
Іншим беззаперечним фактом є зменшення, порівняно із попередниками, уваги Вашингтона під час правління Барака Обами до регіону Східної Європи і передача відповідальності за цей регіон до відання ЄС. Як наслідок, утворився вакуум сил, який Кремль намагався якомога більше заповнити. В той самий час ЄС не впорався повністю із поставленим завданням, незважаючи на існування програми «Східне партнерство».
Врешті-решт, попри значні масштаби політичної, економічної і нелетальної військової допомоги, дуже неоднозначною була політика США під час правління 44-го президента в умовах українсько-російської війни. Спочатку Вашингтон вимагав стриманості від Києва у відповіді на неоголошену агресію РФ, потім головною ціллю політики США стала деескалація конфлікту, чому гарним доказом стало згода на російську версію резолюції РБ ООН, якою пакет угод Мінськ-2 став юридично обов’язковим для сторін конфлікту. А далі у процесі врегулювання адміністрація Барака Обами вірила у можливість компромісу між Україною і РФ, а також протягом 2015—2016 років неодноразово намагалася кулуарно тиснути на офіційний Київ для отримання односторонніх поступок із метою активізації процесу врегулювання.
