Іракська армія увійшла до Мосула. Вималювався перший успіх сил коаліції. У запеклому бою іракським військовим удалося взяти під контроль будинок телеканалу.
Місто Мосул річка Тигр ділить на дві частини. На східному березі більшість населення курди, туркомани (туркмени) й араби. Не дивно, що сили коаліції вітає місцеве населення. Проблеми в тих, хто наступає, зростатимуть з їхнім просуванням у західні райони міста. Там більшість населення становлять араби-суніти, які не те що у захваті від ІДІЛ, але значно більше побоюються підрозділів арабів-шиїтів. Приклад Ель-Фаллуджі, в якій шиїти після відступу ІДІЛ репресували дуже багато місцевих сунітів мешканців західної частини Мосула, відверто лякають.
Так чи інакше, сили коаліції поступово витіснятимуть бойовиків із Мосула. Дуже великі сили мають у своєму розпорядженні противники ІДІЛ, що наступають. При цьому виникають не стільки військово-технічні, тактичні й стратегічні проблеми, скільки політичні. Дуже різнорідні сили виступили проти ІДІЛ, і дуже суперечливі у них інтереси. Усе це чудово розуміють лідери терористів. Для них життєво важливо затягнути опір якнайдовше. Зважаючи не лише на ситуацію в Іраку, а й у Сирії.
З витискуванням терористів з частин Мосула вони переміщатимуться до Сирії. Через географічні й топографічні причини перешкодити цьому процесу коаліція, навіть з урахуванням панування в повітрі, не зможе. Це чинник не лише військовий, а й значною мірою політичний. Розрекламована російськими офіційними особами і ЗМІ операція сирійської армії із захвату Алеппо стикається з великими проблемами, оскільки до опозиціонерів підійшли підкріплення, й вони не лише обороняються, а й наступають у результаті вельми вдалих контратак. У будь-якому разі перемогти в Алеппо швидко не вийшло, більше того, взагалі немає впевненості, що перемогти вийде. Як наслідок успіхи коаліції в Мосулі означатимуть збільшення труднощів для сирійської армії, а також Ірану й Росії, що стоять за нею.
Натхненна хорошим перебігом операції в Мосулі коаліція на чолі з США вже планує операцію зі звільнення від ІДІЛ другої столиці так званого халіфату, Ракки. Одночасно з Мосулом навряд чи вийде, але послідовно цілком можливо. І це означатиме, що значні сили іділівців вирушатимуть до інших районів Сирії й тим самим підсилюватимуть опір сирійської армії.
Операція зі звільнення Мосула матиме далекі наслідки для всього комплексу міжнародних відносин.
В Ірані наближаються президентські вибори, і там має відбутися чергова запекла боротьба між так званими лібералами, в місцевому розумінні, на чолі з нинішнім президентом Рухані й консерваторами. Москва підтримує останніх, хоча якою буде їхня політика не зрозуміло. Що стосується нинішніх лібералів, то з ними союз у Сирії має ситуативний характер, і складнощі між Москвою й Тегераном лише збільшуються.
Сирійська невизначеність ставить Москву у вельми складне становище. Зустріч у Берліні показала межу можливостей для Кремля в сенсі загострень із Заходом. У той же час воронка залученості до сирійського конфлікту затягує дедалі сильніше. Відносно технічне питання заправки російських військових кораблів у іспанській Сеуті виросло до таких масштабів, що від цього російським адміралам довелося відмовитися. Тепер для ненажерливих кораблів групи на чолі з авіаносним крейсером «Адмирал Кузнецов» доводитися шукати інші дорожчі варіанти заправок. Уже зрозуміло, що російське угруповання в Сирії не в змозі забезпечити перемогу сирійської армії. Військові вимагають її збільшення. За рахунок чого? Внутрішніх ресурсів для цього вже немає. Залишається за рахунок Донбасу. Невипадково з’явилися повідомлення, що сепаратистів з Донецька й Луганська відправляють під Алеппо.
З другого боку, президент Асад почав виявляти певну незгоду з лінією Москви. У інтерв’ю «Комсомольській правді» сирійський лідер дозволив собі не лише антитурецькі випади, а й антиізраїльські. Напевно, не без підтримки з Тегерана. В умовах вельми хисткого примирення Москви й Анкари такі висловлювання не можна розглядати інакше як спробу вбити клин у хоч якось налагоджені відносини. З Ізраїлем ще гірше. Погрози Асада на адресу Тель-Авіва вельми небезпечні, оскільки втручання останнього в сирійський конфлікт може кардинально змінити всю конфігурацію на Близькому Сході. У Дамаску це чудово розуміють, але йдуть на пряме порушення московських інтересів. З однією метою — залучити Кремль у конфлікт ще сильніше.
Уже очевидно, що два конфлікти в Сирії й Україні вести Росії не під силу. І це серйозно обмежує московські можливості зокрема й у тиску на Київ. Залишається посилювати обстріли на Донбасі сподіваючись, що Україна не витримає, й діждатися підсумків виборів у США. Навесні щось треба буде робити. Передусім на Донбасі.
«ВАЖЛИВО, ЩО РОСІЯ ВИМУШЕНА ВСІ ВЕЛИКІ РЕСУРСИ ВИТРАЧАТИ НА СВОЇ БЛИЗЬКОСХІДНІ АВАНТЮРИ»
Iгор СЕМИВОЛОС, виконавчий директор Центру Близькосхідних досліджень:
— Що стосується залученості Росії у близькосхідні проблеми, зокрема в Сирії, і як це може позначитися на становищі на Донбасі. Це два паралельні процеси. Для України важливо, що Росія вимушена всі великі ресурси витрачати на свої близькосхідні авантюри. Більше того, Москва настільки втягнулася в Сирії прямо і в Іраку опосередковано, що простими діями вона звідти піти вже не зможе. Виглядає так, що точку неповернення Кремль уже пройшов. Час, коли ще можна було красиво піти, як то кажуть, без втрати обличчя, давно минув. Ще напочатку року можна було домовитися із Заходом і ухвалити якусь резолюцію з приводу перемир’я й прийняття санкцій проти порушників. На це Москва не пішла, й тепер дуже важко уявити, що щось подібне взагалі можливо.
Звідси випливає, що Кремль не має інших варіантів, крім дедалі більше втягуватися в близькосхідний конфлікт. За всіма ознаками сирійський конфлікт дедалі більше нагадує не афганський, а в’єтнамський. Невеликий контингент американських військ і радників дуже швидко виріс до масштабів великої армії. Поки дуже тяжко Росія два конфлікти — у Сирії й на Донбасі — витримує, але надовго її не вистачить.
