Вибух у петербурзькому метро, в результаті якого загинули 14 і 49 людей були поранені, лише в найпершу годину обростав версіями. У мережі його навіть встигли порівняти з московськими вибухами 1999 року, натякнувши, що це, мовляв, провокація, спрямована на те, щоб відвернути увагу людей від вуличних протестів. Така версія видається цілком абсурдною. Путіну нині теракт, та ще й у його рідному Санкт-Петербурзі, потрібен найменше. Якби можна було списати вибух на Навального і його прихильників або хоча б на тих, хто просто виходить на демонстрації проти корупції, — тоді інша справа. Але в подібне безглузде припущення навіть одурманений тотальною телепропагандою російський обиватель не повірить. А версія з «ісламським слідом», напевно, єдина, близька до дійсності, жодних очевидних вигод російській владі не дає. Мобілізувати таким чином росіян на боротьбу з «ІДІЛ» у Сирії явно не вийде. Натовпи добровольців із Росії боротися туди не повалять, скільки б вибухів у Росії не гриміло і скільки б літаків не падало. А до млявої постійної війни на Північному Кавказі вони вже звикли.
І від проблем корупції, нерівності й соціально-економічної кризи відвернути увагу людей вибухом у метро навряд чи вийде. Дуже вже не взаємопов’язані одна з одною це речі. А якби хотіли залякати протестувальників, то, за цією логікою, бомбу треба було підривати безпосередньо під час антикорупційного мітингу. І Путін, якого звістка про трагедію застала в Константиновському палаці на переговорах з Олександром Лукашенком, не знайшов поки що нічого, що сказати по суті. Обмежився доволі офіційним висловом співчуття, без усяких там «мочити в сортирі»: «Хочу сказати слова найщирішого жалю, співчуття на адресу близьких загиблих і постраждалих». А пізніше поклав квіти біля станції «Технологічний інститут».
Давно відомо, що на раптові катаклізми, як природні, так суспільні, російський президент не вміє оперативно реагувати. А те, що теракт стався в той момент, коли в Петербурзі знаходився Путін, і в місті було вжито заходів посиленої безпеки, говорить про уразливість транспортної інфраструктури великих російських міст.
І тут же були озвучені три версії трагедії: побутова, кримінальна і терористична. Хоча на той час було відомо, що, крім бомби, яка спрацювала на перегоні між станціями «Технологічний інститут» і «Сінна площа», було знайдено замаскований під вогнегасник вибуховий пристрій на станції «Площа Повстання». Що, ясна річ, начисто виключало вибух побутового газу, який напередодні дачного сезону перевозили на дачу, — так само, як і інші побутові причини того, що сталося. Та й на кримінальні розбирання вибух у пітерському метро аніскільки не схожий. Бандити-мафіозі, щоб насолити конкурентам, звичайно, могли б підірвати кого-небудь із них просто у вагоні метро, незважаючи на можливі випадкові жертви. Проте намагатися влаштувати два вибухи в метро одночасно — це для мафії вже занадто.
Тому з усіх версій залишається лише терористичний акт. Звісно, Кремлю ця версія могла бути вигідною лише в тому разі, якби вдалося якимось дивом вселити в російську, а ще краще — у світову громадську думку віру в те, що вибух у Петербурзі влаштували «фашисти-бандерівці». Але в подібну нісенітницю точно ніхто не повірить. Тим більше, що знятий на камеру стеження передбачуваний організатор вибуху виглядає явно мусульманином. Хоча за бажання можна буде списати на кримських татар. Проте не визнавати, що стався теракт, стало вже зовсім непристойно, і рівно опівночі Дмитро Пєсков заявив, що «ознаки теракту в метро Петербурга наявні, але потрібно дочекатися остаточної кваліфікації справи про вибух». (http://tass.ru/proisshestviya/4147827)
Чи знайдуть організаторів і виконавців теракту і наскільки старанно їх шукатимуть? Думаю, що шукатимуть їх по-справжньому і намагатимуться зловити або ліквідувати. Адже Путіну кинуто виклик, і від нього чекають відповіді. Проте в умовах, коли від спецслужб вимагають швидкого успіху за будь-яку ціну, існує велика спокуса змалювати успішну ліквідацію терористів, які влаштували вибух у пітерському метро, видавши за них перших знищених на Північному Кавказі бойовиків. Цікаво, чи візьме яке-небудь терористичне угруповання на себе відповідальність за вибух у метро? Вважаю, якщо й візьме, то не так швидко, оскільки необхідно дати час виконавцям залишити Петербург.
Як можна запобігти терактам? Адже в російських столицях поліцейських на 100 тисяч жителів значно більше, ніж в інших найбільших містах світу. Вважаю, що єдиний шлях — припинити війни на Північному Кавказі і в Сирії. У перспективі це означатиме визнання незалежності північнокавказьких республік і приреченості режиму президента Башара Асада. Можна не сумніватися, що Путін на таке ніколи не піде. Тому вірогідність нових терактів зберігатиметься і навіть зростатиме у міру наближення дати президентських виборів. Ісламісти спробують використати такий випадок, повторення якого доведеться чекати цілих шість років.
Поки що у справі про вибух у метро розшукуються чоловік і дівчина, ймовірно, вихідці із Середньої Азії. Слідчі передбачають, що вибух здійснив терорист-смертник, і теж із Середньої Азії. Але це може бути і помилковий слід. У лихоманці першої години так часом буває. Тому не можна виключити, що вибухнула залишена у вагоні бомба.
Чи слідуватимуть за терактом які-небудь заходи політичного характеру? Цього не можна виключити. Пригадаймо, що після захоплення заручників у школі в Беслані Путін фактично скасував вибори губернаторів. Наразі губернаторів начебто обирають, але під таким суворим контролем, що схвалені президентом кандидати перемагають у 100 випадках із 100. Отже, резону повертатися до призначення губернаторів начебто немає. Тим паче, що з безпекою в метрополітені ця тема ніяк безпосередньо не пов’язана. Ймовірніше, що будуть посилені правила проведення мітингів, демонстрацій та інших масових акцій і взяті назад зроблені нещодавно косметичні послаблення в цій сфері. Хоча до безпеки на транспорті це теж не матиме безпосереднього відношення. Зате тепер закручування гайок можна буде мотивувати не страхом перед повторенням масових протестів, а міркуваннями безпеки. Це для влади нібито плюс. Але мінуси все одно переважують. 2000 року Путін прийшов до влади під гаслом нещадної боротьби з тероризмом і забезпечення безпеки громадян. І ось 17 років по тому, за рік до нових виборів, виявляється, що в Росії ненабагато безпечніше жити, ніж 1999 року. За що ж тоді, питається, боролися?
