Північнокорейська ядерна криза, що давно розпалювалася, вже майже досягла точки кипіння. У липні «королівство-відлюдник» запустило дві міжконтинентальні балістичні ракети, які здатні уразити великі міста США. Рада Безпеки ООН відреагувала на це, одноголосно схваливши введення нових економічних санкцій проти КНДР (максимально їх посиливши); вони повинні позбавити країну, як мінімум, третини річного експортного виторгу. Після цього між північнокорейським лідером Кім Чен Ином і президентом США Дональдом Трампом почалася ескалація взаємних погроз.
Зараз неможливо сказати, що станеться на Корейському півострові. Все, що сьогодні може реально зробити міжнародне співтовариство, — це продовжувати використовувати комбінацію з економічних санкцій, військового тиску та дипломатії, щоб змусити режим Кіма сісти за стіл перемов. Але водночас ми повинні розглядати вірогідність і готуватися до будь-яких потенційних подій — від воєнного конфлікту до мирного об’єднання Північної та Південної Кореї.
Найбільш катастрофічним сценарієм, поза сумнівом, став би воєнний конфлікт. Проте вірогідність такого результату зараз реально зросла, оскільки адміністрація Трампа нещодавно оголосила, що аналізує варіанти воєнної відповіді, у тому числі «превентивну війну».
Правда така: превентивний удар далеко не є найбільш практичним рішенням. Немає впевненості, що такий підхід допоможе домогтися ядерного роззброєння Північної Кореї або скинення режиму Кіма. Але він може призвести до подальшої ескалації та збройної конфронтації між США та Китаєм, гіршим із можливих наслідків якої стане ядерна війна.
Південнокорейці живуть у радіусі поразки армії Півночі, тому вони можуть дуже постраждати від реакції режиму Кіма у відповідь на удар США. Для кращого розуміння ситуації нагадаю, що в ході Корейської війни 1950—1953 років загинуло понад два мільйони корейців, а також 36 тисяч американців і 600 тисяч китайських солдатів, і це навіть без застосування ядерної зброї.
Безпечнішим і більш практичним підходом було б закручування економічних і політичних гайок для Північної Кореї. Так, є думка, що економічні санкції, хоч якими б жорсткими вони були, не зможуть змусити керівництво Північної Кореї відмовитися від ядерної зброї. Можна пригадати, що і Саддам Хусейн в Іраку, і полковник Муаммар Каддафі в Лівії зупинили свої програми зі створення зброї масового ураження, лише коли їх скинули, а потім стратили.
Проте на тлі ризиків, пов’язаних із військовим рішенням, посилення економічного та політичного тиску залишається кращим варіантом дій для міжнародного співтовариства, що бажає усунути північнокорейську ядерну загрозу, або змусивши режим Кіма відмовитися від цієї програми, або спровокувавши крах цього режиму. Санкції Ради Безпеки ООН є кроком у правильному напрямкові, але їх недостатньо, оскільки вони не забороняють постачання нафти Півночі, мабуть через опозиції Китаю та Росії.
Більш того, хоча Китай і погодився на санкції, він, як і раніше, не хоче погіршувати свої і так уже напружені стосунки з північнокорейським підопічним. Таке становище треба змінювати. Для того, щоб санкції спрацювали, критично важливо розвивати активнішу та більш сфокусовану співпрацю США та Китаю. Ухилення від такої співпраці призведе лише до того, що буде вірогіднішим варіант катастрофи — чи то воєнного конфлікту, чи ж безладного краху режиму Кіма.
Ще можливо переконати Китай почати відігравати активнішу роль у приборканні режиму Кіма. Більш того, небажання Китаю співпрацювати може зіпсувати відносини цієї країни зі США, Європою, Японією та Південною Кореєю, а всі вони, зрештою, є ціннішими партнерами, ніж неслухняна, виснажена Північна Корея.
Проте для того, щоб Китай почав робити більше, йому потрібні завірення, що він не втратить відразу свій стратегічний буфер на Корейському півострові. Це означає, що зараз необхідні домовленості про дії на випадок потенційного краху режиму Кіма та об’єднання Корейського півострова. Як і падіння Берлінської стіни, крах режиму Кіма може статися досить раптово. Саме тому Китаю необхідно вже зараз переконатися в тому, що об’єднана Корея не стане його ворогом і що США виведуть свої війська, розміщені зараз у Південній Кореї.
Звичайно, наслідки краху режиму в Північній Кореї тягнутимуться набагато далі за стратегічні інтереси Китаю. Більш того, ця подія зробить потужний економічний і політичний вплив на весь регіон. І це тим більше переконлива причина для підготовки всеосяжного плану, що гарантує мирний перехідний період.
Нещодавно я зробив кількісну оцінку економічних наслідків об’єднання Північної та Південної Кореї в рамках декількох гіпотетичних сценаріїв, виходячи з можливості раптового колапсу КНДР. Як з’ясувалося, мирно керований процес об’єднання, що характеризується повномасштабними економічними реформами та відкриттям країни, дасть Північній Кореї можливість досягти стійких двозначних темпів зростання ВВП, навіть не зважаючи на різкий спад відразу після краху.
Ключем до успіху стало б надання Північній Кореї можливості скористатися перевагами своїх порівняно багатих людських і природних ресурсів, у тому числі багатих запасів руди, щоб провести експортно-орієнтовану індустріалізацію. Що ж до Південної Кореї, то за допомогою хорошої підготовки, ефективної політики та значних фінансових ресурсів вона буде здатна здійснити мирне об’єднання та пом’якшити негативні ефекти шоку.
Навпаки, в сценарії, коли Південна Корея виявляється не готова до об’єднання, а Північ швидко перетворюється на державу хаосу, розмір плати за ризик на Корейському півострові різко підскочить, а реформи будуть відкладені. Це призведе до стійко низького рівня інвестицій і темпів зростання ВВП на всьому Корейському півострові, причому в перші роки кризи ВВП Південної Кореї скоротиться більш ніж на 3%. Приплив мігрантів з Півночі посилить ці ризики і потенційно може обвалити південнокорейський ринок праці та викликати соціальні безлади.
Міжнародне співтовариство, включаючи Китай, має зараз продовжити тиск на Північну Корею максимально жорсткими економічними санкціями з метою змусити її відмовитися від ядерної зброї та провести економічні реформи. Разом із тим Південній Кореї потрібно продовжувати спроби відновлення діалогу з Північчю з гуманітарних, медичних і екологічних питань. Цивільні програми обміну та потоки інформації здатні виростити сили, які призведуть до фундаментальних змін зсередини.
Навіть після 70 років роздільного існування південнокорейці не повинні втрачати надію на мирне об’єднання з нашим північним побратимом. Навпаки, ми повинні його планувати.
Проект Синдикат для «Дня»
Лі ЧЖОНВА, професор економіки та директор Азіатського дослідного інституту в Корейському університеті, був старшим радником з міжнародних економічних питань колишнього президента Республіки Корея Лі Менбака.
