«День» останнім часом мало не щоденно звертається до теми Волинської трагедії 1943—1944 років. Певною мірою це спричинено тим, що частина польського політикуму (зокрема, і представники правлячої партії «Право і справедливість»), останнім часом помітно більше уваги приділяє цим страшним подіям, причому, уважно аналізуючи їхні підходи, важко позбутися враження, що спонукальними мотивами тут виступають не тільки й не стільки прагнення розкрити і відстояти історичну істину, скільки бажання здобути легкі політичні «очки» на польській внутрішньополітичній арені.
Цікавим свідченням цього стала прес-конференція, проведена 20 червня в посольстві Польщі у Києві депутатом Сейму Міхалом Дворчиком. Інформаційним приводом заходу був лист 200 польських депутатів парламенту від «Права і Справедливості», надісланий у відповідь на звернення групи авторитетних українських інтелектуалів до польської громадськості та політиків у зв’язку із законопроектом з нагоди роковин Волинської різанини, що виноситься найближчим часом на розгляд Сейму (формулювання у цьому документі є суттєво ужорсточеними в порівнянні з попередніми аналогічними ухвалами польського парламенту).
Отже, про що говорив пан Дворчик? Було виголошено багато цілком справедливих думок щодо того, що «лише тісна співпраця Польщі та України закладає основи безпеки (чи сприятиме безпеці) двох наших народів та країн», що «в такому тісному порозумінні і співпраці нас серйозно сприйматимуть сусіди як на Заході, так і на Сході», «і саме тому ми, депутати Сейму, хотіли б з порозумінням підійти до цього питання (про Волинську трагедію. І. С.) заради налагодження співпраці між Україною та Польщею». Польський парламентарій також запевнив, що законопроект, що готується в Сеймі (а там, між іншим, містяться твердження про «геноцид» поляків на Волині, свідомо здійснений загонами УПА, і фактично відповідальність, всупереч зверненням: «вибачаємо й просимо пробачити», покладається лише на українську сторону), «не спрямований проти України та українців, як це намагаються представити деякі недоброзичливці». Зміст законопроекту, як заявив пан Дворчик — це «віддати честь жертвам тих трагічних подій» (лише полякам чи всім жертвам?), а також «висловити занепокоєння польських політиків — друзів України», «що виходить із політики історичної пам’яті України, в рамках якої виславляються особи, які мали неоднозначну історію під час Другої світової війни» (очевидно, маються на увазі Степан Бандера, Клим Савур та в цілому УПА).
СВІЙ ВНЕСОК У РОЗВ’ЯЗАННЯ СКЛАДНИХ ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКИХ ВІДНОСИН ЗРОБИЛА ГАЗЕТА «ДЕНЬ»: 2004 РОКУ В ЇЇ БІБЛІОТЕЦІ ВИЙШЛА КНИЖКА «ВІЙНИ І МИР, АБО «УКРАЇНЦІ — ПОЛЯКИ: БРАТИ/ВОРОГИ, СУСІДИ...», ВПОРЯДКОВАНА ВІДОМИМИ УКРАЇНСЬКИМИ ІСТОРИКАМИ — ВІКТОРОМ ГОРОБЦЕМ, ВОЛОДИМИРОМ ПАНЧЕНКОМ, ЮРІЄМ ШАПОВАЛОМ ЗА ЗАГАЛЬНОЮ РЕДАКЦІЄЮ ЛАРИСИ ІВШИНОЇ. В ПЕРЕДМОВІ ДО ПОЛЬСЬКОМОВНОГО ВИДАННЯ ВІДОМИЙ ПОЛЬСЬКИЙ ДИСИДЕНТ І ЖУРНАЛІСТ АДАМ МИХНИК НАГОЛОСИВ: «РОЗМОВА ПРО ІСТОРІЮ СКЛАДНА, АЛЕ НЕОБХІДНА. ПИТАННЯ В ТОМУ, ЩОБ СПРЯМУВАТИ СВОЮ ДУМКУ В МАЙБУТНЄ, ЩОБ УСВІДОМИТИ, ЯК БАГАТО В НАС СПІЛЬНИХ ЦІННОСТЕЙ ТА ІНТЕРЕСІВ, А ТАКОЖ, ЯК БАГАТО МИ РАЗОМ МОЖЕМО ДОСЯГТИ». ТОЖ, НАПЕВНЕ, І ПОЛЬСЬКИМ, І УКРАЇНСЬКИМ ПОЛІТИКАМ, ЯКІ ЦІКАВЛЯТЬСЯ ТАКОЮ СКЛАДНОЮ ТЕМОЮ І ПРАГНУТЬ РОЗВИТКУ ДРУЖНІХ І ТІСНИХ ВІДНОСИН, ВАРТО СКОРИСТАТИСЯ ЦИМ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИМ КАПІТАЛОМ
Обґрунтовуючи сенс пропонованого законопроекту, Міхал Дворчик заявив: «Дуже багато є нащадків, які постраждали від згаданого конфлікту — людовбивства на Волині, і більше мільйона осіб залучені до цієї ситуації. Ми вважаємо, що жертвам цього людовбивства не була віддана належна честь (? І. С.). І тому, приймаючи цей документ, ми хотіли цю тему раз і назавжди закрити. Він (лист. І. С.) не спрямований проти України. Це були підрозділи УПА, січові стрільці, які були причетними до людовбивства, здійснювали зачистку поляків згідно із підготовленим планом». І далі: «Не можна поставити знак рівності між діями польських підрозділів, які вбивали мирне українське населення (цей факт визнається, але «знаку рівності» немає! І. С.), і вищезгаданими українськими підрозділами». Ось така позиція двохсот депутатів Сейму — не лише пана Дворчика.
Коротко можна сказати таке. По суті, такий підхід відкидає польсько-український діалог з проблем Волинської трагедії на 15 (якщо не більше) років назад; адже ще 2003 року було заявлено, що лише взаємне (взаємне!) прощення без висування актуальних політичних звинувачень, та ще й односторонніх, без одностороннього таки оголошення когось «катами» і «жертвами» є шляхом до порозуміння. А головним критерієм цього порозуміння є щирість. На величезний жаль, у листі польських парламентарів якраз цієї щирості і не вистачає. І ще. Є стійке відчуття, що отакий тон, який обрала зараз польська сторона, є прямим наслідком слабкості України…
«СПРОБА НАЗВАТИ ЦІ ПОДІЇ ГЕНОЦИДОМ ЦЕ – НАМАГАННЯ ЗАФІКСУВАТИ ОДНОСТОРОННЮ ВИНУ УКРАЇНЦІВ»
Володимир В’ЯТРОВИЧ, Директор Українського Інституту історичної пам’яті:
- Цей лист польських депутатів сильно відрізняється за тональністю від листа, який писали українці, тому що якоїсь спроби примирення чи розуміння ситуації в Україні в їхньому листі фактично немає. Мене дуже здивувало одне із зауважень листа, де йдеться про те, що причиною непорозуміння між Україною та Польщею може бути сучасна історична політика в України. Зважаючи на те, що ядром сучасної історичної політики України є декомунізація, тобто іншими словами процеси, які чверть століття тому почалися і завершилися в Польщі, то ми використовуємо польський досвід. І в цій сфері досить активно працюємо з польськими експертами, зокрема з польським Інститутом національної пам’яті. Тому говорити про те, що сучасна історична політика є джерелом непорозуміння, мені здається, доволі некоректно.
Також мене дивують слова у листі, що є в Україні ніби то вшановуються вбивці і при цьому йдеться про Українську повстанську армію. Як історик, я прекрасно розумію, що в складі УПА були люди, яких ми можемо називати воєнними злочинцями, зокрема за їх участь в організації та здійсненні акцій проти цивільного польського населення. В жодному випадку це не дає підстави називати злочинною всю армію. Бо в абсолютно логічну ситуацію ми маємо з боку польського підпілля, у якому були поляки, яких ми можемо звинувачувати в воєнних злочинах і знищенні цивільного населення. Але це не дає нам підстави говорити про польську Армію Крайову як злочинне формування. І взагалі треба розуміти, що в Україні УПА вшановується у першу чергу за найбільш яскравий вияв антирадянського спротиву. І за це їй ставляться пам’ятники.
Як показують соціологічні опитування, твердження, що ніби то вшанування УПА має антипольський характер є повною містифікацією. Дослідження показує, що саме у тих районах, де найбільше шанують УПА, - Західна Україна, там найбільше шанують Польщу і сучасних поляків.
І найбільше розчаровує у цьому листі-відповіді теза про те, що польський парламент має визнати цей полько-український конфлікт геноцидом. Це абсолютно неправильно з історичної точки зору, тому що геноцид передбачає повну якусь асиметрію в засобах між тими, хто здійснює геноцид і страждає від нього.
Насправді цього не було, бо ситуація довкола цього конфлікту розгорталась на тлі німецької окупації. І ні поляки, і ні українці повною мірою не контролювали ситуацію. Відтак у ході цього протистояння обидві сторони були і катами, і жертвами. Через це спроба назвати ці події геноцидом це – намагання закріпити абсолютно односторонній підхід до оцінки цього конфлікту, а також зафіксувати односторонню вину українців. А з іншого боку це спроба приховати факти, що були злочини з боку польського підпілля, і масові жертви з боку українського населення.
З минулого року діє українсько-польський форум істориків, який гарно і ефективно працює. Напевне його робота була б ще ефективнішою, якби нас не підганяли різного роду політичними заявами. Як на мене, політики все що треба вже сказали в оцінці цієї трагедії. Тепер продовжити цю роботу мають історики і вони це роблять. Нічого доброго від не політичних заяв в оцінці українсько-польського протистояння я не бачу.
Досить сумнівною була теза, яка пролунала в листі, який привіз до Києва Дворчик, про необхідність вшанування всіх загиблих, як з польського боку, так і українського. Де все добре. Але на жаль, ні від пана Дворчика, ні взагалі від представників сучасної польської влади ми жодного разу не чули якихось серйозних заяв, які б засуджували масштабні акції, які мають зараз місце у Польщі, із знищення українських могил. Десятки українських могил знищено за останній рік на польській території. І що дуже символічно, інформація про це періодично з’являється на сайтах «ДНР» і «ЛНР» та інших проросійських формувань.
Не бачити, що зацікавлена в розширенні цієї дискусії аж до протистояння через минулий польсько-український конфлікт є саме російська пропаганда, означає проявляти політичну сліпоту.
Наскільки я знаю, з боку українських парламентарів є ініціатива щоб замість того, щоб обмінюватись законами та один одного звинувачувати в організації геноциду в роки Другої світової війни вийти зі спільною заявою обох парламентів. Також я абсолютно підтримую ініціативу, сформульовану в листі українських інтелектуалів, керівників церков, двох президентів, де йде мова про влаштування спільного дня пам’яті жертв польсько-української трагедії.
«ЗАГОСТРЕННЯ ВІДНОСИН ПО ЛІНІЇ ІСТОРИЧНІЙ “ІНФІКУЄ” І ПОЛІТИЧНИЙ ДІАЛОГ МІЖ КИЄВОМ ТА ВАРШАВОЮ»
Альона ГЕТЬМАНЧУК, директор ІСП, член Консультаційного комітету Президентів України та Польщі:
- Нинішня правляча коаліція в Польщі виходить з позиції, що вона може працювати з Україною по двох паралельних, тобто які між собою не пересікаються, треках: безпеково-політичному, де Польща та Україна виступають як союзники (зокрема у питаннях протистояння російській агресії), та історичному, де польська сторона з моменту приходу до влади ПіСу вважає за потрібне поновити діалог з Києвом щодо історичного примирення. Насправді, загострення відносин по лінії історичній безсумнівно “інфікує” і політичний та безпековий діалог між Києвом та Варшавою. І польській правлячій партії потрібно для себе прийняти рішення, до якої міри вони готові ризикувати втратою України як ключового безпекового партнера. Знаю, що в самій ПіС йде дискусія з цього приводу. Дуже сподіваюсь, що до річниці Волинської трагедії польський сейм прийме резолюцію, а не закон, як наполягали окремі польські політики. Україні, в свою чергу, варто більш серйозно та відповідально ставитись до своїх дій та обіцянок у діалозі з Варшавою. Непотрібно нехтувати важливістю та чутливістю питання історичної пам’яті для польської сторони, і тим більше списувати її на вплив російської пропаганди чи російського лобі. Історичні питання є насправді дуже важливими та чутливими для польського уряду, і тут з українського боку, як мінімум, потрібен діалог, а не імітація до його готовності. Верховна Рада України припустилась помилки, коли законодавство про визнання УПА було прийняте саме у день виступу Коморовського. Це було сприйняте у Польщі як великий ляпас. Також, якщо вірити представникам польського сейму, з українського боку на рівні спікера (нинішнього прем’єра) та інших високопосадовців були дані обіцянки внести певні зміни у це законодавство. Ці обіцянки не були виконані. Якби ці зміни були внесені, у польської сторони би з’явився серйозний аргумент прийняти до річниці трагедії резолюцію, а не закон. Сейм Польщі та Верховна Рада України несуть сьогодні надзвичайно велику відповідальність за те, в якій тональності далі рухатимуться відносини між Україною та Польщею. Сподіваюсь, в обох законодавчих органах усвідомлюють серйозність ситуації, і не віддадуть партнерство двох країн на відкуп популістам.
Підготував Микола СІРУК, «День»
