9 березня в Міжнародному суді ООН відбулися завершальні слухання у справі «Україна проти Росії» в частині можливого запровадження на прохання Києва тимчасових попереджувальних заходів для Москви. Нагадаємо, Україна звернулась до суду з приводу порушення Росією двох конвенцій: з протидії фінансування тероризму і заборони расової дискримінації.
Заступник міністра закордонних справ України Олена Зеркаль у своєму виступі зазначила, що Україна вимагає від суду ухвалити рішення про застосування тимчасових заходів, які зобов’язують РФ утриматися від дій, наслідком яких є порушення конвенцій. Зокрема у позові України йдеться про необхідність спонукання Росії припинити потік зброї та допомоги через свій кордон для груп, які вдаються до терористичних атак проти цивільних та припинення кампанії культурного винищення в незаконно анексованому Криму та окремих територіях Луганської та Донецької областей.
За словами пані Зеркаль, отримання рішення про застосування тимчасових заходів стане вкрай важливою перемогою у відстоюванні наших прав і однозначно визначить відповідальність сторін та унеможливить маніпуляції Росії.
«День» звернувся до старшого наукового співробітника інституту держави та права імені Корецького Миколи СІРОГО з проханням прокоментувати початок слухань позову України проти Росії у Міжнародному суді ООН і заяву речника президента РФ, що Росія готова виконати рішення цього суду.
«МАНІПУЛЮВАННЯ СВІДОМІСТЮ, ЯКЕ ВИКОРИСТОВУЄ РОСІЯ, НЕ ПРАЦЮЄ В РЕЖИМІ СУДОВОЇ МІЖНАРОДНОЇ ПРОЦЕДУРИ»
— Перш за все, дуже добре, що ці слухання відбулися. Хоча рішення суду буде спонукальним і матиме загальний характер, але слухання є значущими, бо вони дають можливість Україні сформувати правову позицію і примусили Росію також сформувати свою правову позицію. Це дуже серйозний крок до визначеності в тому конфлікті, який ми маємо. Іншими словами, це — перехід від гібридності до визначеності.
Українська сторона заявила про свої вимоги, виходячи з розуміння використання обмежених можливостей тимчасових заходів. І відтак вимоги України на такій стадії стосуються лише двох моментів. По-перше, закріпити позицію в тому, що Росія прямо причетна до українсько-російського конфлікту, а не сторона, яка збоку допомагає розв’язанню цього конфлікту. По-друге, Україна стверджує про активні дії Росії, спрямовані на розпалювання і поглиблення конфлікту. Відповідно тимчасові заходи спрямовані на те, щоб Міжнародний суд своїм авторитетом спонукав Росію значно зменшити свою активність, хоча бажано, аби вона її припинили повністю.
Важливе значення має і позиція російської сторони, яка змушена у цьому процесі юридично сформулювати свою позицію, відповідно юридично визначити погляд на події, які розвивались в Україні в 2013—2014 роках і в подальший час. Росія стверджує, що в Україні відбувся переворот, і це міжнародно-правова позиція Росії. Але треба сказати, що жодних ознак перевороту якраз не було. Якщо охарактеризувати події, що відбувались в Україні під час Революції Гідності, то вони не відповідають критеріям державного перевороту. Відповідно, добре, що Росія заявила свою позицію, а ми можемо сказати, що аргументів на її підкріплення у Москви майже немає.
— Іншими словами, ви погоджуєтесь із думкою міністра закордонних справ України Павла Клімкіна, який на прес-конференції з главою французького зовнішньополітичного відомства Жан-Марком Еро заявив, що Україна у Міжнародному суді зможе довести порушення Росією двох міжнародних конвенцій?
— Абсолютно згоден з цим. Позиція України у Міжнародному суді ООН — надзвичайно сильна, і важливо, щоб у відстоюванні цієї позиції не відбувався розмін на тимчасові політичні успіхи. Тож вона має бути твердою, чіткою і послідовною без захоплення політичними чинниками короткострокової дії.
— Ви, мабуть, чули, як російська сторона заявляла про те, що вона не є стороною конфлікту і що сама Україна винна в тому, що зброя потрапляє на її територію. Хоча зрозуміло всім, що цю ділянку Київ якраз не може контролювати. То як українській стороні треба відповідати на такі «аргументи»?
— Цей судовий процес — гарний приклад для порівняння. Одна справа, коли держава використовує значні медійні можливості і наповнює світовий інформаційний простір неправдивою інформацією, маніпулюючи різноманітними інформаційними приводами. І Росія підтвердила, що в її розпорядженні є можливості маніпулювання свідомістю не тільки в межах території Росії, але також на більш широких міжнародних просторах. Ми бачимо, що можуть бути задіяні медійні можливості, можливості агентів впливу в різноманітних соціальних середовищах інших країн, застосування підміни понять, перемішування правдивої і неправдивої інформації, багато різноманітних можливостей і ресурсів.
Всі ці чинники не працюють в режимі судової міжнародної процедури. Тому що в Міжнародному суді ООН можна зробити будь-яку неправдиву заяву, але якщо вона не буде підкріплена доказами, а неправдиву заяву неможливо підкріпити доказами, то вона дуже швидко перетворюється в нікчемність — в юридичний фейк. І в цьому плані шлях Росії в Міжнародному суді буде надзвичайно складним. Через те, що вона вже створила певне інформаційне поле, то змушена в режимі Міжнародного суду артикулювати і декларувати ті самі позиції, які створені в інформаційному просторі, але у Росії немає аргументів для юридичного підкріплення цих позицій. І відповідно це з кожним днем буде все більш очевидним для світового співтовариства.
«ШЛЯХ ДО ОСТАТОЧНОГО РІШЕННЯ — НАДЗВИЧАЙНО ТРИВАЛИЙ»
— До речі, сьогодні прес-секретар російського президента Дмитро Пєсков заявив, що Росія визнає рішення цього суду. Що це може означати?
— Ця стадія дає можливість для таких заяв. Річ у тім, що вимога міжнародного суду матиме дуже загальний характер і спонукальний вигляд, іншими словами закликатиме Росію не чинити тих чи інших дій. І відповідно Москва залишатиме за собою можливість прокоментувати це рішення суду і в тому числі привітати його і сказати: ми також займаємо тверду позицію невтручання, але ми й раніше не втручались. Тобто можливості інформаційного маніпулювання залишаться за Росією, але якщо вже суд назве Росію зобов’язальною, то з міжнародно-правової точки зору це буде досить багато значити в юридичному сенсі. Водночас це не буде настільки значимим у публіцистичному загальному інформаційному розумінні. Тому є можливість для продовження маніпуляцій, інтерпретацій судового рішення, і цим користується Росія.
Другий момент полягає в тому, що Росія дуже добре розуміє, що шлях до остаточного рішення — надзвичайно тривалий. Тому сьогодні можна робити будь-які заяви, розуміючи, що остаточне рішення буде через 5—7 років, а може, й довше.
— Заступник міністра закордонних справ Олена Зеркаль заявила в інтерв’ю українським ЗМІ, що Росія стане державою-ізгоєм, якщо не виконає рішення суду. Чи не поспішна така заява?
— Я переконаний, що позитивне для України рішення має бути винесено, якщо Міжнародний суд почує очевидні та достовірні і фактично підкріплені аргументи української сторони. Це рішення сформує чіткий формат оцінки подальшої поведінки Росії. Тобто коли Росія і надалі буде переправляти через неконтрольований нами кордон чергові потяги зі зброєю, вона в кожному такому випадку вона буде порушником. Коли неконтрольований кордон будуть перетинати збройні сили Росії, боєприпаси, техніка та будь-яка продукція військового призначення, то вона буде порушником не тільки загальних вимог міжнародного права, але й конкретного рішення Міжнародного суду ООН.
— А які перспективи позитивного рішення позову до Росії за порушення нею конвенції із заборони расової дискримінації в Криму? Росія заявляє, що там ситуація ідеальна, а Україна винна в тому, що не допускає ОБСЄ на незаконно анексований півострів.
— Думаю, що для ситуації в Криму рішення Міжнародного суду ООН буде мати надзвичайно важливе значення. Тверда послідовна обґрунтована позиція і в міжнародно-правовому плані України ґрунтується не тільки на вимогах щодо суверенності та цілісності території України, але й також на праві народів, які традиційно проживали на кримському півострові. Натомість з протилежної російської сторони — якраз немає чинника захисту прав народу. Тому що в Криму інше населення має лише статус частини населення. Відповідно дуже значимими будуть вимоги забезпечення культурних прав, наприклад, кримськотатарського народу, неможливість зберігати цьому народу самобутність та ідентичність, мати свої інструменти соціального життя, зокрема яким є меджліс. Як тільки Росія буде вчиняти будь-які наступні дії, спрямовані на обмеження прав кримськотатарського народу, то автоматично ставатиме порушником не тільки загальноміжнародних правових вимог, але й конкретного рішення суду ООН.
— А все-таки коли реально очікувати рішення про застосування тимчасових попереджувальних заходів щодо Росії?
— Думаю, що рішення не буде швидким. Абсолютно точно цього рішення не буде ухвалено протягом двох місяців. На мою думку, суд візьме максимально можливий час для детального обговорення всіх обставин представлених сторонами. Поспішності точно не буде, а якщо реалістично дивитись на події, то суду буде потрібно три—п’ять місяців для винесення цього рішення.
— Деякі експерти заявляють, що Україні варто було закцентувати увагу на визнанні Міжнародним судом факту російської агресії, а тоді вирішувати інші питання. А що ви думаєте з цього приводу?
— Специфіка органів міжнародної юрисдикції полягає в тому, що, як правило, має бути згода двох сторін, аби розпочався міжнародний судовий процес. Застосування Україною інструментів дотримання зазначених двох конвенцій є абсолютно правильним. Річ у тому, що у самих конвенціях визначена юрисдикція суду. Якщо українська сторона звертає увагу на те, що російська сторона на українській території порушує ці дві конвенції, то в самих конвенціях уже наперед зазначено механізм судового розгляду, тобто звернення до Міжнародного суду ООН. Відповідно російська сторона саме в цьому випадку не має юридичної можливості відмовитись від участі в такій справі. А якщо б Україна ставила питання, яке стосувалось територіальної цілісності, то Росія мала б можливість відмовитись бути стороною цього процесу.
— Що, на вашу думку, робити Україні до початку розгляду цієї справи по суті?
— В України є час у межах 4—5 місяців на формування і представлення суду основної позиції. Наша сторона бачитиме, які акценти треба буде ставити і яким питанням треба приділити особливу увагу. Окрім того, Україна матиме більше можливостей чіткіше сформулювати свою позицію і по іншим спірним ситуаціям, які стосуються морського права, порушення прав людини, визначених загальною Декларацією прав людини.
