Європейський Союз надто залежний від іноземної нафти. Із кожних 100 літрів, споживаних у ЄС, 90 — імпортуються. Тим часом, внутрішнє виробництво нафти різко падає, знизившись за останнє десятиріччя більш ніж на 50%. За даними Міжнародного енергетичного агентства, якщо ЄС не змінить курс і не збільшить своє виробництво альтернативних джерел енергії — включаючи біопаливо, варіант, яким ЄС вже давно нехтує, — до 2030 року близько 95% необхідної йому нафти надходитиме із зарубіжних джерел.
Поточний стан справ залишається ахіллесовою п’ятою ЄС, оскільки це передбачає залежність від імпорту із країн нестабільних авторитарних режимів. 2014 року держави-члени ЄС витратили — не мало не багато — €271 млрд на іноземну сиру нафту. Це більше, ніж сукупний ВВП Болгарії, Угорщини, Словаччини та Словенії. Приблизно половина із цих грошей пішла в Росію, Північну Африку та на Близький Схід.
Таким чином, ЄС торкаються не лише світові порушення постачань; він також допомагає підтримувати авторитарні уряди і розширювати можливості ворожих режимів, що обмежує його власний потенціал щодо забезпечення ефективних і скоординованих відповідей на загрози та провокації. Зусилля ЄС щодо розробки погоджених політичних і економічних стратегій, щоб протистояти проблемам, пов’язаних із російською агресією в Україні та пеклом на Близькому Сході, є наочним цьому прикладом.
Недавнє рішення Сполученого Королівства про підвищення витрат на оборону підтверджує зростаюче визнання того, що потужний військовий потенціал буде необхідний для підтримки безпеки та суверенітету Європи. Але поки зберігається її залежність від іноземної нафти, ЄС залишається набагато слабкішим, ніж має бути. Пропонований трубопровід Північний потік-II, який би направив ще більше газу з Росії до Німеччини, мабуть, лише погіршить ситуацію.
Енергетична безпека Європи найближчими місяцями, швидше за все, набуде значущості, оскільки 2016 рік може стати ще одним неспокійним роком у міжнародній політиці. Цього року, ймовірно, також побачимо завершення Енергетичного союзу ЄС, створеного для забезпечення надійних постачань доступної, екологічно безпечної енергії. На жаль, європейська залежність від іноземної нафти залишена без обговорення. Європейська Комісія повинна надати чіткі інструкції, якщо держави-члени ЄС візьмуться розвивати альтернативні джерела енергії.
Відновлювані джерела вітряної та сонячної енергій, безумовно, можуть зіграти роль у зниженні енергетичної уразливості ЄС. Такі джерела вже допомагають понизити залежність від вугілля та газу при виробництві електроенергії. У той же час, коли справа доходить до вироблення енергії з нафти — найперше пального для автомобілів — можливо, пройдуть роки, перш ніж вітряна чи сонячна енергія зможе надати життєздатні альтернативи.
ЄС повинен наслідувати досвід по той бік Атлантики, де країни працювали над тим, щоб зменшити свою залежність від іноземної нафти. Наприклад, Сполучені Штати створили стимул-реакції для інвестицій в альтернативні види пального. І справді, США є найбільшим у світі виробником біоетанолу, який — разом з виробництвом сланцевого газу — допоміг зменшити імпорт іноземної нафти, принаймні, на 25%, одночасно понизивши викиди вуглекислого газу та створивши місцеві робочі місця.
Бразилія також показала переконливий приклад, попрацювавши над тим, щоб зменшити свою залежність від енергії, що імпортується, після нафтової кризи 1970-х років. Сьогодні Бразилія є чистим експортером нафти і другим у світі виробником за обсягами біоетанолу, який замінив понад чверть кількості бензину, раніше споживаного у країні.
На жаль, у більшості політичних дискусій щодо біопалива в ЄС переважають застарілі аргументи, які пов’язані із зростанням цін на продовольство. Опоненти наполягають, що їжа не повинна використовуватися як автомобільне пальне. Проте, сьогодні, передове біопаливо засноване не на продуктах, а на відходах промисловості, сільського господарства та домашніх господарств. За словами Хосе Граціано де Сілва, Генерального директора продовольчої та сільськогосподарської Організації при ООН, біопаливо «може бути ефективним засобом для підвищення продовольчої безпеки». Якщо це правильно зробити, їх розвиток означатиме «більше пального, більше їжі та більше процвітання для всіх».
Технологія біопалива вбиває відразу чотирьох зайців — це підвищення енергетичної безпеки, переробка відходів, зниження викидів парникових газів, а також створення робочих місць (часто в сільській місцевості). Саме тому заміна імпортної нафти на енергію місцевого виробництва є одним із найбільш важливих спадків, який на багато-багато років сьогоднішні європейці могли б залишити Європі завтрашнього дня.
Проект Синдикат для «Дня»
Андерс Фог РАСМУССЕН, екс-генсек НАТО, екс-прем’єр-міністр Данії, засновник і голова Глобального фонду Расмуссена
