Посол Чеської Республіки Іван ПОЧУХ днями завершує свою місію в Україні. І традиційно своє перше і останнє інтерв’ю він дав нашому виданню. Зрозуміло, що пан Почух, який п’ять років перебував у нашій країні, дуже добре знається на внутрішніх українських подіях.
«ПРЕМ’ЄР-МІНІСТР СОБОТКА ЗАЯВИВ ОДНОЗНАЧНО, ЩО ПОКИ НЕМАЄ ПРИВОДУ ДЛЯ ЗНЯТТЯ САНКЦІЙ»
— Ви, напевно, знаєте, що нещодавно у своєму виступі в Нью-Йорку віце-президент Джо Байден заявив, що в Європі є п’ять країн, які готові використовувати будь-який привід, зокрема і зволікання України з реформами, щоб зняти санкції з Росії, які введено за її агресію на Донбасі і анексію Криму. Чи є ваша країна в цьому списку?
— Гадаю, що пан Байден не мав на увазі Чеську Республіку, тому що позиція нашого уряду однозначна. Я пам’ятаю, що нам на чергових зборах послів наприкінці серпня прем’єр-міністр Соботка заявив однозначно, що поки немає приводу для зняття санкцій, оскільки немає просування у виконанні Мінська-2, щоб виправдати серйозну дискусію про скасування санкцій.
А щодо Мінська-2, проблема в тому, що для європейських учасників «нормандського формату» Мінськ-2 був ілюзією шляху для політичного врегулювання конфлікту.
Мені було ясно, що після підписання Мінська-2 деякі пункти виконуватися не будуть. Наприклад, в угоді Мінськ-1 був пункт, в якому говорилося про спільне створення Україною і Росією буферної зони на ділянці українсько-російського кордону, непідконтрольного Україні. А в пункті 9 Мінська-2 говориться відразу про те, що Україна отримає контроль над цією ділянкою лише в перший день після проведення так званих місцевих виборів і після завершення конституційних змін, що стосуються особливого статусу окремих районів Донецької і Луганської областей. Я відразу поставив собі питання, як може бути реалізовано там процеси, поки не буде стовідсоткової гарантії виконання всіх заходів, пов’язаних з безпекою, відведенням важкої зброї і обміном військовополонених.
Проблема Мінська-2 полягає також в тому, що постійно на переговорах трьохсторонньої контактної групи сьогодні досить очевидно, що інтерпретація того, хто, як, коли і що виконує, постійно відрізняється з обох боків.
Що б українська сторона не робила, там постійно представники так званої «ДНР» і «ЛНР» приходять зі своєю інтерпретацією, що не дозволяє розвиватися політичному процесу.
Я думаю, що нам не потрібен Мінськ-3, оскільки така угода була б лише про те, як інтерпретувати політичну частину Мінська-2.
«ЯКЩО УКРАЇНА ВИРІШИЛА ЗБЛИЖУВАТИСЯ З ЄС, ТО НІХТО НЕ МОЖЕ ЗАБОРОНИТИ ЇЙ ДОТРИМУВАТИСЯ ЦЬОГО ВИБОРУ»
— Тоді запитання, як змусити Росію виконати свою частину Мінська-2?
— Дивиться, врегулювання цього конфлікту грунтується на визнанні непорушності територіальної цілісності України. Навіть у Москві не ставлять цього під сумнів, але вони хочуть, щоб тут була якась особлива частина території з більшими повноваженнями, завдяки яким можна було впливати на розвиток внутрішньої і зовнішньої політики України.
Якщо говорити про зовнішню політику ЄС, то вона перебуває в такій фазі, як політика США після Першої світової війни, так званої вільсоніанської політики. Тоді США і зараз ЄС будує свою зовнішню політику і змагається більше за принципи і цінності, ніж за конкретні геополітичні чи якісь інші інтереси. Парадоксально, це ускладнює ситуацію.
Наприклад, коли створювалося Східне партнерство 2009 року, то інтерес полягав в тому, щоб розвивати співпрацю з країнами цього партнерства, колишніми країнами Радянського Союзу для користі цих країн, Євросоюзу і Росії. Але Росія, на жаль, почала розуміти це як якийсь геополітичний важіль, за допомогою якого ми нібито збиралися відірвати цей шматок. Це не відповідало стратегічній меті. Але ми маємо впоратися з ситуацією, коли Росія заявляє, що колишні країни СРСР, особливо Україна, повинні залишитися під якимось впливом Кремля.
Але у нас один з принципів (і цінностей) зовнішньої політики Євросоюзу полягає в тому, що всі країни мають право на свій стратегічний вибір. Якщо Україна вирішила зближуватися з ЄС і заявляє, що в майбутньому хоче стати членом Євросоюзу, то ніхто не може заборонити їй дотримуватися цього вибору. У другій декаді 21 століття ми стикаємося з діями, які відповідають кінцю 18 або початку 19 століття. Це агресія і військовий конфлікт.
— Чи бачите ви з боку ЄС підтримку цим зусиллям України? Адже досі повністю не ратифіковано Угоду про асоціацію між Україною й ЄС через нідерландський референдум.
— Дійсно, з формального погляду процес ратифікації не закінчено. Але насправді він здійснюється. Наприклад, договір про Поглиблену і Всеосяжну зону вільної торгівлі діє з 2015 року.
Навіть якщо ми відійдемо від формальних інституціональних питань, найголовнішою є політична частина асоційованої угоди. Це «дорожня карта» для вашого внутрішнього розвитку, для ваших реформ.
«ЧЕХІЯ ПІДТРИМУЄ СКАСУВАННЯ ВІЗОВОГО РЕЖИМУ ДЛЯ УКРАЇНИ»
— Заступник голови Адміністрації Президента Костянтин Єлисєєв заявив нещодавно на брифінгу, що Україна виконала всі 144 вимоги для здобуття безвізового режиму, а ЄС відкладає ухвалення рішення цього питання. Тому в Україні вважають, що в Євросоюзі не дотримують слова. Як ви це прокоментуєте?
— Пан Єлисєєв має рацію в тому сенсі, що Україна формально виконала ці вимоги, які ЄС поставив для того, щоб обговорити і ухвалити рішення. Але в Україні дуже часто забувають один вимір цього процесу, що остаточному рішенню передує імплементація. Буває так, що в різних країнах, коли відбувалося скасування візового режиму, процес імплементації і спостереження за нею відбувався кілька років. Тому треба враховувати і політичні чинники.
І в даному разі проблема пов’язана не з самою Україною і тим як вона виконує на практиці ці всі вимоги. Річ у тім, що відбувається політична дискусія про механізм припинення безвізового режиму в Європарламенті і Європейській Раді. Є побоювання, що безвізовим режимом, я не кажу щодо України, можуть зловживати в деяких країнах. Що міграція досягне величезного розміру, і громадяни деяких країн використовуватимуть безвізовий режим не для туризму, а для пошуку нелегальної роботи. Це легітимні питання, які органи ЄС повинні обговорювати і ухвалювати рішення.
Водночас хочу сказати, що Чеська республіка підтримує скасування візового режиму для України. Я навіть тепер протистою деяким поглядам українських експертів, які часом звинувачують нас в тому, що якщо ми скасуємо візовий режим, то не буде важеля впливу або тиску на уряд, щоб він продовжував здійснювати реформи. Я їм говорю: ні, так ми діяти не будемо, ми не пов’язуємо ці питання, оскільки це стосується 45 млн людей.
Нам треба зрозуміти, яку вагу має Україна не лише для безпеки Європи, але і подальшого політичного розвитку євроспівтовариства, збереження ідеї Євросоюзу, для розширення сфери політичної стабільності й економічного процвітання і в тому числі для єдності Європи. Україна не може залишатися на околиці Європи постійно. Україна зробила стратегічний вибір. Шлях цей, як я вже говорив, тривалий і складний. Але це легітимний вибір України. І ніхто не може втручатися в це і зупиняти Україну через те, що історія була така або інша.
Якщо Україна успішно подолає цей шлях, це вплине на політичне майбутнє інших країн колишнього СРСР, у тому числі на Білорусь, Молдову і країни Центральної Азії. Це не питання однієї президентської каденції, можливо — однієї генерації.
«НИНІШНЄ УКРАЇНСЬКЕ КЕРІВНИЦТВО МАЄ ДВІ ПРОБЛЕМИ»
— Нинішнє українське керівництво має дві проблеми. З одного боку, недовіра громадян, яка поступово наростала. У них були великі очікування, і вони розчаровані. Ви втратили багато часу. І тепер неможливо чекати, що президент Порошенко, колишній прем’єр Яценюк, нинішній Гройсман можуть за два роки повністю усунути корупцію, що вони можуть відновити верховенство права, забезпечити справедливість для всіх.
Важливо, щоб спадщина нинішньої політичної влади була позитивною. Щоб вони не ввійшли в історію як політики, які знову втратили шанс на дійсну трансформацію.
Є й успіхи — це диво, що економіка України не розвалилася, що банківський сектор, який був на межі розвалу, функціонує. Скажу просто, треба щоб люди повірили і побачили на практиці, що існують одні правила для всіх груп населення.
Якщо люди побачать, що їх політичні представники поступово розв’язують цю проблему, демонструють результати, то це буде підвалиною політичної стабільності. Причому це не повинно залежати від зміни влади.
Друга проблема полягає в тому, що існує нерозуміння в Європі того, що тут відбувається. Я не помітив жодної їх статті, жодного публічного виступу, з боку українських дипломатів в Празі. При цьому тут вплив російських ЗМІ, тобто російської пропаганди — величезний.
Люди у нас в Чехії, вже забули про те, що було 25 років тому, розвал комунізму, боротьба за свободу і демократію, вони вже не думають, що було 1968 року — радянська окупація, і вже зовсім забули, що було 1945 року. Вони вирішують свої питання, наприклад, купити машину цього або наступного року, організувати вечірку з барбекю цими вихідними або наступними.
Тим часом важливо, щоб люди правильно розуміли, що тут відбувається точно боротьба за свободу і за політичне майбутнє Європи. Якщо ми не зможемо зберегти один принцип, одну мету, на якій грунтується Євросоюз, що кожна суверенна країна може ухвалювати самостійно рішення, то як можемо потім впоратися з тими всіма проблемами, які насуваються з усіх боків.
