15 листопада в Третьому комітеті, який фокусується на тематиці прав людини, ГА ООН була ухвалена резолюція «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (Україна)», ініційована Україною. Цей документ підтримали 73 держави, проти голосували 23, у тому числі Росія, Білорусь, Вірменія, Казахстан, Китай, Індія, Бразилія. 76 утримались.
Особливість цієї резолюції полягає в тому, що вперше в офіційних документах ООН Росію визнано державою-окупантом, а Автономну Республіку Крим та місто Севастополь — тимчасово окупованою територією. Крім того, в резолюції підтверджується територіальна цілісність України та невизнання анексії українського півострова.
Документ також закликає Росію надати міжнародним правозахисним механізмам, насамперед Місії ООН з моніторингу за дотриманням прав людини в Україні, безперешкодний доступ в Крим, щоб забезпечити моніторинг ситуації з правами людини, а також просить Управління Верховного комісара ООН з прав людини підготувати окремий тематичний звіт щодо ситуації на півострові.
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»
«Підтримавши документ, світ заявив державі-окупантові: «ні — сірій зоні беззаконня і свавілля в українському Криму», — так прокоментував це рішення глава МЗС України Павло Клімкін.
«День» звернувся до експертів з проханням прокоментувати значення цієї резолюції і розповісти, як цей документ можна використати в міжнародних судах.
«ПОТУЖНИЙ ІНСТРУМЕНТ, ЯКИЙ УКРАЇНА МОЖЕ ВИКОРИСТОВУВАТИ В МІЖНАРОДНИХ СУДАХ»
Ганна ГОПКО, голова комітету Верховної Ради у закордонних справах:
— Насправді, резолюція ООН — це досить потужний інструмент, який Україна може в подальшому використовувати в міжнародних судах. Зокрема, і в Міжнародному суді ООН, і в Міжнародному кримінальному суді ми можемо, висуваючи позови державі-окупанту, який вторгнувся на територію нашої країни, вимагати компенсації за завдані економічні збитки. Всі ці позови мало б подавати Міністерство юстиції. Але проблема в тому, що в України немає координації між Міністерством юстиції та зовнішньополітичним відомством, а також іншими ключовими інституціями, які мали б розробити стратегію захисту наших національних інтересів у міжнародних судах.
Адже про всі факти російських військових злочинів добре відомо. Раніше в резолюції ПАРЄ йшлося про те, що Росія має компенсувати збитки за всі ці злочини і вбивства людей. А тепер у цій резолюції ООН окрім юридичного компоненту існує пункт, який зобов’язує Росію допустити до Криму спостерігачів комітету з прав людини ООН, Ради Європи та інших міжнародних організацій.
Тому після всіх цих злочинів, скоєних Росією в Грузії, Придністров’ї, на Донбасі і в Криму, ми маємо всю цю доказову базу використати в юридичній площині, коли відбудеться міжнародний трибунал над тими людьми, які давали команди щодо здійснення військового вторгнення в Україну.
Що стосується виходу РФ із під юрисдикції Римського статуту Міжнародного кримінального суду. Очевидно, Путін хоче показати, що після всіх цих безчинств він хоче жити у світі, де немає жодних правил.
Україна, зі свого боку, відповідно до проголосованих змін до Конституції, приєднується до Римського статуту через три роки.
2 червня цього року Верховна Рада закріпила в Конституції можливість визнання юрисдикції Міжнародного кримінального суду в Гаазі з відстрочкою на три роки. Згідно з ухваленим законопроектом № 3524, дія частини 6 статті 124 (Україна може визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду на умовах, визначених Римським статутом Міжнародного кримінального суду.) у редакції Закону України від 02.06.2016 р. N 1401-VIII набирає чинності з 30.06.2019 р.).
«УХВАЛЕНА ООН РЕЗОЛЮЦІЯ — ЦЕ ПЕРЕМОГА І УКРАЇНИ, І МІЖНАРОДНОГО ПРАВОПОРЯДКУ»
Микола СIРИЙ, кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник Інституту держави та права ім. В.М. Корецького НАН України:
— Ми маємо офіційне підтвердження, що низка міжнародних організацій вбачають у тих подіях, які мають місце у відносинах між Україною і Росією останні два роки, очевидні ознаки міжнародного збройного конфлікту. Натомість, у нас досі застосовується дещо інше трактування — АТО. Відтак ми маємо специфічну ситуацію...
Чітке визначення конфлікту породжує в міжнародно-правовому плані чіткі права і обов’язки учасників цього конфлікту. Тому, безперечно, ухвалена ООН резолюція — це перемога і України, і міжнародного правопорядку. Тому що у цьому документі відзначається, що міжнародний правопорядок дотримується цих принципів, на яких він збудований. А один з них стосується територіальної цілісності і недоторканності держав, а також забезпечення їх суверенності.
Те, що дещо менша кількість країн проголосували за дану резолюцію, аніж два роки тому за резолюцію щодо підтримки територіальної цілісності і суверенітету України, пояснюється іншою спрямованістю рышення. Я в останній декларації йдеться про чітке визначення країни агресора-окупанта, то, безперечно, таке твердження потребує більшої відкритості країн і, звісно, менша кількість країн хотіли проявити таку відкритість і заявити про конфліктність з Росією.
Попередня резолюція була у цьому плані більш м’якою і тому більша кількість країн її підтримала. Нам, безперечно, потрібно розвивати цю позицію в ООН і по всім напрямках, не зменшуючи при цьому зусилля. І при цьому потрібно розуміти, що робота в ООН — це тільки частина міжнародної політики і частина нашої зовнішньої політики. Оскільки найважливіші для нас спрямування та орієнтири перебувають у Європі, то треба максимально на європейський континент перенести силу цієї резолюції ООН.
«ДІЄВІСТЬ МІЖНАРОДНИХ ТРИБУНАЛІВ НАДЗВИЧАЙНО НИЗЬКА. ВОНИ Є ДИПЛОМАТИЧНОЮ ФОРМОЮ ВПЛИВУ»
— А хіба не потрібно її силу переносити і в Азію, та Африку чи ту ж Латинську Америку?
— ООН є організацією, яка покриває всю планету. Тому це надзвичайно вагомий результат. Але всю роботу, яка ведеться ООН навколо цього питання, на мою думку, важливо пов’язувати з тими процесами, які відбуваються на європейському рівні, у тому числі у дискусії з прихильниками Росії чи прихильниками розхитування світового порядку.
Що стосується негативного голосування Китаю, у даному випадку не йдеться про пряму підтримку Росії. У переліку країн, які не голосували на нашу користь, частина голосувала, виходячи із симпатій до Росії, але значна частина країн виходила з суверенних інтересів. Багато країн мають різноманітні проблеми, у тому числі територіальні проблеми, і багато з них відсторонюються від вирішення того чи іншого питання. Відтак неголосування на користь України означає небажання бути учасником розгляду того чи іншого питання.
— Після публікації згаданого звіту МКС і тепер, після ухвалення резолюції ООН щодо ситуації в Криму, деякі оглядачі вважають, що замість Ялти-2 на Путіна чекає Гаага. Що треба робити Україні та міжнародній спільноті, яка нас підтримує, аби притягнути Росію до Гаазького суду за скоєні нею злочини?
— Міжнародні судові інституції кримінального спрямування чи інституції сфери міжнародної кримінальної юстиції реально працюють тоді, коли йдеться про або про розпад тієї чи іншої держави, або про поразку тієї чи іншої держави у міжнародних конфліктах, у війнах. Тоді активно застосовується ці інструменти. Поки та чи інша держава є активним учасником міжнародних відносин і має реальні ресурси себе захистити, забезпечити свою обороноздатність і безпеку від зовнішніх впливів, дієвість міжнародних трибуналів надзвичайно низька. Тобто вони є дипломатичною формою впливу, тиску. Відтак форма міжнародної кримінальної юстиції може бути застосована тільки у частині майнових стягнень, спрямованих на власність держави-порушника міжнародного правопорядку, що перебуває за кордоном. Що стосується до притягнення до відповідальності високопосадовців, думаю, що більш віддалена перспектива.
«РЕЗОЛЮЦІЯ ООН І ЗВІТ ПРОКУРОРА МКС СВІДЧАТЬ ПРО НЕОБХІДНІСТЬ ПОСИЛЕННЯ ДІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ КРИМІНАЛЬНОЇ ЮСТИЦІЇ
— А чому, адже, як ми знаємо, Мілошевича, Караджича — багатьох югославських лідерів — було притягнуто до Гааги?
— Так, це відбулося після того, як розпалась Югославія. В системі кримінальної юстиції діє принцип пріоритетності національного рівня. Тому механізми міжнародної кримінальної юстиції включаються лише тоді, коли національний рівень не спрацьовує з тих чи інших причин. А такою причиною може бути розпад держави або її надзвичайна слабкість у ті чи інші періоди.
Підсумовуючи можна сказати наступне, названі вище рішення: резолюція ООН щодо Криму і звіт прокурора МКС вказують на необхідність посилення дії національної кримінальної юстиції. Ми всередині країни маємо максимально привести в робочий стан і на високий рівень роботи органи кримінальної юстиції, які б абсолютно чітко діяли і приймали рішення у боротьбі з загально кримінальною злочинністю, але також у тих питаннях, коли в кримінальних правопорушеннях є міжнародно-правовий аспект.
«ООН ВИЗНАЧИЛАСЯ... А НАШ ПРЕЗИДЕНТ?»
Андрій СЕНЧЕНКО, народний депутат V, VI, VII скликань, голова Всеукраїнського руху «Сила права»:
— Найголовніше, що ООН визначилася у ставленні до того, що сталося в Криму і до поведінки окупантів на цій території. Тому я думаю, що ця визначеність вплине на інші міжнародні організації та на позицію багатьох країн.
Але як тільки прийшла ця звістка, у мене відразу ж виникло питання: а президент України, нарешті, визначиться з тим, що Росія — держава-агресор чи йому ще чогось не вистачає для того, щоб прийти до такого висновку?
На мою думку, основна заслуга в тому, що така резолюція ухвалена, пов’язана із зусиллями Мустафи Джемілєва. Не так української дипломатії, як лідера кримських татар, який цим займався, останнім часом перебуваючи у Штатах, і своїми контактами домагався ухвалення позитивного рішення.
Щодо можливих юридичних наслідків ухвалення цього документа в ООН. Якщо до того події в Криму й Україні можна було трактувати по-різному, то після ухвалення цієї резолюції настає визначеність. Це не зумовлює якихось прямих, безпосередніх наслідків, що саме завтра це конвертується в деякі зусилля. Ця резолюція дозволяє українській владі й українській дипломатії використовувати її як точку опори для подальших зусиль щодо відновлення територіальної цілісності.
