Володимир Путін, виступаючи на засіданні наглядової ради автономної некомерційної організації «Росія – країна можливостей», розчулився словами 12-річної Діани Красовської, яка родом із Донбасу, а зараз живе у Севастополі: «Вісім років тому я разом із мамою та старшим братом поїхала з міста дитинства, з мого Луганська, бо там розпочалася війна й залишатися було дуже небезпечно. Мені не було навіть п'яти років, я дуже боялася вибухів і літаків, що літали. Знаєте, я досі не люблю повітряних кульок, бо вони голосно розриваються. Пам'ятаю, як жахливо вила сирена, і люди починали тікати. Тоді я не розуміла, що відбувається, і просто було страшно».
Президент Росії так прокоментував виступ Діани: «На жаль, і в Луганській Народній Республіці теж дуже багато змінилося за ці роки, але на гірше, бо всі ці вісім років там тривали бомбардування, удари артилерії, бойові дії. І звичайно, людям було дуже важко. Інакше складалося життя людей у Криму, у Севастополі, це очевидно. Але саме трагедія, що відбувалася на Донбасі, і зокрема в Луганській Народній Республіці, змусила, просто змусила Росію розпочати цю військову операцію, про яку сьогодні всі добре знають. Саме, перш за все, я про це сказав на початку, метою цієї операції є допомога людям, які проживають на Донбасі, нашим людям, які проживають на Донбасі, таким, як ти. Ми будемо діяти послідовно і досягнемо становища, за якого і там поступово нормалізується життя, і воно змінюватиметься на краще так само, як це відбувалося з тобою, у твоєму житті в Севастополі».
Що характерно, в цьому випадку Путін про денацифікацію та демілітаризацію України не згадав, хоча саме на вирішенні цих завдань він наголошував у своєму першому зверненні до росіян з приводу війни, яку він заборонив називати війною. Ще Путін заявив зараз, що діти «з Луганської Республіки або з Донецької Республіки» опинилися дійсно у ситуації, яка називається «складна життєва ситуація», інакше й не скажеш. Ось це і є справжнісінька складна життєва ситуація». Нормальною людською мовою Володимир Володимирович давно вже відвик висловлюватися. Тому для нього діти, що гинуть під бомбами, ракетами та снарядами, лише опинилися в «складній життєвій ситуації». Але насправді зараз гинуть не діти Донецька та Луганська, а діти Маріуполя, Харкова, Миколаєва, Попасної, Рубіжного, Сєвєродонецька, і гинуть від російських бомб та ракет. Зокрема діти в частині Донбасу, що перебуває під українським контролем, яких російський президент закликає звільняти.
Однак Путін давно вже став поборником готтентотської моралі: якщо хтось бомбардує мої міста, і гинуть жінки, діти та старі люди, це дуже погано. Зате якщо я бомблю чужі міста, і там гинуть жінки, старі люди та діти, то це, навпаки, дуже добре, оскільки деморалізує ворога і змушує його відступити з міст, щоб не допустити загибелі дітей. Путін цілком міг би звернутися до Діани з трохи перефразованою промовою отамана Сидора Лютого з дитячого фільму «Невловимі месники»: «Невже ти думаєш, Діаночко, що у Володимира Путіна душа не болить за кожну сироту-сиротину? Болить! Тільки час нині такий - не обійтися нам без сиріт!»
А ще того ж дня Росія успішно випробувала міжконтинентальну балістичну ракету «Сармат», і за її запуском відеозв'язком спостерігав сам Путін. При цьому він привітав з успішним випробуванням керівництво Міністерства оборони та всіх, хто брав участь у роботі над новим комплексом, але жодного разу не згадав ім'я Міністра оборони Сергія Шойгу, який раніше з телевізора не вилазив. Зараз його медійна присутність зведена до мінімуму, і після війни Путін його і начальника Генштабу Валерія Герасимова безжально позбудеться (якщо, звичайно, утримається при владі). Ну, і, звісно, без звичайних путінських понтів не обійшлося: «Новий комплекс має найвищі тактико-технічні характеристики і здатен долати всі сучасні засоби протиракетної оборони. Аналогів йому у світі немає і ще довго не буде. Ця справді унікальна зброя зміцнюватиме бойовий потенціал наших Збройних Сил, надійно забезпечить безпеку Росії від зовнішніх загроз і змусить замислитися тих, хто в запалі шаленої, агресивної риторики намагається погрожувати нашій країні». Боюся, що «найвищі» тактико-технічні характеристики «Сармата» насправді такого ж роду, як тактико-технічні характеристики ППО ракетного крейсера «Москва». Тож «Сарматом» Путін сьогодні країни НАТО та ЄС не залякає. Тільки по лінії Євросоюзу Україна вже отримала безпрецедентну військову допомогу на 1,5 млрд євро.
На фронті ж справи для російської армії йдуть не найкращим чином. Незважаючи на те, що на початку цього тижня розпочався давно очікуваний російський генеральний наступ на Донбасі, підлеглим Шойгу і Герасимова досі не вдається взяти Маріуполь, в одному з підвалів якого цими днями померла 91-річна Ванда Об'єдкова, яка пережила Голокост. Навряд чи вона колись навіть у страшному сні могла собі уявити, що помиратиме під російськими бомбами, які ще й скидають в ім'я горезвісної «денацифікації». І на решті фронту на Донбасі російським військам досі не вдалося досягти прориву української оборони. Вони змогли лише потіснити ЗСУ на окремих напрямках, заплативши за це чималими втратами у людях та техніці. Не думаю, що російських ресурсів за такого наступу вистачить надовго.
Водночас Президент Володимир Зеленський зазначив, що росіяни «не готові до мирного врегулювання... Це так само, як вони виходили постійно з медіасигналами, поки не розпочали повномасштабне вторгнення», хоча він сам, Зеленський, «готовий до діалогу щодо кінця війни із президентом РФ». В Офісі Президента України озвучили досить дотепну пропозицію про те, щоб такі переговори провести в оточеному Маріуполі, який перетворився на український Сталінград. Але дуже сумніваюся, що Кремль цю пропозицію прийме.
Захід же поступово розширює постачання озброєнь та бойової техніки України. Він уже дозрів до постачання важких гаубиць, на черзі – танки та літаки. Зеленський заявив, що відносини України з країнами Заходу щодо постачання зброї «потеплішали», оскільки «стали зрозумілішими щодо термінів постачання тієї чи іншої зброї». Але водночас нарікав, що поки недостатньо бойової техніки для розблокування Маріуполя силовим шляхом, а на розблокування міста дипломатичним шляхом Росія не погоджується. Останнє цілком зрозуміло у світлі того, що Путіну потрібна бодай якась перемога в Україні. Взяття Маріуполя до Великодня 24 квітня або до параду 9 травня він міг би спробувати видати перед громадськістю за перемогу. ВСУ ж необхідно врятувати захисників Маріуполя за будь-яку ціну.
На припинення війни дипломатичним шляхом шансів стає дедалі менше. Новий, шостий пакет санкцій проти Росії з боку Євросоюзу буде відчутним лише в тому випадку, якщо він включатиме нафтове ембарго. Але навіть якщо його буде введено, війна не припиниться одразу. У той же час я не поділяю песимістичних припущень, що вона буде ще довгою і триватиме до кінця 2022 року або взагалі кілька років. Якщо ВСУ вдасться не допустити прориву фронту на Донбасі, то ресурсів вести наступ у нинішньому масштабі російській армії навряд чи вистачить довше, ніж на кілька місяців. Українській же армії необхідно переходити в контрнаступ, щойно вона матиме необхідний мінімум для цього бронетехніки та авіації. Поспішати треба для того, щоб супротивник не встиг як слід укріпитися на захоплених територіях. Адже війна може скінчитися лише тоді, коли російські війська так чи інакше будуть змушені піти з Херсонської області, а також із тих територій Донецької та Луганської областей, які були захоплені ними після 23 лютого.
