Президенти Росії і Туреччини Володимир Путін та Реджеп Таїп Ердоган домовилися продовжити реалізацію проекту з будівництва «Турецького потоку», призупиненого на тлі погіршення відносин між двома країнами наприкінці минулого року. Відповідну угоду підписали глави міністерств енергетики обох країн у Стамбулі, куди російський президент прибув для участі у Всесвітньому енергетичному конгресі. Проект передбачає будівництво двох гілок магістрального трубопроводу (кожна потужністю майже 16 млрд кубометрів газу) уздовж дна Чорного моря до кінця 2019 року. Перша нитка передбачена для постачання газу турецьким, а друга — європейським споживачам.
«День» звернувся до посла України в Туреччині (2008 — 2016 рр.) Сергія КОРСУНСЬКОГО прокоментувати, що означає для України будівництво ще одного обхідного газопроводу, і розповісти, як слід нам обстоювати інтереси як країни-транзитера російського газу до Європи.
«МИ ВТРАТИМО 16 МЛРД КУБОМЕТРІВ ТРАНЗИТУ»
— Для нас це недобра новина. Адже підписання міжурядової угоди — це вже серйозний крок, який свідчить про те, що, скоріше за все, як мінімум одну гілку цього «Турецького потоку», про яку так давно говорять турки, буде реалізовано. І якщо це станеться, то ми просто втратимо 16 млрд кубометрів транзиту газу через нашу територію.
З іншого боку, я поки що не оцінював би категорично негативно цю угоду, оскільки існує питання, хто будуватиме цю гілку. А це глибоководне покладання труб. Ні в росіян, ні в турків таких технологій немає. У світі є декілька європейських компаній, які можуть це робити. Я не впевнений, чи захочуть вони мати справу з росіянами, бо через це можуть потрапити під санкції. Тож існують певні питання щодо подальшої реалізації цієї угоди. Але сам факт її підписання викликає у нас занепокоєння.
Важливо відзначити, що в Стамбулі в межах російсько-турецьких переговорів з участю Ердогана та Путіна також було підписано угоду про створення інвестиційного фонду в один мільярд доларів. Крім того, лідери обох країн начебто оголосили, що вони збираються наступного року завершити угоду про вільну торгівлю. І все це для нас також є не дуже добрими сигналами і стимулом для активної роботи.
«ДРУГУ ГІЛКУ «ТУРЕЦЬКОГО ПОТОКУ» МАЄ БУТИ ПОВНІСТЮ ЗАБЛОКОВАНО БРЮССЕЛЕМ»
— Може, нам потрібно вживати й якісь дії для захисту своїх інтересів?
— Наскільки я розумію, діалог з Туреччиною триває. Новий посол — на місці, і як тільки він вручить грамоти, то активно почне працювати. Тим більше, що на рівні президентів зустрічі відбуваються. Турки знають про нашу позицію, наші інтереси. Звичайно, ми маємо серйозно працювати. Але питання «Турецького потоку» лежить не в площині двосторонніх російсько-турецьких відносин, це не двосторонній проект. Поза лаштунками цього проекту присутній Європейський Союз. Одна гілка до Туреччини цікавить Росію, але значно більше її цікавить хоча б одна гілка до Європи. І саме цю другу гілку «Турецького потоку» має бути повністю заблоковано Брюсселем.
Тому, з моєї точки зору, на сьогодні для України ключовим питанням є активізація переговорів з ЄС щодо нової транзитної угоди після 2019 року. І при цьому абсолютно важливо закріпити в цій угоді, що точка приймання європейцями газу має бути на східному кордоні України. Інакше кажучи, європейці повинні укладати транзитну угоду на постачання газу не з «Газпромом», як це має місце сьогодні, а з Україною.
Зараз європейці отримують газ на нашому західному кордоні, а нам потрібно перенести точку приймання газу на східний кордон і укладати угоду про транзит газу не з «Газпромом», а з ЄС. Якщо ми цього досягнемо, то, по-перше, це знищить ще одне джерело корупції, в чому нас раніше звинувачували, а по-друге, і це головне, ми реально станемо частиною Європейського енергетичного простору.
Самі ці завдання є ключовими. Бо зараз Путін робить все, щоб позбавити нас після 2019 року транзитної ролі в постачанні енергоносіїв до Європи. З цією метою будуються «Північний потік-2» і «Турецький потік».
А це для нас надзвичайно погано в економічному та політичному плані. І щоб запобігти цьому, ми маємо домогтися з Євросоюзом політичного рішення щодо ухвалення транзитної угоди і перенесення точки приймання російського газу на східний кордон. Оце було б вагомим аргументом на нашу користь, у тому числі з точки зору цього «Турецького потоку» та інших забаганок товариша Путіна.
«ПУТІН ПІДЕ НА ВСЕ ЩО ЗАВГОДНО, АБИ ОТРИМАТИ ДИВІДЕНДИ ВІД ЗРОСТАННЯ ЦІН НА НАФТУ І ЗБІЛЬШЕННЯ СПОЖИВАННЯ ГАЗУ»
— А як ви прокоментуєте заяву Путіна про готовність скоротити видобуток нафти, щоб ціни на «чорне» золото піднялися?
— Підтримання високих цін на нафту для Путіна — це питання економічного і політичного виживання. Росія не є членом ОПЕК, але вона дуже сильно вітає політичну заяву цієї організації щодо проведення переговорів задля скорочення видобутку нафти. Після цього ціни на нафту марки Брент піднялися на п’ять доларів, хоча згодом ціна повернулась до попереднього рівня.
Але в принципі Росія вітає такі кроки і навіть намагається працювати із Саудівською Аравією, користуючись тим, що зараз Ер-Ріяд опинився у конфлікті з Вашингтоном. Мета Москви полягає в тому, щоб через механізм ОПЕК добитися скорочення видобутку нафти, а отже, підвищення цін на енергоносії. А в цьому, безумовно, полягає небезпека.
Я думаю, що цього року ми будемо дедалі більше спостерігати подібні заяви. Путін абсолютно загнаний у кут через надзвичайно погану економічну ситуацію. Наступного року Росії треба рефінансувати 80 млрд доларів позик, які бралися раніше. А брати їх ніде. Відтак Росії доводиться скасовувати санкції або негайно заробляти гроші на поставках нафти і газу. Тому зараз Путін піде на все що завгодно, аби отримати політичні, а згодом економічні дивіденди від зростання цін на нафту і збільшення споживання газу.
Путін засвітився на Всесвітньому енергетичному конгресі, щоби продемонструвати власній внутрішній російській тусовці, що він не в ізоляції, а вагомий гравець, який має серйозні начебто результати: підписання угод тощо. Це просто черговий раунд боротьби Путіна за розблокування Росії заради отримання політичної та економічної вигоди. А в нього попереду вибори, а економічне становище погане. Відтак участь Путіна в конгресі — це політика, в якій міститься елемент піару.
