Україна почала відзначати низку ювілеїв, пов’язаних з Українською революцією 1917 — 1921 років. Події, яка стала початком створення першої в минулому столітті Української держави, з притаманними їй інститутами — парламентом, урядом, військом. Відзначення сторічних ювілеїв цих структур є надзвичайно важливим, адже демонструє тяглість українських державотворчих традицій, заперечує тези російської пропаганди про випадковий характер постання 1991 року незалежної України. Зокрема, цього року виповнюється сто років сучасній українській дипломатичній справі.
Це — подія особливої національної та міжнародної ваги.
22 грудня 1917 року Володимир Винниченко та Олександр Шульгин підписали акт про заснування Генерального секретарства міжнародних справ — першого українського Міністерства закордонних справ у XX столітті.
Ця дата окреслює масштабний історичний простір. Ідеться і про буквальний початок професійної діяльності багатьох поколінь українських дипломатів, і про гідну пам’ять про українських патріотів, політиків, митців, діячів культури, які впродовж століття на рідній землі й за її межами дбали про нашу присутність на мапі світу.
Йдеться про нашу повагу до самих себе.
100-річчя модерної української дипломатії не може минути буденно і невиразно. Наша держава не може дозволити собі такі провали пам’яті.
Найвище державне вшанування цієї дати має стати виразним посланням і нашому суспільству, і світові: ми народжені не вчора, в основі наших дій — велика традиція, яка заслуговує на шану.
І, безумовно, чесний погляд на злети й потрясіння минулого повинен засвідчити, що життєві загрози перед Україною та Європою, по суті, залишилися тими самими. А отже, й спільна світова реакція на виклики агресії з боку Росії та «реальної політики» не може повторити помилки легковажності й малодушності, які призвели до потрясінь минулого століття.
До цієї події готуються колеги-дипломати.
Втім, відзначення сторіччя нашої сучасної дипломатії виходить за межі професії і стосується всієї держави — нашого суспільства, медіа, керівництва держави.
Переконані, що така подія стане доброю нагодою для Президента України як керівника зовнішньополітичної діяльності нашої держави викласти й виголосити засадничі уявлення про орієнтири нашої зовнішньої політики та її найважливіші завдання: протидію агресору, консолідацію сил на захист міжнародного права і цивілізованого світоустрою, про здобуття колективних гарантій безпеки для України та про її масштабне культурне відкриття для світу — повернення на світову «ментальну» мапу.
Упевнені, що підготовка до 100-ї річниці створить умови для схвалення нового закону про дипломатичну службу України.
22 грудня 2017 року потрібно розглядати не як фінал, а як початок вшанування сторіччя національної дипломатії. Знайомство з нашою історією має стосуватися й іноземних друзів, і власних громадян.
На нашу думку, урочистості в Києві мають включити академію в Національній опері з участю всього державного проводу, національного дипломатичного корпусу, а також іноземних дипломатів у нашій державі.
Вважаємо, що така подія є нагодою для запрошення до нашої столиці міністрів закордонних справ держав-сусідів та партнерів. Таке неформальне зібрання було б нагодою підвести підсумки року, зокрема у справі мирного врегулювання та міжнародного стримування Росії. Така зустріч виглядала б природним продовженням і хорошим зв’язком з Днем Незалежності та приїздом міністрів оборони.
З нагоди 100-річчя на фасаді Міністерства закордонних справ України варто встановити меморіальну таблицю, яка має бути знаком пам’яті про 100-річчя з часу заснування першого зовнішньополітичного відомства України та виявом пошани до всіх українських патріотів, які берегли мрію про незалежність, дбали про присутність України у світовому житті й творили безперервний зв’язок української національної дипломатії.
Природним елементом відзначення 100-ї річниці української дипломатії мала б стати поява ювілейних марок та ювілейної монети, присвячених українській дипломатії.
Також із цієї нагоди доцільно розглянути можливість перейменування вулиць у нашій столиці на честь першого міністра закордонних справ України Олександра Шульгина, а також найважливіших друзів України, серед яких — Єжи Ґедройць.
Сторіччя української дипломатії, як і сторіччя нашої національної революції та утвердження сучасної державності не можуть минути в сірій і невиразній посередності.
Ми не маємо права на таку помилку.
Наш обов’язок — здійснювати величну, талановиту, успішну дипломатію і зовнішню політику.
Поважаючи самих себе, ми допоможемо світові поважати нас.
Ганна ГОПКО, голова Комітету Верховної Ради України в закордонних справах; Володимир В’ЯТРОВИЧ, директор Інституту національної пам’яті; Данило ЛУБКІВСЬКИЙ, заступник міністра закордонних справ України (2014)
