Парламентські вибори в Угорщині, що відбулися 3 квітня, як ніколи досі, зосередили увагу до них з боку як політикуму, так і пересічних громадян України, що воює, оскільки недружні передвиборчі заяви прем’єра В. Орбана їх явно розізлили. Завершилися вибори четвертою поспіль, починаючи з 2010 року, прогнозованою перемогою партії «Фідес», очолюваної путінським «товаришем» 58-річним В. Орбаном. За ще не остаточним перерахунком голосів, «Фідес» набирає більше 53% голосів та отримає 135 з 199 місць у парламенті Угорщини, тобто дві третини, а опозиційний альянс «Єдність для Угорщини» матиме 56 місць.
На перший погляд перемога партії В. Орбана, з його заявами про «нейтралітет» у російсько-українській війні, недобросусідською відмовою підтримати світові санкції проти держави-агресора та сприяти обороноздатності України, а також відверто антиукраїнською передвиборчою риторикою, засвідчує переконливу підтримку цього курсу більшістю угорського народу.
Однак це тільки «надводна» частина айсберга справжніх настроїв угорського електорату. Третина учасників голосування підтримала опозиційний блок «Єдність для Угорщини», виборча кампанія якого мала гасло «Орбан або Європа». Їхній лідер 49-річний Петер Маркі-Зай стверджував, що Угорщина повинна приєднатися до Польщі, Британії та інших країн у постачанні зброї Україні. І якщо це буде потрібно, і тільки в рамках НАТО, варто навіть подумати про відправку військ. Він назвав В. Орбана «зрадником», який ставить угорців під загрозу, і заявив: «Ми маємо зупинити Путіна, а не Брюссель. Давайте хоч раз будемо на правильній стороні історії, хоч раз на стороні, яка переможе». Петер Маркі-Зай мав на увазі той історичний факт, що Угорщина у двох світових війнах поспіль була у таборах переможених і в результаті втратила дві третини своїх колишніх територій та й саме право на суверенітет, ставши країною-сателітом московії.
Окрім того, лідер опозиції переконаний, що «Фідес» за час свого правління підірвав демократичні інститути Угорщини, переписав конституцію країни, заповнив вищі суди своїми призначенцями, «підім’яв ЗМІ», змінив виборчу систему на свою користь та ізолював Угорщину. Його почули 35% виборців…
Як засвідчують попередні результати виборів, у них взяло участь майже 70% виборців. Абсолютна більшість із тих, хто проігнорував «торжество демократії», – молоді ініціативні люди, котрі, розчарувавшись у політиці правлячої упродовж останніх 12 років партії В. Орбана, виїхали на проживання і роботу до більш розвинутих країни ЄС. Решта – банально зневірилися у можливість вплинути на хід політичного життя країни, яка на словах позиціонує себе демократичною європейською державою, а насправді опирається на фінансово-економічну підтримку тоталітарного і відверто нацистського режиму Європи ХХІ століття і є залежною від нього.
Як угорські політологи, так і пересічні громадяни вважають, що четверту поспіль перемогу партії В. Орбана забезпечив провінційний електорат поважного віку, котрий повівся на два основні передвиборчі меседжі: «Фідес» – це дешеві енергоносії від росії та гарантії того, що на угорську землю не прилетять російські ракети і бомби… На передвиборчому мітингу 1 квітня В. Орбан страшив своїх виборців, що «перемога опозиції на виборчих дільницях призведе до поставки зброї в Україну вже наступного дня, а імпорт енергоносіїв з Росії буде припинено, що зашкодить угорцям та економіці країни».
Ці наративи угорцям тривалий час вміло вкладали в голови найвпливовіші ЗМІ, що перебувають під тотальним контролем влади. Не повелися на пропаганду В. Орбана тільки більш політично зрілі й менш залежні від пропаганди виборці Будапешта, які майже всуціль проголосували за об’єднану опозицію та європейське майбутнє для своєї країни.
Я не мольфар (на жаль!) і не провидець, та все ж минулої п’ятниці у своїй публікації «Чи відрубають угорці «вузол Орбана», який єднає їх з московією?» ризикнув спрогнозувати, що у разі підтримки чинної влади угорці самі оберуть собі «нерадісну перспективу остаточного перетворення цієї центральноєвропейської держави у країну-ізгоя, за якою невдовзі неодмінно послідують політична ізоляція та економічна стагнація». І справді, реакція ЄС на результати парламентських виборів в Угорщині не забарилася: уже 5 квітня президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн заявила: «Європейська комісія запустить новий потужний механізм скорочення фінансування Угорщини за підрив стандартів верховенства права в блоці». Думаю, що й країни-сусіди, до більшості з яких Угорщина постійно має якісь територіально-етнічні питання, не надто заходяться підтримувати такий режим розвитком економічної співпраці. На цьому тлі дешевий газ від путлєра та кредит на будівництво другої черги атомної станції навряд чи порятують економіку Угорщини від поступової, але невідворотної стагнації, а суспільство – від зубожіння та соціального невдоволення.
І про «копійчані» енергоносії від раші… Знаючи, що безкоштовний сир буває тільки у мишоловці, завжди, коли чую про дешевий газ та нафту, ставлю собі запитання: якою і коли настане розплата? І з пам’яті завжди зринають пріснопам’ятні «харківські угоди» між Януковичем і Медведєвим 2010 року, що мали на меті позбавити Україну її державного суверенітету та знищити український етнос. «М’яко», без ракетних і бомбових ударів… Не захотіло українське суспільство поміняти свою державність та національну ідентичність на дешевий російський газ – українці отримали війну і геноцид від нацистів ХХІ століття.
Отож, чому раптом путлєр став енергетичним благодійником саме для угорців, за що їм така щедрість? Невже це спокута правонаступника за криваві гріхи 1945-го і 1956-го років?.. Ймовірна і дуже близька до істини відповідь прийшла звідти, звідки її найменше очікував. Буквально вчора заступник голови Радбезу ерефії Дмитро Медведєв вибовкав стратегічний задум ірода в людській подобі: «Мета Росії – побудувати відкриту Євразію від Лісабону до Владивостока». Для здійснення цих примарних для здорового глузду, але цілком можливих спроб для хворобливої рашистської уяви намірів Угорщина географічно і територіально підходить якнайкраще, як комфортна база у центрі Європи. Як Білорусь для атаки на Україну. Адже Угорщина десятиліттями позиціонує себе як ключова транзитна держава у Європі й створює для цього зручну інфраструктуру. Кривавий досвід України засвідчує: сучасні дороги можна використовувати не тільки для туристичних лайнерів і каміонів, а й для танків окупантів. І якщо в когось є ще сподівання стати союзником рашистської орди, зберігши державність, – може не тішити себе ілюзією. Недавно на засіданні комітету міжнародних справ держдуми росії прямим текстом заявили: суверенітет – надто дороге задоволення, і малі європейські країни не мають права (!) на нього. Україна ніби й не мала – але теж не має такого права, а Угорщина – й поготів. Для таких місця у рашистському світоустрої немає.
Російсько-українська війна, окрім ескалації бойових дій, щодня набирає й цивілізаційних обертів, стає предметом усвідомлення масштабних загроз людству у найрізноманітніших сферах, серед яких і можливий брак продовольства та загроза голоду в світі, екологічні катастрофи включно з ядерними, геноцид і повне винищення цілих націй. За такої ситуації пряма підтримка кровожерливого диктатора та ейфорійні поствиборчі закиди в бік Брюсселя та Президента України В. Зеленського можуть зіграти з міні-диктатором злий жарт, адже підтримка України в Європі й світі зростає. Вже найближчим часом при ухвалені доленосних рішень, які мають зупинити масштабну агресію рашистів, «вето» Угорщини може виявитися абсолютно зайвим і нікому не потрібним. До яких тоді аргументів вдаватиметься її керівництво?
