Днями в Сочі відбулася зустріч Олександра Лукашенка і Володимира Путіна, де самопроголошений президент Білорусі заявив, що урядам Білорусі і Росії залишилося доопрацювати 6 — 7 дорожніх інтеграційних мап із 33 передбачених домовленостями в межах реалізації підписаного в грудні 1999 року договору про створення Союзної держави. Слід зауважити, що ця зустріч відбувається на тлі 200-денних протестів білоруської опозиції проти режиму Лукашенка. Нагадаємо, що ці протести почалися після президентських виборів у Білорусі 9 серпня.
«День» зв’язався з Франеком ВЕЧЕРКОЮ, старшим радником головної конкурентки Лукашенка Світлани Ціхановської і попросив його прокоментувати можливі наслідки зустрічі Лукашенка з Путіним та ймовірність створення Союзної держави і розповісти про очікування білоруської опозиції від Заходу та України.
«ПРО ЩО Б ЛУКАШЕНКО НЕ ДОМОВИВСЯ З ПУТІНИМ ЗА КУЛІСАМИ — ВСЕ ЦЕ БУДЕ ПЕРЕГЛЯНУТО НОВИМ УРЯДОМ ...»
— На жаль, ми не маємо повної інформації про цю зустріч, бо Лукашенко і Путін поводять себе як керівники корпорацій, а не як демократичні лідери держав. А в засобах масової інформації публікуються лише частини того, про що вони домовляються насправді. Найгірше, що може відбутися там за кулісами — це домовленості щодо незалежності Білорусі й розпродажу білоруського державного майна. Протягом останніх днів по російських телеканалах тиражувалась інформація про те, що готується продаж різних заводів, БМЗ і деяких інших. І якщо це насправді було темою розмов у Сочі, це означає, що Лукашенко просто вирішив відплатити Путіну за підтримку протягом останніх місяців. Зі свого боку ми говоримо, про що б Лукашенко там не домовився з Путіним за кулісами — все це буде переглянуто новим урядом.
— До речі, а як тоді розглядати заяву міністра закордонних справ Володимира Макея на VI Всебілоруських народних зборах про те, що закріплення в конституції країни прагнення Білорусі до нейтралітету «не відповідає поточній ситуації»?
— Слід зрозуміти, що головною авдиторією цього зібрання був Кремль, якому потрібно було показати лояльність, вірність Лукашенка Путіну. Зрозуміло, що Макей робив відповідні заяви на адресу Кремля. Але ми знаємо, що протягом багатьох років Лукашенко багато чого обіцяв і не дотримувався своїх обіцянок. І щодо Європи, і щодо Росії. Думаю, що в Росії теж скептично ставляться до цих обіцянок. Я не думаю, що Путін так легко повірить Лукашенку, як він це робив останні десятиліття.
«НЕ ДУМАЮ, ЩО НАСПРАВДІ ЦІ МАПИ І ЦІ ДОМОВЛЕНОСТІ БУДУТЬ ВИКОНУВАТИСЬ»
— А якщо виходити зі слів Лукашенка, що лишається доопрацювати 6 — 7 дорожніх інтеграційних мап, то коли, на вашу думку, це буде доопрацьовано і що це означатиме?
— Навіть коли ці мапи будуть прописані і все те, про що вони домовляються багато років, буде погоджено, то це означатиме справжню інкорпорацію Білорусі в Росію. Але я не вірю, що будь-хто і навіть Лукашенко погодиться передати Москві свої важелі влади, сворити спільний орган урядування, парламент, спільну валюту і військо. Якщо вони це тільки зроблять, і Лукашенко, і чи будь-який інший керівник Білорусі одразу втрачає владу. Тому ми чуємо багато розмов, зокрема й публічних про ці дорожні мапи, але не думаю, що насправді ці мапи і ці домовленості будуть виконуватись.
На мою думку, для Росії важливо, щоб Лукашенко тримав проросійський курс і не дозволив у Білорусі революції перемогти. В інтересах Кремля тримати Білорусь під контролем політично та економічно. А в інтересах Лукашенка, наскільки це буде можливо, якомога довше отримувати цю символічну підтримку від Москви. Тому що завдяки їй еліти все ще стоять за плечима Лукашенка. Крім того, він зацікавлений і далі отримувати грошову підтримку в формі дешевих енергоресурсів і кредиту на суму 3 млрд доларів.
— Але ж, мабуть, саму Росію не дуже влаштовує ця форма Союзної держави. Що ви думаєте щодо цього?
— Тут кожен має власний інтерес. Ясно, що Росія зацікавлена в тому, щоб Білорусь залишалася буферною зоною, якою вона була: залежною, підконтрольною, але буферною. І щоб Білорусь не ставала демократичною державою, бо це одразу викликає ризики, зокрема й для Росії.
Тому цей союз — фіктивний, його насправді не існує. Але сьогодні може просто з’явитися кілька нових елементів цієї інтеграції, які насправді загрожують білоруському суверенітету і позбавляють Білорусь можливості обирати своє майбутнє.
«ВОСЕНИ БУВ ПЕРШИЙ ТАЙМ, А ВЕСНОЮ БУДЕ ДРУГИЙ ТАЙМ ЦЬОГО ПРОТИСТОЯННЯ»
— Я постійно по Twitter бачу акції протесту білорусів як у країні, так і за кордоном. Питання таке, чи можуть ці акції, спротив суспільства якимось чином усунути Лукашенка від влади, і взагалі чи це можливо?
— Це можливо. І час, насправді, грає нам на руку. Багато хто каже, що протести «здуваються». Але це не так. Звісно, зимою люди не виходять, і є якесь розчарування в тому, що нічого не міняється. На Майдані в 2014 році також у січні складалось враження, що все закінчилось. Але люди згуртувались і все запалилось знову.
Зараз у нас така перерва. Іншими словами, восени був перший тайм, а весною буде другий тайм цього протистояння, цього матчу. І я не думаю, що в Лукашенка є багато шансів залишитись. Але є багато питань, у якій формі ця трансформація і цей трансфер влади відбудеться. Ми зацікавлені в тому, щоб це була демократична трансформація, щоб люди отримали можливість нових виборів якомога швидше. Але ми знаємо, що номенклатура, яка все ще тримається Лукашенка, не зацікавлена в цих виборах, бо вони програють. І тому ця ситуація тягнеться. А те, що Лукашенко в майбутньому не гратиме ролі, для мене стало очевидним.
— Світлана Ціхановська в твіті за 22 лютого закликала 25 лютого вийти на вулиці і відзначити День волі, вимагати, що білоруський народ є єдиним джерелом влади і виступити за нову Білорусь. Чи відгукнуться білоруси на цей заклик?
— День волі — це наше свято незалежності. Цього числа 1918 року була проголошена Білоруська Республіка так само, як УНР в Україні. Для багатьох білорусів — це символічний день. Зараз, коли від Лукашенка виходить загроза незалежності, це буде мобілізуючим чинником для виходу на вулиці.
Крім того, буде вже тепліше і страх та депресія трохи відійде. Я думаю, що це буде початок масових весняних акцій. Зиму ми вже пережили, а після неї приходить весна і протести розпалюються з новою силою. Ми на це дуже розраховуємо, готуємось до цього і підтримуємо тих, хто продовжує боротися.
«НЕЗАДОВОЛЕННЯ ЛУКАШЕНКОМ ІСНУЄ ВСЮДИ НЕ ЛИШЕ СЕРЕД РОБОЧОГО КЛАСУ, А Й У ЕЛІТІ, СИЛОВИХ СТРУКТУРАХ»
— Чи бачите ви готовність Лукашенка поділитися владою з народом, піти на нові вибори...
— Не думаю, що Лукашенко поділиться владою. Це такий психотип, який не готовий ні з ким чимось ділитись чи йти на поступки, на компроміс. Це людина, яка абсолютно обожнює самого себе, своє президентство і свою посаду. Він триматиметься за цю посаду до кінця. Лукашенко літав на гвинтокрилі в серпні з автоматом і, мабуть, уявляв, що, як Янукович, буде змушений тікати з країни. Він був насправді готовим стріляти в людей, щоб не повторити долю Януковича. Тому я не думаю, що Лукашенко буде за столом переговорів. Мені здається, що за столом переговорів будуть інші люди, з номенклатури, які теж незадоволені Лукашенком. Тут питання часу. Адже незадоволення Лукашенком існує всюди не лише серед робочого класу, а й у еліті, силових структурах.
Україна воює і дуже важливо підтримувати безпеку з півночі. Але як щодо цінностей, які сповідує Україна. І ми розраховуємо, якщо Україна займе більш чітку позицію щодо режиму Лукашенка, то в нас буде більше шансів на перемогу.
З одного боку добре, що Україна приймає біженців з Білорусі, але з іншого — ми очікуємо на більш активний дипломатичний тиск, а також на політично-економічні заходи.
Якби Україна обумовила співпрацю з білоруською державою, то це було б дуже сильним тригером. Ба більше, дуже сильним меседжем і для білорусів, і для лукашенківської влади. Білорусь залежить від України, яка є одним із найважливіших економічних партнерів
Ми просто каталізуємо цей процес, контактуємо з усіма й створюємо цей розкол серед еліти, наскільки це можливо.
— Чи можна уявити, що Лукашенко почне розстрілювати в буквальному сенсі протестні акції?
— Як тільки він почне розстрілювати, наступного дня його вже не буде. Як тільки почнеться різанина, криваве насильство, то його одразу заарештують свої люди. Він спробує спровокувати нас на якісь насильницькі дії, але ми демонструємо послідовно ненасильницький протест. Ми не хочемо жертв, показуємо, що ми зовсім обеззброєні, що наш протест мирний і це якби зв’язує йому руки. З нашого боку — це демонстрація, що ми не хочемо ескалації. Думаю, що завдяки цьому мирному протесту, нашій послідовності і самодисципліні нам удалось утримати цю революцію так довго. Нам удалось утримати підтримку цієї революції на такий довгий строк і водночас уникнути багатьох репресій та жертв.
«ЩОБ БІЛОРУС ПОЧАВ ПРОТЕСТУВАТИ, ЙОГО ТРЕБА ВИВЕСТИ З СЕБЕ»
— Пане Франеку, для багатьох і зокрема для мене особисто стало несподіванкою те, що білоруси вийшли на вулиці після сфальсифікованих виборів 9 серпня і досі проводять акції протесту. Адже до цієї революції, яка розпочалась у серпні, ніхто не міг подумати, що білоруси спроможні на це. Вважалось, що білорусам добре живеться в умовно «Радянському Союзі», який зберіг Лукашенко. Що ви скажете на це?
— Лукашенка давно не підтримує абсолютна більшість білорусів. Але дійсно, білоруси дуже скромні, обережні. І щоб білорус почав протестувати, його треба вивести з себе. І Лукашенко своїм хамством, неповагою до людини, до народу просто довів до краю. І народ не втримався. І, дійсно, білоруси всіх здивували, ніхто не сподівався на такі виступи.
«МИ СПОДІВАЄМОСЬ ПОВЕРНУТИ БІЛОРУСЬ НА ПОРЯДОК ДЕННИЙ»
— Хотілось почути оцінку реакції Заходу на мирну революцію в Білорусі і вжиті санкції проти режиму Лукашенка?
— Насправді підтримка Заходу є великою. Щоправда, більшість кроків, які вжив Захід проти режиму Лукашенка, має символічний характер. ЄС запровадив санкції проти 90 осіб, але це мізер. Однак жодна європейська країна, ні США, ні Канада не визнають Лукашенка, зокрема й Україна. І я думаю, що це навіть більша перемога, ніж ужиті обмежувальні заходи. Санкції — це не панацея. Вони не вирішують питання повалення диктатури. Все одно це буде вирішуватись у Білорусі самими білорусами. Від їхньої активності залежатиме доля режиму. Водночас санкції та допомога можуть простимулювати всі ці процеси.
— Ціхановська проводить багато зустрічей із лідерами ЄС. Можете розповісти, на яку підтримку вона особисто і білоруська опозиція загалом розраховує з боку ЄС, Заходу?
— Так, Ціхановська зустрічалася з Меркель, Макроном, Боррелем. Ми побачили солідарну позицію ЄС, але вважаємо, що нам мало символічних кроків, нам потрібні конкретні дії. А зараз якраз настав час конкретних дій. Найближчим часом Ціхановська відвідає низку країн Європи і ми сподіваємось повернути Білорусь на порядок денний.
— А яких саме дій ви очікуєте з боку Заходу?
— Зараз є три стовпи наших очікувань. По-перше, це посилення тиску на режим через санкції, обмеження фінансово-економічних можливостей лукашенківського режиму, припинення фінансування лукашенківських банків, блокування лукашенківських олігархів і корупційних схем, пов’язаних із Лукашенком. Іншими словами, перерізати йому всі джерела фінансування. Навколо Лукашенка є кілька олігархів, які практично все тримають під контролем. Вони мають бізнес у Європі, і коли їм перекриють ці можливості, то Лукашенко перестане бути самовпевненим.
По-друге, це підтримка медіа, які опинились під атакою, громадянського суспільства, правозахисників.
По-третє, це — законність. У країні практично — правовий дефолт, судів немає, прокурори працюють на режим. І ми через міжнародні суди, розслідування домагаємось притягнення до відповідальності винних у репресіях, катуваннях та у вбивствах.
Хочу окремо зауважити, що для нас дійсно важливою є підтримка ЄС і США, але від позиції України може зараз залежати навіть більше, ніж від Євросоюзу. Тому ми надіємось на тверду і послідовну політику України щодо режиму Лукашенка.
«ДЛЯ БІЛОРУСІ Є ЧОТИРИ ГЕОПОЛІТИЧНІ ЧИННИКИ: ЄС, США, РОСІЯ ТА УКРАЇНА»
— Можете пояснити детальніше щодо України?
— Для Білорусі є чотири геополітичні чинники: ЄС, США, Росія та Україна. Від політики України, торгівлі з Україною залежить дуже багато чого. Звісно, ЄС зайняв чітку позицію на підтримку демократії в Білорусі, Росія проти цього, вона боїться, щоб ця демократична революція не перекинулась на Росію. США підтримують демократію консолідованою стратегією. Але Україна єдина, яка не визначилась, діє за принципом: вашим і нашим, хоче співпрацювати з Лукашенком і підтримувати на словах демократичний рух.
Я розумію, чим ця позиція продиктована. Україна воює і дуже важливо підтримувати безпеку з півночі. Але як щодо цінностей, які сповідує Україна. І ми розраховуємо, якщо Україна займе більш чітку позицію щодо режиму Лукашенка, то в нас буде більше шансів на перемогу.
З одного боку добре, що Україна приймає біженців з Білорусі, але з іншого — ми очікуємо на більш активний дипломатичний тиск, а також на політично-економічні заходи.
Якби Україна обумовила співпрацю з білоруською державою, то це було б дуже сильним тригером. Ба більше, дуже сильним меседжем і для білорусів, і для лукашенківської влади. Білорусь залежить від України, яка є одним із найважливіших економічних партнерів.
Ми чуємо від міністра закордонних справ Дмитра Кулеби слова підтримки. Це добре, але водночас ми бачимо, що Київ співпрацює з лукашенківською владою.
«МИ З СЕРПНЯ ЧЕКАЄМО НА ЗУСТРІЧ ЦІХАНОВСЬКОЇ З ПРЕЗИДЕНТОМ УКРАЇНИ»
— Чи було прохання з боку Ціхановської зустрітися з Президентом Зеленським?
— Ми з серпня чекаємо на зустріч Ціхановської з Президентом України. Ми також чекаємо на телефонний дзвінок від Зеленського. Це важливо для білорусів, для нашої демократичної революції. І Ціхановська в будь-який момент готова приїхати до Києва. Для нас стосунки з Україною є стратегічним пріоритетом.
— Пане Франеку, ви чудово розмовляєте українською мовою (інтерв’ю записувалось українською. — Авт.), можете сказати, де ви вивчили нашу мову?
— Я колись працював на «Радіо Свобода». І просто в коридорі в празькому офісі була українська редакція «Радіо Свобода». І постійно з ними спілкувався і постійно слухав українську музику «Океан Ельзи» та інші групи і так сталося, що сам по собі вивчив українську мову.
