У Польщі, як і очікувалось, на парламентських виборах перемогла консервативна партія «Право і справедливість» (ПіС), за яку проголосувало 39% виборців. Згідно з екзот-полами, — офіційні результати будуть відомі сьогодні — ця політична сила здобуває у парламенті 242 мандати, що дозволяє їй самостійно формувати уряд. Відтак «ПіС» стає першою партією після революції 1989 року, яка отримує абсолютну більшість мандатів у Сеймі.
Правляча партія «Платформа обивательська» (ПО) заручилась підтримкою 23,4% голосів виборців і матиме в парламенті 137 місць. Варто зауважити, що результат «ПіС» виявився значно вищім за прогнози соціологів, які грунтувалися на опитуваннях тижневої давнини. Водночас, партія влади дістала результат, менший за прогнозований. Не виключено, що перемогу опозиції посилив п’ятничний скандал — у Вроцлаві затримали заступницю міністра юстиції,яка сіла за кермо п’яною та чинила опір поліції.
А на цьому несподіванки парламентських виборів у Польщі не закінчуються. На третє місце і четверте місця потрапили відповідно партія рок-музиканта Павла Кукіза «Кукіз-15» (9%) та партія «Сучасна» (7,1%). А це зовсім нові партії, які було створено зовсім нещодавно.
Ще однією несподіванкою виборів став провал польських лівих — Союзу лівиці, яка не змогла подолати поріг у 8% і відтак уперше її представників не буде у парламенті. Також цікавою є статистика, яка показує, що 26,6% молоді віком 18-29 років голосувало за ПіС, 20,6% за Кукіз. Чинна прем’єр-міністр Ева Копач подякувала виборцям «за вісім років влади «ПО». Лідер «ПіС» Ярослав Качиньський присвятив перемогу своєму братові, екс-президентові Польщі Леху Качинському, який загинув внаслідок авіакатастрофи біля Смоленська. Він зокрема сказав наступне: «Пане президенте, місію виконано» і пообіцяв, що «ПіС» не вдаватиметься до «помсти» стосовно своїх опонентів. «Бити тих, хто впали, ніхто не буде. Навіть якщо вони впали з власної вини, і правильно», — заявив пан Качинський у своєму виборчому штабі.
Деякі оглядачі зазначають, що причиною поразки «ПО», яка має добрий послужний список досягнень за вісім років правління, стало не відсутність обіцянок, а дегенерація правлячого класу та відсутність нових ідей.
«Це був референдум щодо «ПО». усіх скандалів і касетних записів, Туска, пенсійного віку, та ідеї, що для перемоги потрібно залякати людей Качиньським. Це не були вибори про нову політику, а вибори нових облич», — написав Лукаш Менжик у 300polityka.pl.
Тим часом, представники опозиції робили ставку на ідеях, багато з яких ж популістськими. Майбутній прем’єр Беата Шидло пообіцяла зменшити пенсійний вік, збільшити мінімальну зарплату, надати щомісячно 500 злотих (120 євро) на дитину у сім’ях, а також збільшити податки на банки. А лідер партії Качниський зі свого боку пообіцяв покласти край злочинності та корупції.
«День» звернувся до експертів з проханням прокоментувати результати виборів у Польщі і зробити прогноз, як прихід до влади «ПіС» зможе вплинути на українсько-польські відносини.
«ПОЛІТИКА З УКРАЇНОЮ БІЛЬШЕ БАЗУВАТИМЕТЬСЯ НА ДВОСТОРОННІХ ІНТЕРЕСАХ»
Марек СІВЕЦЬ, екс-депутат Європейського парламенту, екс-керівник Бюро національної безпеки Польщі, Варшава:
— По-перше, якщо подивитись на тенденції, то вони свідчать про значні зміни в Польщі. Партія «Право і справедливість», яка була довготривалим і тотальним опонентом правлячої «Платформи обивательської», перебирає владу у свої руки. Ми не знаємо, чи буде ця партія утворювати коаліцію, чи ні. Але це ознака великих змін у Польщі.
По-друге, у нас з’явився такий феномен у Польщі, як партія Кукіса і Сучасна партія. А це означає, що все більше і більше людям не подобається двопартійна система в Польщі: «Право і справедливість» і «Платформа обивательська». Отже у нас з’явився новий феномен, партія Кукіса, яка є популістською, і Сучасна партія, яка сильно орієнтується на економіку.
По-третє, що ж до «Польської левіци», то це кінець політичної сили і саме через те, що ця партія не змогла підлаштуватись до нових реалій. Через 25 років після революції вона хоче посилатись до старих комуністичних часів. Але треба згадати, що молода політична партія «Разом» набрала майже 4% голосів. І певна надія на майбутнє, але в даний момент у парламенті не буде лівих.
І керувати всім буде Ярослав Качиньський, який є великим босом, який сидітиме десь і не займатиме важливих постів. Його люди будуть наділені уповноваженні владою. Але саме він створюватиме ідеї, пропонуватиме політику, а вони будуть її реалізувати.
— Якої політики очікувати від нового уряду щодо ЄС і України?
— Що ж до ЄС, то слід очікувати більш жорсткої і конфліктної політики, але я не очікую драматичних рішень чи гри проти ЄС. А політика з Україною більше базуватиметься на двосторонніх інтересах. Досі політична підтримка з боку Польщі не була пов’язана будь-якими умовами. А зараз я очікую, що будуть якісь елементи стосовно історії. Я очікую більше дискусій щодо захисту польського бізнесу тощо. Але немає жодного сумніву, що «ПіС» — проукраїнська партія.
Що стосується статі, яка була опублікована в українських ЗМІ: «Як ми втрачаємо проукраїнську Польщу», то я не погоджуюсь з цим. Ви не втратили проукраїнську Польщу, просто новий час потребує новий підхід, нову політику з обох сторін, але справді, ви не втратили проукраїнську Польщу.
Можна сказати, що такий результат виборів пояснюється значною мірою тим, що «Платформа обивательська» програла їх, а не стільки тим, що їх виграла «ПіС». Тому що люди втомились від «Платформи обивательської» і не довіряють цій партії. Людям не подобаються скандали довкола «ПО» і дивляться на альтернативу і зрештою реальною великою альтернативою є «ПіС» і саме тому ця партія виграла.
Що стосується порівнянь лідера «ПіС» з угорським прем’єром Онрбаном. Качиньського я знаю дуже добре як лідера і не думаю, що він буде робити дурниці. Я не очікую, що Качиньський буде націоналістом чи проросійським політиком і зробить багато дурниць, як це робить Орбан. Справді, Качиньський заслуговує на кращу оцінку, ніж Орбан.
«КАЧИНЬСЬКИЙ ПОВНІСТЮ КОНТРОЛЮВАТИМЕ ВИКОНАВЧУ І ЗАКОНОДАВЧУ ВЛАДУ, ПЕРЕБУВАЮЧИ ЗА МЕЖАМИ КОНСТИТУЦІЇ»
Міхаль КОБОСКО, директор Вроцлавського глобального форуму при Атлантичній Раді США, Варшава:
— Я б називав результати цих виборів землетрусом, але звісно, це дуже великий зсув у політиці Польщі. А польська політика була досить стабільною від 2007 року, коли «Платформа обивательська» перемогла на виборах і стала керувати країною. За її восьмирічне правління все було стабільно, до моменту коли Дональд Туск вирішив покинути країну після обрання на пост президента Європейської Ради. За його правління «ПО» була непереможною. Туск вирішив призначити своїм спадкоємцем на посаду прем’єр-міністра Еву Копач. І як видно зараз, це не було розумне рішення Туска. Він обрав Копач, бо думав, що вона буде лояльна до нього і не змінить партійної позиції. І вона була лояльною, але їй бракувало харизми і рішучості, якраз тих рис, які були у Туска.
Окрім того, польське населення будо досить втомлене від правління однієї партії. Люди також втомились від скандалів, які виникли минулого року. Зокрема мова йде про касетний скандал, коли незаконно підслуховували польських міністрів, а таємні служби не могли їх захистити від цього. Це показувало, що даний уряд досить слабкий і не контролює все. І його обіцянки народу не були великими кроками вперед, швидкими радикальними реформами, поліпшення життя людей в Польщі. Ця партія просто втратила зв’язок з електоратом. І це була одна з головних причин, чому люди повернулись спиною на недільних виборах до «ПО» і вирішили натомість голосувати за Качиньського.
Оскільки, ще немає офіційний результатів виборів, то досі не зрозуміло, чи Качиньський зможе сформувати уряд самостійно без залучення меншої партії. По-друге, Качиньський повністю контролюватиме виконавчу і законодавчу владу, перебуваючи за межами конституції. Він любить називати себе і хоче, щоб люди його порівнювали з Юзефом Пілсудським, польським маршалом з 1918 до 1935 рік, який не був ні прем’єр-міністром, ні президентом країни, будучи начальником країни. Він мав свого роду неконституційні повноваження. І певним чином ми зараз перебуваємо в подібній ситуації. Качиньський повністю контролюватиме президента Анджея Дуду, прем’єр-міністра Беату Шидло, не маючи чіткої відповідальності, чітких офіційних повноважень, які виходять з Конституції. Це зробить Польщу унікальною серед країн-членів ЄС. У нас буде особа, яка контролює всі гілки влади, починаючи від президента до Сенату і Сейму, яка не несе відповідальності за ухвалення рішень. Це зовсім нова ситуація для нас і залишається побачити, як вона буде працювати на практиці.
— Чи будуть зміни зовнішньої політики щодо України?
— Судячи з передвиборчої кампанії, у нас буде досить консервативний уряд, більш євроскептичний, ніж був попередній уряд. Але я не думаю, що ми можемо очікувати на великі зміни у зовнішній політиці Польщі. Якщо говорити про Росію та Україну, то Качиньський дуже негативно ставиться до Росії, особливо після авіакатастрофи у 2010 році під Смоленськом. Тому зараз можна очікувати антиросійську риторику, хоча не зрозуміло, як це буде сприйматися західними союзниками Польщі. США, Франція, Німеччина посилають чіткі сигнали, що вони хотіли б вибудувати кращі відносини з Росією. Це одна область, де можна очікувати розходження між Польщею та західними союзниками.
Наступного року в липні у Варшаві буде саміт НАТО. Це дуже важлива зустріч у верхах після того, як розпочалась війна в Україні і перший після Вельського саміту, на якому Альянс вирішив створити Сили швидкого реагування.
І тому нам потрібен чіткий компроміс щодо між польським урядом і західними союзниками, зокрема з Німеччиною, США, Францією.
Я не очікую значних змін у польській політиці щодо України. Але на мій погляд, ми були не дуже раді діяльності уряду Копач у цій сфері. Бо до цього у нас був дуже активний прем’єр-міністр Дональд Туск і дуже активний міністр закордонних справ Радослав Сікорськаий. І після них Польща стала менш активною у відносинах з Україною.
На мою думку, ми можемо очікувати на більшу активність з боку партії Качиньського у відносинах з Україною. Тому політика щодо України буде більш активною, але залишається побачити, хто буде відповідати за зовнішню політику. Поки що не зрозуміло, хто буде цією особою. Окрім того, потрібно побачити, які пріоритети будуть у нового міністра.
«Я БИ НЕ ГОВОРИВ ПРО РІЗКІ ЗМІНИ У СХІДНІЙ ПОЛІТИЦІ ПОЛЬЩІ»
Леонід ЗАШКІЛЬНЯК, український історик, заступник директора з наукової роботи в Інституті українознавства ім. Крип’якевича НАН України:
— У Польщі поступово утверджується внутрішньополітичні стосунки, характерні для демократичних держав, які можна охарактеризувати так: жодна політична сила не має монополії на тривале правління і мусить змінюватись іншою політичною силою. Зокрема в Польщі за останні десять років ми маємо зміну політичної влади від «Право і справедливість» до «Громадянської платформи». І після двох термінів правління «Громадянської платформи», очевидно, що польське суспільство відчуває потребу зміни політичних лідерів.
Зважаючи на результати виборів можна сказати, що ми маємо певний нахил управо у польській політиці до консервативних сил. А що стосується появи в парламенті нових політичних сил, то, думаю, що деякі партії це — результат зовнішніх сил, причому не прихильних Польщі. І результат цих сил ми бачимо в усіх країнах Центрально-Східної Європи, починаючи від Чорногорії до Польщі, вже не кажучи про Україну. І поява таких маргінальних партій, які мають відповідну фінансову підтримку, напевне, певною мірою знаменує реакцію польського суспільства на ці кризові явища, які сьогодні в цілому відбуваються в Європі.
— Чи є ризики до погіршення відносин між Україною і Польщею після приходу до влади «Право і справедливість», або якщо точніше сказати Ярослава Качиньського, який визначатиме політику цієї політичної сили?
— Трудно сказати. Я б сказав наступне, якщо згадувати минуле, то за правління «ПіС»у, або президента Леха Качиньського, який фактично представляв цю партію, українсько-польські стосунки були не в гіршому становищі. Тому я би не говорив, що нам доведеться чекати якихось різких змін у східній політиці Польщі.
Під час виборів піднімаються різні питання, у тому числі українські питання. Але за останній рік я не бачив у Польщі значних антиукраїнських вибриків. Улітку я був у Варшаві, а декілька тижнів тому у Любліні і не зауважив антиукраїнських тенденцій чи радше сказати симптомів.
Польська політична еліта має дуже добрий імунітет на російську політику. І тим більше, коли зараз приходить до влади Ярослав Качиньський, то, зрозуміло, польсько-російські стосунки будуть не найкращими. Не забуваємо, що Лех Качиньський рідний брат Яросмлав і не один раз Ярослав Качиньський піднімає справу вбивства Леха під Смоленськом. Але тогочасні урядові польські кола її притишували.
Будемо сподіватись також, що польська еліта добре засвоїла висновок Гедройца, що «без незалежної України немає незалежної Польщі».. Але треба зважати на те, що в польській політиці, зокрема в правому крилі є реваншистський сектор з ностальгією за кресами, який чинив вплив на урядові кола. Але наскільки він серйозний і у таборі «ПіС», я зараз не беруся говорити.
ДО РЕЧІ
Тінь Пілсудського над Качиньським?
Переконлива перемога польської консервативної партії «Право і справедливість» на виборах у Сейм 25 жовтня (ця перемога залишиться такою навіть у тому разі, якщо — гіпотетично — ПіС не вдасться самостійно створити парламентську більшість) — подія, поза сумнівом, варта багатьох розлогих коментарів. Адже суттєво змінюється політичний ландшафт однієї з найбільших країн Східної Європи — з переважно ліберального на націонал-консервативний. Ми зараз коротко торкнемося лише двох аспектів цієї великої теми.
По-перше. Лідер партії — переможець, колишній прем’єр Ярослав Качиньський заявив, якщо вірити польським журналістам і аналітикам, про свій намір в політичному плані орієнтуватися на спадщину лідера Речі Посполитої 20—30-х років, відновлювача незалежної Польщі маршала Юзефа Пілсудського. Тут виникає суттєве запитання: що саме тут мається на увазі? Одна річ, якщо йдеться про речі формальні, тобто про те, що маршал Пілсудський (за невеликим винятком, коли він нетривалий час, у 1926—1927 та 1930—1931 роках був прем’єром та міністром оборони) не посідав офіційних посад у державній ієрархії міжвоєнної Польщі. Так, формальним главою Польщі, президентом, був у 1926—1939 р. р. політичний прихильник маршала Ігнацій Мосцицький, не найбільш відомий у країні політик, професор хімії. Пілсудський відмовився від цієї посади, хоч йому неодноразово її пропонували. Так само і Ярослав Качиньський не має зараз наміру стати главою уряду (це крісло посяде, очевидно, Беата Шидло), обмежившись роллю глави правлячої відтепер партії.
Інша річ — справи ідеологічні. «Право і справедливість» як націонал-консервативна партія, безперечно, й надалі буде посилатись на спадщину Пілсудського — людини, яка врятувала незалежну Польщу від більшовиків. І це логічно. Але ж ідеологія ПіС, з одного боку, і Пілсудського, з іншого, м’яко кажучи, не є цілком ідентичною. Бо, по-перше, маршал, хоч і був загальнонаціональним, позапартійним лідером, все ж більше схилявся до «лівого флангу». І, між іншим, був противником парламентсько-процедурних норм, навіть зневажав їх (чи доречно це у Польщі сьогодні?). Нарешті, Пілсудський наполегливо підкреслював, що у Польщі два основні вороги: більшовицька Росія та Німеччина. Саме так.
І ще один нюанс. Він пов’язаний з тим, яку пам’ять залишив по собі маршал Пілсудський у серцях українців. Дуже неоднозначну пам’ять, кажучи відверто. Не менш неоднозначну, аніж Бандера в серцях поляків. Так, була спільна з УНР боротьба з більшовизмом, але була жорстка полонізація Галичини й Волині, була «санація», глибоко репресивна за суттю...
Наостанок про ще один дуже цікавий момент. Ярослав Качиньський присвятив перемогу своєї партії на виборах пам’яті брата, Президента Леха Качиньського, що, як відомо, загинув у авіаційній катастрофі під Смоленськом 10 квітня 2010 року. Враховуючи, м’яко кажучи, не повну розслідуваність всіх обставин цієї трагедії, публічні зобов’язання пана Ярослава пролити світло на причини тієї катастрофи — ця заява не є ритуальною даниною переможному церемоніалу. За нею, цілком можливо, будуть конкретні дії.
Ігор СЮНДЮКОВ, «День»
