Як очікувалось, позавчорашня зустріч міністрів закордонних справ у нормандському форматі у Берліні щодо врегулювання ситуації на Донбасі завершилась нічим. Її учасники у своїй заяві лише підтвердили, що основою вирішення конфлікту є Мінські домовленості, які мають бути імплементовані усіма сторонами у повному обсязі. Дипломати також підтвердили необхідність повного дотримання «режиму тиші».
Як відзначив у своєму Twitter Ігор Харченко, «Астана в нормандському форматі «перенесена на декілька тижнів» — ідея зміни місця і кола учасників «переговорів» не витримала, як і можна було очікувати, перевірки часом (чинник «зайвого учасника»). Дипломатична мова, та взагалі будь-яка людська мова, крім хіба дуже особливої, спеціальної мови, очевидно не є більше засобом ефективного впливу на позицію Кремля. Засоби і формати впливу мають бути інші. Вже не дипломатичні».
Нагадаємо, що експерти давно критикують українську владу за те, що вона відійшла від женевського формату переговорів з Росією, у якому брали участь глави дипломатичних відомств України, Росії, США і ЄС. Мінський формат фактично привів за стіл переговорів, на яких Україну представляв автор нинішньої кланово-олігархічної системи Леонід Кучма, лідерів так званих «ДНР», «ЛНР». Мінські домовленості було підписано 5 вересня, а вони й досі не виконуються і навряд чи будуть виконуватися.
Що робити Україні в даній ситуації чи варто покладатися на якусь чергову зустріч, щоб урегулювати ситуацію на Донбасі чи міняти стратегію?
«ПОТРІБНО ЧИНИТИ ТИСК НА РОСІЙСЬКУ ФЕДЕРАЦІЮ, ЩОБ ВОНА ВЗЯЛА НА СЕБЕ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ВИРІШЕННЯ ПИТАННЯ...»
Йон Елведал ФРЕДРIКСЕН, посол Норвегії в України:
— Що стосується партнерів ЄС, ми повинні при кожній можливості повторювати, щоб Росія повинна виконувати Мінські угоди. Президент Порошенко неодноразово підкреслював, що Мінські угоди є основою для вирішення конфлікту на Донбасі. І ми підтримуємо позицію української влади в цьому питанні.
Якщо ми побачимо якісь конкретні кроки з виконання Мінських угод, то це буде зовсім інша основа для дискусії та вирішення питання за участю Російської Федерації. Але Росія повинна вивести свої війська з України і використовувати активно свій вплив щодо тих угруповань, які контролюють там ситуацію.
— Чи потрібні нові санкції, щоб змусити Москву все-таки виконати угоди, які були підписані російським послом?
— Я не можу говорити про нові санкції. Зараз це питання, яке має обговорюватися на політичному рівні в ЄС. Але я не бачу приводу для зняття санкцій поки ситуація в Криму та на Донбасі не зміниться. Я не бачу кроків з боку РФ, що стосуються Криму. Навпаки ситуація з правами людини в Криму погіршується, особливо це стосується кримських татар.
Напевно, потрібні якісь ініціативи, конкретні пропозиції, кроки, але я не бачу ніяких рішень, крім дипломатичних. Військове рішення, принаймні, з нашої точки зору неможливо. Звичайно, потрібно чинити тиск на Російську Федерацію, щоб вона взяла на себе відповідальність за вирішення питання — врегулювання конфлікту на Донбасі. Але вирішити це питання без України або іншими словами над її головою — неможливо.
«МІНСЬКІ ДОМОВЛЕНОСТІ — ЦЕ ПРИКЛАД НЕГОТОВОГО РЕЦЕПТУ РОЗВ’ЯЗАННЯ КОНФЛІКТУ...»
Микола КАПIТОНЕНКО, виконавчий директор Центру дослідження міжнародних відносин, Київ:
— Справа не у форматах, а в змістовному рішенні, якого немає. Тому незалежно від того, скільки часу і в яких містах збиратимуться різного рівня керівники, чиновники поки що не можна побачити реальну формулу розв’язання конфлікту. Росія на поступки піти не може, ми — також, бо для нас це принципове питання, які і для європейців та американців. Тому поки не буде знайдено якесь компромісне рішення, навіть, якщо б відбулась зустріч в Астані, вона б могла допомогти вирішити лише якісь технічні питання щодо обміну полоненими чи якісь технічні параметри перемир’я.
— Але ж у Мінському протоколі ніби все записано, що треба робити для врегулювання конфлікту.
— Це так. Але там, по-перше, переважно мова йде про технічні параметри, а по-друге, незрозуміло, що стоїть за переговірними позиціями сторін. Це як у теорії переговорів, ви маєте виходити не з того, що заявляють безпосередньо на переговорах сторони, а з того, які у них мотиви.
Для кожної із сторін перемир’я означає щось своє. Чи то — затягування часу, чи то — можливість перегрупуватися, отримати підкріплення, чи то — спробу зниження ескалації, розв’язання конфлікту. Отже залишаються різні мотиви. Тому навіть якщо на папері є якесь спільне рішення, то воно буде виконуватись не так, як комусь хотілось. Кожна сторона буде вкладати своє в розуміння того, що на папері написано. Мінські домовленості — це приклад неготового рецепту розв’язання конфлікту, коли для сторін наявність самих переговорів важливіша, ніж досягнення якогось конкретного результату.
— Експерти критикували українську дипломатію за те, що вона відмовилась від женевського формату і погодилась на мінський формат і більше того, заявила про це як перемогу, бо, мовляв, там у тому числі російським представником зафіксовано конкретні домовленості, які Росія так і не виконує. Що ви скажете на це?
— Українська ефективно діє в тих межах, у яких вона здатна працювати. Але існуючі зараз рамки є завузькими. І вони мають спиратися на внутрішні консолідовані рішення, стратегію або чітко визначеній план досягнення якоїсь мети. Але, наскільки я розумію, в держави немає стратегії вирішення конфлікту на Сході України. А дипломатія це один із засобів досягнення такої мети. Якщо мета конкретно не поставлена і плану немає, то дипломатія як інструмент не може бути ефективним. Вона може бути ефективною у плані організації якогось переговорного майданчику чи проведення якихсь технічних перегорів, але сама по собі дипломатія не може розв’язати такого роду конфлікт. Якщо перед дипломатами поставити завдання, що ми хочемо досягти на Сході саме цього, і якщо на рівні політичному буде досягнуто це рішення, то безумовно, без зміни позиції Москви нічого не досягти. Тоді дипломатія може допомогти це рішення реалізувати. А якщо стратегії немає, дипломатія не може бути ефективною.
— І хто ж має виробити цю стратегію: Президент чи прем’єр-міністр чи Верховна Рада?
— Конфлікт, який у нас сьогодні триває, це масштабне суспільне явище. Тому стратегія не може обмежуватись якимсь одним інститутом влади. Це повинна бути дуже комплексна консолідована річ або план дій. Звісно, щоб виробити такий план дій потрібні значні ресурси. Україні бракує як чіткого бачення витоків цього конфлікту, чого ми хочемо досягти, який стан для нас є прийнятним, який неприйнятний, так і ресурсів. І наразі я не бачу у названих вище інституціях жодної завершеної стратегії щодо конфлікту на Сході.
— Учора пролунала заява президента про готовність Києва запропонувати Донбасу спеціальний статус вільної економічної зони зі спеціальним режимом (відносин) з Євросоюзом і Росією. У цій заяві, зокрема йдеться про економічну автономність цього регіону. Що скажете?
— Якби мова йшла про класичний етнічний конфлікт, які бувають час від часу у різних державах, у тому числі у Західній Європі, то шлях до розв’язання такого конфлікту дійсно лежить через автономію, коли певна етнічна, культурна чи релігійна група прагне більшої самостійності у якихсь окремих сферах. Але у нас немає такого конфлікту всередині держави. Це конфлікт штучно створений і підтримується. Третя держава на нашій території створює квазідержаву, маріонеткові квазіуряди, а також ілюзію, що існує соціальний конфлікт усередині України. Як можна реагувати на це шляхом автономізації, не зовсім зрозуміло, бо ми не маємо справу з класичним етнічним чи якимось іншим внутрішнім конфліктом, який є штучно створений.
Все це нагадує період Другої світової війни, коли на територіях, підкорених Німеччиною держав, відколювались від них частини і там створювались якісь уряди і проголошувались самостійні держави. Це просто технологія така. А автономія чи автономізація — шлях розв’язання реального внутрішнього конфлікту, якого в Україні немає. У цьому складність ситуації і вироблення стратегії по відношенню до того, що відбувається на Сході. Автономізацією цієї проблеми не розв’язати.
«РОЗВ’ЯЗАННЯ КОНФЛІКТУ — У ЗНАХОДЖЕННІ КОМПРОМІСУ МІЖ ІНТЕРЕСАМИ УКРАЇНИ ТА РОСІЇ»
— А як щодо компромісного для України і Росії вирішення цього конфлікту, яким може бути цей компроміс?
— Очевидно, що розв’язання конфлікту на Сході лежить у знаходженні компромісу між інтересами України та інтересами Росії. Проблема полягає в тому, що це поле дуже вузьке. Росія не погодиться ні на нащо, окрім залишення України в «сірій» зоні безпеки, не вступу до НАТО тобто фактично до того, що було при Януковичу. А Україна на це не піде, або іншими словами Росії потрібна слабка Україна, Україні ж потрібна сильна Україна. З цих позицій компромісу важко досягти.
— То чого ж тоді можна очікувати нам від перенесеної зустріч у нормандському форматі в Астані, на які покладає великі сподівання Київ? І який прогрес має статися, щоб ця зустріч відбувалась і яким може тоді бути її результат для України?
— Сама по собі зустріч не є корисною чи розв’язанням конфлікту, а просто є свідченням, що сторони готові вести діалог. Тому б я не покладав занадто багато сподівань на зустріч в Астані чи якомусь іншому місті. Проблема у тому, що потрібна готовність сторін до поступок. У нашому випадку готовність Росії піти на поступки, оскільки нам іти нікуди на поступки. Тому як тільки з’явиться така готовність, то виникне простір для досягнення компромісу. Але я наприклад, у короткостроковій перспективі не бачу можливостей, оскільки це стало принциповим питанням для російського керівництва, то важко йому зробити такі кроки на зустріч, щоб розв’язати цей конфлікт. Власне зробити те, що від нього вимагають європейські партнери.
«ПРАВИЛЬНИЙ РЕЦЕПТ ДЛЯ ЄВРОПЕЙЦІВ — ЗРОБИТИ ВНЕСОК, ЩОБ УКРАЇНА СТАЛА СИЛЬНІШОЮ»
— Що ж вони можуть зробити, щоб у російського керівництва з’явилася така готовність?
— Я думаю, що правильним рецептом для європейців окрім санкцій це — зробити внесок, щоб Україна стала сильнішою. Тобто не просто дати нам гроші і все, мова йде про різні численні засоби допомоги, що стосуються реформ і посилення обороноздатності, а також і технічної, експертної допомоги, обміну досвідом. Тобто потрібно все це використовувати, щоб дати зрозуміти російському керівництву, що повернути Україну в російську сферу впливу, в російську неоімперію чи щось йому не вдасться. А якщо і вдасться, то дуже дорогою ціною. Як тільки це розуміння прийде до російського керівництва, тоді можна очікувати розв’язання проблем і на Сході, і кримської проблеми. І взагалі тоді ситуація зміниться у Східній Європі.
