Нарешті закінчився конфлікт в Ефіопії. Саме конфлікт, так як він стосується лише одного штату.
Для початку декілька слів про Ефіопію. Друга за кількістю населення, після Нігерії, країна в Африці — 115 млн населення. По території — в 2 рази більша за Україну. Ніколи не була колонією. Єдина в Африці християнська країна — з 330 року. З 1995 року згідно Конституції має федеративний устрій: 9 штатів сформовані за етнічною ознакою. Кожен штат, як годиться, має свої виборні органи, свою поліцію. Найбільші народності: оромо — 34 % (50% — православні ), амхара — 27%, тиграї — 7%, сідамо — 4%. Головна особа — прем’єр — міністр. На сьогодні це Абій Ахмед, 44 роки, батько — мусульманин, мати — християнка; за освітою — програміст. Припинив 20-річну війну з Ерітреєю, за що отримав Нобелівську премію миру в 2019 році («День», № 200-201, 1-2 листопада 2019 р.). Президент (на сьогодні — жінка ) має тільки церемоніальні функції. В столиці, місті Аддис-Абеба, розташована штаб-квартира Африканського Союзу (55 країн); безкоштовно побудована Китаєм. Україна має в Ефіопії посольство, але вже 7 років немає посла. Посольства Ефіопії в Києві немає.
Ефіопія має в середньому 11% приросту ВВП в рік. Плюс дешева робоча сила, сприятливі умови для бізнесу зробили Ефіопію досить привабливою для іноземного капіталу. Запуск електростанції «Відродження» на Білому Нілі, яка буде найбільшою в Африці, дасть значний поштовх для розвитку місцевої промисловості.
ЩО Ж ПРИЗВЕЛО ДО ВІЙСЬКОВОГО ПРОТИСТОЯННЯ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ВЛАДИ І АВТОНОМНОГО ШТАТУ ТИГРАЙ?
Коли Абій Ахмед (сам з оромо) став прем’єр-міністром він став послідовно витісняти з ключових посад тиграїв. До цього вони займали майже всі ключові посади в державному апараті, в армії, в поліції. Хоча представляють вони всього 6 млн населення. Звичайно, це викликало невдоволення і спротив серед останніх, які звикли відчувати себе майже господарями країни. Але його активно підтримували в цьому оромо і, особливо, амхара. Невдоволені тиграї об’єднались навколо Народного фронту визволення Тиграю (рос. — НФОТ ), який був головною політичною силою в регіоні, а його лідер назвався президентом Тиграю. НФОТ проводив радикальну опозиційну політику щодо центрального уряду, використовуючи найменший привід. Апогей наступив у вересні 2020 року.
Ще раніш на цей місяць були призначені вибори центральних і місцевих органів влади. Враховуючи пандемію коронавірусу центральний уряд переніс ці вибори на наступний рік. Але в піку йому тиграї провели свої, місцеві вибори. Визнали центральний уряд неконституційним і відмовились йому підпорядковуватись. Логічно, що в Аддис-Абебі не визнали ці вибори і, як перший крок покарання, припинили фінансування регіону. По суті, це вже було оголошенням війни. Це розуміли і в Тиграї. Далі події розвивались швидко.
2 листопада 2020 р. президент Тиграї закликав народ готуватись до війни. 3 листопада 2020 р. вони напали на військову базу федеральних сил, без опору захопили її разом із арсеналом зброї і полонили майже 4 000 чоловік. 4 листопада 2020 р. федеральні війська почали наступ на регіон Тиграй. Прем’єр-міністр ні в кого не просив дозволу на кроки, які мали забезпечити цілісність країни. Варто згадати аналогічну історію з самопроголошеною республікою Біафра в Нігерії (1967 р.). Сьогодні вони оголосили про свою незалежність («нам набридло годувати всю Нігерію»), а вже назавтра Президент оголосив про надзвичайний стан в країні і направив туди війська. І ніхто не плакався про право націй на самовизначення, про порушення прав людини, тощо. Вирішувалось майбутнє держави. Ще раз нагадаю слова П. Столипіна: «Бувають доленосні моменти в житті держави , коли державна необхідність стоїть вище права і коли належить вибирати між цілісністю теорій і цілісністю Вітчизни».
ВІЙНА НА ЕТНІЧНІЙ ОСНОВІ — ЖОРСТОКА І КРИВАВА
9 листопада 2020 р. в м. Май-Кадро молоді тиграї вирізали, забили до смерті майже 600 чоловік, в основному амхара. Сотні людей загинули під час бойових дій. Коло 40 000 чоловік втекли в сусідній Судан. В «армії» Тиграю було 250 000 чоловік (в Збройних силах України — 220 000 чоловік). Занепокоєння лідерів багатьох країн, Генерального секретаря ООН не мали впливу на хід подій. 11 листопада 2020 р. Рада Безпеки ООН провела в он-лайн режимі засідання щодо ситуації в Ефіопії. Але Абій Ахмед заявив, що йому не потрібне міжнародне втручання. В той же час, він погодився на співробітництво з групою перемовників від Африканського Союзу у складі трьох бувших президентів — Мозамбіку, Ліберії, ПАР. Сам він відмовився контактувати з сепаратистами (так само, як не було цього і в Нігерії). А федеральні війська тим часом успішно просувались до столиці Тиграю — міста Мекеле (500 000 населення ). 3 грудня 2020 р. вони увійшли в місто. Напередодні НФОТ разом з багатьма прихильниками покинули місто щоб, за їх словами, уникнути боїв в місті. Абій Ахмед заявив: «Війна закінчилась». НФОТ озвучив свою позицію: «Війна не закінчена». Час покаже, хто мав рацію.
ПАРАЛЕЛІ З УКРАЇНОЮ
Принципова відмінність подій в Африці і в Україні полягає в тому, що в Африці не було «третьої сили», зацікавленої у втручанні в події. Це був внутрішній конфлікт. На відміну від України. Ще до початку війни в Тиграї звучала думка про необхідність повернення до унітарної форми держави. І для цього потрібно змінити Конституцію 1995 року, на що мають дати згоду всі автономії.
Отже, з подій в Ефіопії нам варто проаналізувати наступне:
• децентралізація — позитивний, в цілому, процес для розвитку держави. Центральна влада повинна мати при цьому впливові, авторитетні і сильні державні інститути для контролю цього процесу. Особливо, коли децентралізація набуває форми федералізму. Такі федеративні держави як США, Німеччина, Бразилія, Індія підтверджують цю тезу. При слабких державних інститутах децентралізація може призвести до фрагментації держави, або, зрештою, до її зникнення;
• необхідно прискіпливо, без будь-яких обмежень (політичних, персональних) проаналізувати причини, які призвели до окупації Криму та частини Донбасу. Це необхідно, щоб уникнути повторення подібного на інших територіях;
• необхідно потрібно всіляко зміцнювати державні інститути, не за рахунок підвищення посадових окладів чиновництва, а шляхом підвищення їх професіоналізму, формування довіри народу до влади.
Сумно констатувати, але на сьогодні все відбувається навпаки. Пандемія коронавірусу вкупі з місцевими виборами 25 жовтня висвітлили не тільки слабкість державних інститутів, а й наростаючу тенденцію до їх послаблення. Вивчення уроків подій в Ефіопії, в інших країнах, в усьому світі мають перспективу тоді, коли є кому робити правильні висновки для розбудови держави, для уникнення конфліктних ситуацій.
