Литовці, які не забувають про радянську окупацію, збройну боротьбу за незалежність і штурм Вільнюської телевежі, добре розуміють ментальність «кремлівських резидентів» і переконані, якщо в України не вийде, наступною жертвою Путіна може стати Литва. І від російських танків біля вежі Гедимінаса країну не захистить навіть членство в НАТО.
Щоб не допустити перемоги Кремля, Литва — єдина з країн-учасниць НАТО — виступає за надання Україні зброї. І закликає до цього своїх союзників. «Країна має право захищатися. Це не ескалація конфлікту, навпаки, бездіяльність Заходу несе Росії якнайшвидший успіх воєнного сценарію. Ми не повинні самі сприяти реалізації цього», — сказав після Мінська-2 міністр закордонних справ Лінас Лінкявічюс.
«Сьогодні зрадити український народ — означатиме, що ми зраджуємо себе, тому що після України ми будемо наступними. Після свободи та незалежності України — ми будемо наступними», — передала загальний настрій литовців президент Даля Грібаускайте на Мюнхенській конференції з безпеки.
Тривогу Вільнюса посилює «гра м’язами» Кремля, яка не припиняється: інтенсивні військові навчання біля кордонів країн Балтії, часті порушення повітряного простору російськими бойовими літаками, розміщення ракетних комплексів «Іскандер» у Калінінградській області...
І те, що ми побачили за два дні перебування у Литві: там чекають вторгнення.
ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНА МОБІЛІЗАЦІЯ
До 2014 року (тобто до «зелених чоловічків» в Криму) збройні сили Литви, за даними їхнього Міністерства оборони, складались із 7890 кадрових військовослужбовців, 4550 резервістів і 2301 цивільних службовців. До того ж багато підрозділів були укомплектовані особовим складом лише на 15-20%. Тепер же в литовській армії служить 20 000 солдат, 3500 з яких — новобранці. Литва тепер витрачає на армію 500 мільйонів євро на рік.
ЙОНАС ОХМАН — ПОЗИВНИЙ «ПАНДА» — ВОЛОНТЕР-ШВЕД, ЯКИЙ ЖИВЕ У ЛИТВІ І ДОПОМАГАЄ УКРАЇНІ. ЯК КЕРІВНИК ВОЛОНТЕРСЬКОЇ ДОПОМОГИ УКРАЇНЦЯМ У ЛИТВІ ТА ЄВРОПІ, КООРДИНАТОР МІЖНАРОДНОГО ЦЕНТРУ BLUE-YELLOW ЙОНАС ПРАЦЮЄ ІЗ АРМІЙЦЯМИ, СПЕЦНАЗОМ, «ПРАВИМ СЕКТОРОМ», МОРСЬКИМИ ПІХОТИНЦЯМИ. НА ЗАПИТАННЯ, ЧОМУ ВІН ДОПОМОГАЄ УКРАЇНІ, ВІДПОВІДАЄ З ПОСМІШКОЮ: «ЗА ПОЛТАВУ»
На початку 2015-го сейм відновив строкову службу в армії. Того ж року уряд Литви опублікував буклет на 100 сторінок, поширивши його всією країною. Цю брошуру під незграбною назвою «Що ми повинні знати про підготовку в разі екстремальної ситуації чи війни» можна описати як певний самовчитель для литовських громадян під час вторгнення й окупації. У ній прямо не йдеться про Росію, але в цьому немає необхідності. Цю брошуру було видано з абсолютно очевидною метою — підготувати країну, щоб уникнути долі України. Її роздавали в бібліотеках, університетах, школах, розсилали в Інтернеті. У ній міститься багато корисних порад на випадок, якщо ви почуєте постріли недалеко від свого будинку, а також про те, як ви можете допомогти побороти окупацію Литви іншою країною, продовжуючи виконувати свою роботу, але погано та неефективно.
Хоча Литва безпосередньо не межує з Росією, в трьох годинах їзди від Вільнюса знаходиться російський ексклав, який розташовується на Балтійському узбережжі країни: Калінінград. Цей шматок суші, на збереженні якого Москва наполягла після Другої світової війни, є базою Балтійського флоту Росії, однією з найважливіших її частин військово-морських сил.
СТРОКОВА СЛУЖБА: БАТАЛЬЙОН «ДРАГУНИ»
Насті — дев’ятнадцять. І вона — дев’ятнадцята дівчина в загоні «Драгунів» («Драконів». — Ред.) батальйону Великого князя литовського Бутігейдіса. Родом з України. Народилась у маленькому селі під Харковом. Коли їй було сім, батьки розлучилися, і мама — литовка — виїхала з донькою до Литви.
НАСТЯ. 19-РІЧНИЙ БОЄЦЬ СУХОПУТНИХ ВІЙСЬК ЛИТОВСЬКОЇ АРМІЇ. УКРАЇНКА
Шість місяців тому — 24 серпня, в день, коли Україна відзначала 24-ту річницю незалежності, — Настя пішла служити у литовське військо, бо «події в Східній Європі такі, що інакше не можна». «Я сама це придумала — піти у військо. Але потім довідалась від рідні, що і моя прабабця, і бабця — українки — теж служили в армії — радянській. Мене це надихнуло», — каже дівчина. Перед призовом Настя приїздила в Україну до рідні на Харківщину. Каже, що там дуже пишаються її рішенням, і підтримують її.
Дівчина зізнається: у війську жінці важко. «Я уявити не могла, що буду взимку, коли мокро і дуже холодно, спати в лісі». Екіпірування, яке доводиться носити на собі щодня, важить приблизно 25 кг. «Спочатку ми одна одній допомагали підняти й одягти усе це. Було дуже тяжко. Тепер вже легше. Справляємось, і дуже цим гордимось», — розповідає дівчина.
Сьогодні Настя рахує дні до «дембеля», і мріє про навчання в університеті. «У дитинстві я хотіла стати археологом. Думаю, що вступатиму на цей факультет», — зізнається дівчина.
Таких, як Настя, добровольців — тут в Литві три з половиною тисячі. Це — 100% усього відновленого строкового призову Литви.
2008 року Литва відмовилась від строкової армії, і повністю перейшла на контрактну форму. Однак після анексії Криму та вторгнення РФ на Донбас, 19 березня минулого року литовський сейм практично одностайно схвалив законопроект про повернення призову до армії, в якому вказано, що впродовж наступних п’яти років усі придатні для служби у війську юнаки та дівчата віком від 18 до 26 років (добровольці — до 32 років) зобов’язані пройти 9 місяців військової підготовки.
Нещодавно президент Литви Даля Грібаускайте заявила, що призов до литовського війська буде на регулярній основі. «Щодо військової сфери, то я дотримуюсь думки, що у Литви в довготерміновій перспективі повинна бути армія змішаного типу. Армійський призов разом із професійною армією повинен стати не винятком, і діяти короткий період часу, а також — бути постійним», — переконана Президент. На її думку, саме такий спосіб організації війська є найбільш ефективним і дешевим варіантом для «середньої за розміром країни». На велику й повністю укомплектовану професійну армію у держави просто не вистачає грошей, а утримання строковика все ж таки дешевше, ніж професіонала.
На плани Литви суттєво вплинуло підвищення відчуття загрози з боку Росії. До того ж НАТО не раз критикувало балтійські держави за низькі витрати на оборону. Крім того, військові експерти чи не в один голос стверджують: в умовах сучасної гібридної війни роль війська спеціального призначення значно збільшилась, а звичайних армійських підрозділів — зменшилась. Тому зростання кількості цивільного населення, яке отримало військову підготовку, напевне, згодиться під час будь-якого ймовірного конфлікту.
ДРУГА АРМІЯ
Щоб відшукати другу литовську армію, вам потрібно проїхати ґрунтовою дорогою без будь-яких розпізнавальних знаків на околиці Вільнюса, пише Раджех Омар у своїй статті, яка має назву «Війна Путіна на виснаження: Литва наступна?», опублікованій у британській газеті The Telegraph. «Тут, на краю однієї з головних окружних доріг міста, є кілька утилітарних, сірих невисоких будівель; стрільбища, що залишилися з радянських часів. По всій країні розкидані десятки таких військових об’єктів, нагадуючи про те, що для Москви Литва була передньою лінією оборони під час холодної війни. Але на цій базі зараз влаштувався Союз стрільців Литви» — так журналіст описує своє знайомство з особливим, чи не найбільш вмотивованим підрозділом Збройних сил Литви.
«Союз литовських стрільців» — це громадське угруповання, зорієнтоване на військову підготовку цивільного населення. Був створений 1918 року — коли утворилась перша Литовська незалежна республіка. Держава була молода та слабка. «Стрільці» мали її боронити від ворогів.
У «СТРІЛЬЦІВ» Є ТАБЕЛЬНА АВТОМАТИЧНА ЗБРОЯ, ТАКА Ж, ЯКОЮ ВОЮЄ ЛИТОВСЬКА АРМІЯ. ЗАГАЛОМ — АНАЛОГ АМЕРИКАНСЬКОЇ ГВИНТІВКИ М-16 — AR-15. ЦІНА — МАЙЖЕ 1,5 ТИСЯЧІ ЄВРО ЗА ШТУКУ. АЛЕ Є Й НАПІВАВТОМАТИ — ТАК ЗВАНА ЦИВІЛЬНА ЗБРОЯ, ЯКУ КУПУЮТЬ САМІ ЧЛЕНИ ОРГАНІЗАЦІЇ. «У НАШІЙ ОРГАНІЗАЦІЇ З РОСІЙСЬКОЇ ЗБРОЇ НЕ СТРІЛЯЮТЬ», — КАЖЕ ГАРОЛЬДОС ДАУБЛІС (НА ФОТО — ЛІВОРУЧ)
Доля литовських «стрільців» дуже схожа на долю українських «упівців». Народився «Союз» від об’єднання різних загонів, які боронили — село, свою хату, свою родину. Коли радянські війська захопили Литву, у 1940 «совєти» заборонили «Союз стрільців», а більшість його членів (на той час, за різними джерелами, організація налічувала близько 61 тисячі осіб) репресували. Вікіпедія пише, що їх ув’язнювали. Але член «Союзу стрільців», координатор групи допомоги Україні Гарольдос Даубліс зауважив у розмові з «Днем», що «совєти» литовських стрільців до таборів не брали, їх розстрілювали на місці.
У післявоєнні роки уцілілі литовські «стрільці» пішли до «лісових братів» і боролись проти радянської окупації.
У «вегетаріанську» добу Радянського Союзу — на початку 90-х «Союз стрільців» реанімували. Коли ж Литва проголосила незалежність, організація отримала спеціальний Закон.
Згідно з чинним законодавством Литви, «Союз стрільців» — це частина оборонної потуги держави. Головного «стрільця» (а ним обов’язково має бути військовий у відставці, який пішов з служби в ранзі не нижче полковника) — пропонує загальним зборам організації міністр оборони Литви, він же затверджує керівників усіх територіальних одиниць «Союзу» (зараз таких — десять).
До війни в Україні «Союз литовських стрільців» не був популярним у Литві. 61% його членів це були «Юні стрільці», підлітки від 12 до 18 років; 8% — «Активні стрільці», в основному, військові у відставці, а решта 31% — «Пасивні стрільці». Загалом в організації було близько 6 тисяч членів. І займались вони, в основному, патріотичним вихованням молоді та утримували місця історичної слави. Литовці жартома називали організацію «союзом дідусів».
Сьогодні ж у литовських стрільців відкрилось друге дихання. За два роки в організацію прийшло більше двох тисяч нових членів — в основному активних чоловіків від 21 до 40 років.
Тепер в «Союзі» — більше дев’яти тисяч членів. 50% — це «Юні стрільці». Вони проходять курси патріотичного виховання, первинну військову підготовку, та отримують навики виживання в «спартанських умовах» (чогось такого в Україні вчить «Пласт»). Інші 50% — осердя організації — «живуть» за принципами швейцарської армії — мають особисту зброю (натівського калібру) та військову форму, проходять щотижневі військові тренування та вчать історію Литви. «Серед членів нашої організації є історики та політологи. І ми разом збираємось і розглядаємо якийсь конкретний «кейс» з історії Литви. Також ми ходимо в походи у ті місця, де базувались партизани Литви, запрошуємо істориків-професорів: це і спорт, і дозвілля, і патріотичне виховання... Люди так краще розуміють, що вони захищають», — розповідає Даубліс. За словами членів Союзу, вони готуються відбивати російський наступ на Литву.
Якщо Литва вступить у війну, «стрільці» підуть воювати разом із військом. «Ми підпорядковуємось головнокомандувачу Литовських збройних сил. Наша «еліта» — кращі зі стрільців — автоматично входять до регулярних військ. Яку конкретно «місію» Литва їм доручила, стрільці не розкривають, зауважуючи, що основна їхня роль — це територіальна оборона.
Організація має кілька джерел фінансування. Частину витрат покриває Міністерство оборони Литви. Частину — членські внески — сім євро на рік. «Сума досить символічна, щоб могли її «потягнути» в регіонах, де люди бідніші», — каже Даубліс. Левову ж частку витрат — на інструкторів, оренду тирів та інше — хлопці покривають, або ж у складчину, або з допомогою меценатів. Як серед самих стрільців, так і серед їхніх друзів і шанувальників у Литві — дуже багато бізнесменів.
ОСОБЛИВИЙ ШТАБ НАТО
Практично перед посадкою на літак до Києва «Дню» вдалося побувати в недавно створеному штабі НАТО у Литві. Він відкрився у Вільнюсі 4 вересня минулого року.
Одним з головних завдань цього штабу НАТО, як і аналогічних йому штабів у Болгарії, Латвії, Польщі, Румунії та Естонії, є координація сил швидкого реагування Північноатлантичного альянсу в разі міжнародної кризи в регіоні.
ЯКОБ СОГАРД ЛАРСЕН, ПОЛКОВНИК ЗБРОЙНИХ СИЛ ДАНІЇ — НАЧАЛЬНИК ВІЛЬНЮСЬКОГО ШТАБУ НАТО
До створення нових штабних структур в НАТО вирішили приступити на підставі рішень саміту цієї організації, який відбувся в Уельсі восени 2014 року. На тій зустрічі держави-члени альянсу домовилися створити сили швидкого реагування кількістю 5 тисяч осіб, здатні в найкоротші терміни відповісти на будь-які реальні або гіпотетичні загрози учасникам НАТО.
Начальником вільнюського штабу став Якоб Согард Ларсен, полковник Збройних сил Данії. Найбільше військових для роботи в литовському штабі направили Німеччина, Канада та Польща.
