Парламентські вибори у Вірменії привернули увагу навіть не через непередбачуваність результату. Із цим якраз у нинішньої влади особливих проблем не було. Новим було завершення процесу переходу від президентської республіки до парламентської.
Це стає певним трендом для деяких пострадянських держав. Утворені з президентською формою правління, у них наростають проблеми, пов’язані з дотриманням демократичного декоруму. Одна з них полягає в обмеженні двома термінами можливості балотуватися на пост президента. Як відомо, в Росії цей кут був обійдений рокіровкою між Путіним і Медведєвим. У Вірменії на це не пішли. Чи то через брак відповідної кандидатури на посаду місцезберігача, чи то через тотальне недовір’я в найближчому оточенні президента Саргсяна, чи то з якихось інших причин. У цілому вирішили переходити до парламентської форми, де жодних обмежень на владу немає. Виграєш вибори — і прав собі на здоров’я. Мабуть, ця обставина і змусила президента Саргсяна піти на зміну структури влади. Водночас був змінений виборчий закон. І не просто змінений, а так, що в ньому до кінця навіть ЦВК не розібралася.
Ця обставина не менш важлива для характеристики маневрування правлячої верхівки Вірменії з метою збереження влади на досяжний період, але так як показник безперспективності обраного внутрішньополітичного курсу і похідного від нього зовнішньополітичного.
Як мінімум парламент повинен складатися з 101 депутата. Вони обираються за дворівневою пропорційною системою. При цьому 97 місць обираються за партійними списками, а чотири мандати залишаються для представників національних меншин — єзидів, росіян, ассірійців і курдів.
Це лише одна частина виборчої системи. Далі починаються місцеві особливості. Окрім загальнодержавних партійних списків, у 13 виборчих округах є територіальні списки представників партій і блоків. Іншими словами, до 101 депутата додається ще 13. Проте 114 — ще не межа.
Згідно із законом опозиція повинна мати як мінімум трохи більше третини мандатів. Якщо поданих за неї голосів не вистачає для заповнення цієї третини, то вводяться додаткові депутатські місця. При цьому правляча більшість партії або блоків обов’язково повинна мати у своєму розпорядженні «стабільну більшість», десь на рівні 55%.
Ось і виходить, що через усю цю виборчу та парламентську арифметику число місць в Національних зборах може варіюватися від 101 до 140. Точну цифру не може назвати навіть ЦВК.
Додамо до цього традиційне використання адміністративного ресурсу, порушення і підтасовування, а також технічну неготовність виборчих дільниць. До останніх слід віднести, наприклад, збої у роботі сканерів відбитків пальців. Навіть президент Саргсян при голосуванні не зміг пройти цю процедуру.
Суто арифметично результати виборів виглядають таким чином. Правляча Республіканська партія, яку очолює нинішній президент країни Серж Саргсян, набирає 49,32%. Блок «Царукян», лідером якого є найбагатший бізнесмен Вірменії Гагик Царукян, набирає 27,67%. Партія «Дашнакцутюн» здобуває 6,74%. Опозиційний блок «Єлк» (Вихід) отримав 7,39% голосів виборців. Решта п’ять партій і блоків не пройшли 5% бар’єр для партій і 7% — для блоків.
За таких результатів формування стабільної більшості в парламенті особливих проблем не викличе, оскільки блок «Царукян» у Вірменії називають другою правлячою партією. Будуть запеклі суперечки довкола розподілу хлібних місць в апараті управління країною, але не більше того. В цілому склад правлячої більшості залишається старим, хоча для передвиборної вітрини партії і блоки намагалися включити до списків максимально можливу кількість нових осіб і прізвищ. І це теж особливість цих виборів. Раніше над подібним особливо не замислювалися.
Проблеми переходу до нової системи повною мірою виникнуть після 2018 року, коли закінчиться термін нинішніх повноважень президента Саргсяна. Зараз парламент і формований ним уряд мають набагато більше повноважень, а президент стає, після 2018 року, представницькою фігурою. І кандидатура прем’єр-міністра з технічної стає визначальною.
Ось тут на Саргсяна і чатують небезпеки. Найперше з боку прем’єр-міністра Карена Карапетяна. Це політик іншого покоління, який не обтяжений кліше минулого. Будучи мером Єревану 2010-2011 рр., не надбав властивого багатьом вірменським політикам і чиновникам компрометуючого хвоста. Для нього характерний більш прагматичний підхід до стосунків із Росією.
Зокрема, у досить гострому для Вірменії газовому питанні. Газпром для збереження своєї монополії на вірменському ринку підтримує тиск газу в інтерконекторі з Ірану таким, щоб перекачуваного газу вистачало лише на виробництво електроенергії та відправки її назад в Іран. Тегеран давно пропонує побудувати трубопровід більшої потужності та забезпечувати через Вірменію газом і Грузію. Карапетян, на відміну від інших вірменських політиків, увійшов у цю гру, чим трохи приголомшив декого у Москві.
У зовнішньополітичній сфері в найближчій перспективі істотних змін не передбачається. Політична сила колишнього президента Тер-Петросяна, що пропонує змінити підхід до протистояння з Азербайджаном і Туреччиною, до парламенту не пройшла. Звідси випливає, що абсолютно промосковський курс політики Єревану залишиться без змін, принаймні, до президентських виборів 2018 року.
Поки поза прогнозом вірменських оглядачів і експертів залишається невизначеність економічної ситуації. Безробіття перевищує 18% і є найвищим на так званому просторі СНД. Надій на економічну та фінансову допомогу Росії навіть в обмін на повне підпорядкування у сфері безпеки все менше. Хоча для Вірменії з урахуванням її потенціалу потрібно не так вже і багато — бюджет країни складає близько $14 млрд. Принаймні, у порівнянні з Білоруссю, але у Москви і щодо цього «напруга». До того ж важко прогнозувати розвиток внутрішньополітичної ситуації в самій Росії. Цілком можливо, що восени протестна хвиля в ній знову посилиться.
На Південному Кавказі настав період нестійкої рівноваги і якогось передгрозового затишшя. Варто хоч у чомусь похитнутися ситуації в одній із трьох країн регіону, як може виникнути ефект доміно. При цьому Вірменія виглядає в даний час найслабкішою ланкою цього ланцюга.
Юрій РАЙХЕЛЬ
«ОДНОПАРТІЙНИЙ УРЯД МАЄ ЗАБЕЗПЕЧИТИ СТІЙКІСТЬ СИСТЕМИ»
Давид ПЕТРОСЯН, незалежний журналіст, Єреван:
— Більшість прогнозів справдилися. За винятком того, що правляча Республіканська партія набрала на 5—6% більше, ніж прогнозувалося. Це пояснюється такими трьома причинами.
По-перше, громадська думка загалом позитивно ставиться до прем’єр-міністра Карена Карапетяна і пов’язує з ним певні надії. Важко передбачити, як довго цей позитив триватиме, але очільник уряду має досить високий особистий рейтинг і фактично саме на нього була ставка у всій передвиборній кампанії. Сам Карапетян не балотувався, оскільки в нього не було п’ятирічного цензу осідлості.
По-друге, слід наголосити на наявності колосального адміністративного ресурсу, який паралельно використовував технології підкупу виборців.
По-третє, вибори відбувалися не за суто пропорційною системою, а виборець мав проголосувати за одного з кандидатів з партійного списку чи зі списку блоку за так званою «рейтинговою системою». Вірменію фактично розділили на 13 великих округів, де балотувалися рейтингові кандидати.
Специфіка Вірменії в тому, що люди воліють віддавати голос за людину, а не за список. Тому цей адміністративний, фінансовий, інформаційний ресурс було спрямовано на те, аби люди голосували саме за рейтингових кандидатів. Але обираючи якогось рейтингового кандидата, ти вимушено обираєш і Республіканську партію.
Особисто я був противником переходу до парламентської системи правління. Я вважаю, що вона не годиться для Вірменії.
Мабуть, це було зроблено задля того, аби чинний президент Серж Саркісян певним чином залишився при владі, чи то на місці прем’єр-міністра, спікера чи глави правлячої партії. Це ми дізнаємося через рік.
З другого боку, якщо буде сформовано однопартійний уряд, а за підсумками виборів усі передумови для цього є, то це має забезпечити стійкість системи. Що реально вийде, зараз важко передбачити.
Щодо майбутньої зовнішньої політики, то Вірменія залишиться членом Євразійського економічного союзу (ЄврАзЕС), а також членом ОДКБ і союзником Росії. Але при цьому вона підтримуватиме гарні відносини як із Заходом, так і з багатьма країнами Близького Сходу і далекого зарубіжжя.
Ми чекаємо підписання нової угоди про співпрацю Вірменії та Європейського Союзу, щодо якої дуже довго тривали переговори. Гадаю, це сприятиме розвитку відносин між Вірменією та ЄС. Фактично це те, що пропонувалося 2013 року. Вся частина політичної, культурної та економічної співпраці за тими самими параметрами, які не суперечать зобов’язанням Вірменії в ЄврАзЕС, збережено. Отже, жодних ознак того, що Москва, припустімо, буде проти підписання цього документа, немає, тому що Вірменія не порушує своїх зобов’язань.
І звичайно, буде продовжено співпрацю з НАТО у рамках програми індивідуального партнерства. З країн ОДКБ Вірменія і Казахстан співпрацюють із НАТО у рамках цієї програми.
Підготувала Наталія ПУШКАРУК
