Цими вихідними армія Туреччини розпочала повітряну та наземну воєнну операцію «Оливкова гілка» проти курдських «Загонів народної самооборони» й терористичного угруповання «Ісламська держава» на північному заході Сирії — в районі Афрін, повідомляє Бі-Бі-Сі.
Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган заявив, що найближчим часом цю операцію буде завершено. Тим часом прем’єр-міністр країни Біналі Їлдирим назвав метою військових встановити 30-кілометрову «зону безпеки» в Сирії, пообіцяв поважати територіальну цілісність цієї країни й сказав, що курдські організації «Загони народної самооборони», Робітнича партія Курдистану (PKK) та партія «Демократичний союз» будуть подолані, доки від них нічого не залишиться.
Держсекретар США Рекс Тіллерсон у суботу провів телефонні розмови зі своїми колегами із Росії та Туреччини й висловив стурбованість ситуацією, повідомляє The New York Times.
«ТУРЕЧЧИНА ПОСИЛЮЄ СВОЇ ПОЗИЦІЇ У ФОРМАТІ ТУРЕЧЧИНА — РОСІЯ — ІРАН»
Iгор СЕМОВОЛОС, директор Центру близькосхідних досліджень:
— Туреччина офіційно оголосила про застосування права на самооборону, як це зазначено в Статуті ООН, і що існують підстави вважати, що на цій території формуються підрозділи, афілійовані із забороненою в Туреччині терористичною організацією «Курдська робітнича партія». Це й стало головною причиною такого кроку, тобто виходячи з інтересів самооборони.
Щодо узгодженості операції з Росією та США, то з одного боку, Туреччина активно критикує політику США відносно підтримки курдів, а з другого, Вашингтон явно не готовий до кінця підтримувати курдів і заохочувати їхні політичні амбіції, такі як створення незалежної Курдської держави чи збільшення їхньої ваги у внутрішньому сирійському конфлікті.
До того моменту, як загроза «Ісламської держави» була очевидною, підтримка курдських підрозділів як найбільш боєздатних і мотивованих була абсолютно виправданою. У США існують різні погляди на подальшу роль країни в цьому регіоні та рівень співпраці з курдами. Окрім того, Сполучені Штати навряд чи готові остаточно розірвати відносини з Туреччиною, як, до речі, й сама Туреччина, котра залишає простір для переговорів і зацікавлена принаймні в тому, щоб США були нейтральними.
Росіяни потрапляють у доволі складну ситуацію, бо на тлі покращання відносин особисто між Ердоганом і Путіним ця операція є доволі неприємним фактом для Росії. З другого боку, Москва скоріше за все навряд чи могла щось запропонувати у відповідь, тобто активно виступати проти цього, враховуючи те, що, як мінімум, це анклав, і немає прямого сполучення з цими територіями. У цій ситуації псувати відносини з Туреччиною — остаточно поставити під загрозу вибудувану політику врегулювання, на чому росіяни наполягають упродовж останнього року, будуючи сочинський процес, особливо на тлі майбутніх переговорів, які найближчим часом мають відбутися в Астані. Росіянам потрібна Туреччина — як країна, що принаймні не торпедуватиме їхні ініціативи.
Ми також маємо жорстку позицію Франції, але тут, скоріше, Туреччина їх легко може ігнорувати, поки вона остаточно не побила горщики зі США. А судячи з діалогу, який триває, горщики не побиті, й є ще про що говорити.
Щодо прогнозів розвитку ситуації варто зазначити таке. Війну можна почати, але не можна постійно контролювати, адже з’являються нові чинники, обставини. Для мене ключова зміна, яку я до кінця не можу зрозуміти, це рівень мотивації курдів боронити свої позиції: чи готові вони реально битися за Афрін, чи все-таки будуть змушені відступити на території на схід від Афріна, які вони теж контролюють. Від цього значною мірою залежатиме хід операції. Для турків важливо, щоб вона відбулася якомога швидше, безкровно, з мінімальними втратами, за таких обставин вони вже святкуватимуть перемогу.
Більше того, фактично значна територія Північної Сирії опиняється під контролем Туреччини та «Вільної сирійської армії». А це означає, як мінімум, що Туреччина посилює свій вплив і свої позиції на переговорах у форматі Туреччина — Росія — Іран.
— Які висновки може зробити з цієї ситуації Україна?
— Якщо обставини змушують Туреччину бути з Росією заклятими друзями, то все одно треба розуміти свій інтерес і наполегливо рухатися в бік його досягнення.
Для України також цікаво спостерігати за тим, як росіяни вимушені визнавати факти на землі. До певної міри ми також можемо застосовувати цю стратегію. Путінський режим для нас — заклятий ворог, і нам навіть простіше це робити.
Треба також розуміти важливість союзників і готовність дослухатися до них, а також аргументовано доводити їм свою позицію, ставити їх за певних обставин у ситуацію, коли вони вже не можуть відмовити.
Турецька операція на півночі Сирії ще раз доводить, що війна в Сирії не закінчується. Але на сьогоднішній момент ця операція наближає фінальні переговори, оскільки кожна зі сторін намагається максимізувати свої успіхи. Тобто це сигнал до того, що, зрештою, всі сторони виходять на доволі очевидний і більш жвавий переговорний процес. Разом із тим, Росія змушена в цій ситуації залишатися гарантом релевантності позицій Башара Асада. Для нас це також вигідно, адже це змушує відволікати значну увагу на сирійський театр бойових дій і зменшує політичну та військову активність на Донбасі.
