У його переддень Президент Володимир Зеленський у черговому інтерв'ю CNN позначив українську позицію. Він заявив: «Я готовий до перемовин із ним (Путіним. - Б. С.). Я був готовий останні два роки. І я думаю, що без перемовин ми не зможемо закінчити цю війну». І зробив воістину апокаліптичне застереження: «Я думаю, що ми повинні використати будь-який формат, будь-який шанс, щоб мати можливість вести перемовини, можливість розмовляти з Путіним. Але якщо ці спроби проваляться, це означатиме, що це третя світова війна». Зеленський також дорікнув, що, «якби Україна була членом НАТО, то війна б не почалася». Проте, він подякував НАТО за підтримку та постачання озброєнь. І додав: «Я хотів би отримати гарантії безпеки для моєї країни, для мого народу. Якщо члени НАТО готові бачити нас в Альянсі, то зробіть це негайно. Тому що люди помирають щодня». Але швидкого долучення України до НАТО Зеленський вочевидь не чекає. Його мета – отримати від США й інших країн НАТО максимальну військову й економічну допомогу, а також гарантії безпеки та територіальної цілісності України після закінчення війни. Також очільник МЗС України Дмитро Кулеба в інтерв'ю «Українській правді» означив, яких цілей Україна домагатиметься на перемовинах із Росією: «Ми всі повинні пам'ятати, що у будь-якої війни є два фінали. Перший фінал – ця безумовна тотальна поразка однієї зі сторін. Це те, що нам хотіли нав'язати із самого початку росіяни... Другий фінал – це угода. Угода – це пошук і фіксація взаємоприйнятних рішень. Тому з погляду України, не з погляду Росії, ми повинні чітко і тверезо розуміти, що або ми повинні налаштуватися на війну до кінця, в результаті якої ми тотально, безумовно та беззастережно перемагаємо Росію, або має бути угода, яка має бути на вигідних для України умовах. Я думаю, що другий варіант, як і раніше, є реалістичним».
На думку міністра, основою можливої угоди з Росією мають бути «максимально жорсткі та чіткі гарантії безпеки України». Він цілком правильно сказав, що «зараз наші головні аргументи на перемовинах – це якраз наш опір, це зброя, яка до нас надходить від партнерів, і санкції, які вони застосовують проти Росії». Але тут потрібно розуміти, що після завершення війни багато санкцій із Росії буде знято, і цей козир у перемовинах стане слабкішим. Залишаються два інших – сила опору українців і зброя, що поставляється їм із Заходу. Проте слід пам'ятати, що сила опору безпосередньо залежить від обсягу та швидкості постачань озброєнь, причому тих, які насамперед потрібні Україні: системи ППО та протитанкові засоби, бойові літаки і танки. Останні два види озброєнь поки що майже не поставляються, і є ризик, що після завершення війни різко зменшаться або зовсім припиняться, а також постачання й інших видів озброєнь, що може ослабити позиції України в протистоянні з Росією.
Кулеба вважає, що «те, що ми отримали у Будапештському меморандумі, знову ж таки повертаючись до нього, – це були м'які гарантії або завірення, як вони були англійською мовою зафіксовані. А нам потрібні жорсткі гарантії. Такі, які існують, наприклад, у тому ж НАТО. Тобто якщо на нас хтось напав, то інші зобов'язуються тим або іншим способом, який має бути детально прописаний, нас захищати. Тоді ця система може спрацювати. Але було б безумством з нашого боку вимагати таких гарантій тільки від Росії. Ми всі предобре знаємо, яка Росія. Тому ми говоримо, що нам потрібні комплексні гарантії від усіх ключових гравців».
Зрозуміло, що гарантії безпеки з боку Росії не варті взагалі нічого. І скільки б не було держав, залучених до угоди, наприклад, Туреччина, Франція, Німеччина та США, тільки американські гарантії безпеки України матимуть для Путіна реальне значення. Причому ці гарантії мають бути оформлені так, щоб будь-який збройний замах на суверенітет і територіальну цілісність України автоматично викликав би збройну реакцію країн-гарантів і насамперед США. Але тоді договір про гарантії безпеки фактично не відрізнятиметься від угоди між США й Україною. Ось за таку угоду і повинна боротися українська дипломатія в довгостроковій перспективі і, швидше за все, вже за іншої американської адміністрації.
Але те, що такі гарантії можуть бути включені до угоди про гарантії нейтрального або позаблокового статусу України за участю Росії, – це, на жаль, фантастика. Подібну угоду Путін ніколи не підпише, оскільки добре усвідомлює, що вона лише зміцнить зв'язки України зі США та з іншими країнами НАТО, а це посилить отримання звідти новітніх озброєнь. Тому російський диктатор прагнутиме нищити Україну до тих пір, поки думатиме, що у нього для цього є сили. І розраховувати на сприятливий результат перемовин найближчим часом не варто. На якийсь прийнятний для України компроміс Путін може піти тільки у тому разі, якщо не просто зазнає у війні з Україною тяжких втрат, але й повністю вичерпає ресурси боєздатних військ. Протягом останніх 10 днів інтенсивність бойових дій значно знизилася, а відтак зменшилися і втрати російських військ. Зараз вони, якщо довіряти оцінкам українських військовиків, складають 200-300 убитих на день. На ранок 20 березня сумарні російські втрати оцінювалися в 14 700 убитих. Припустимо, що втрати в 30 тисяч убитих і не менше 60 тисяч поранених призведуть до того, що російські війська втратять здатність до масштабних наступальних операцій до отримання поповнень. При нинішньому рівні втрат для цього знадобиться ще не менше двох місяців, упродовж яких українській армії неодмінно потрібно вистояти.
Найближчими днями українців чекають нові суворі випробування. Сьогодні або завтра проти України може виступити білоруська армія. Щойно Росія на 5-6 років відстрочила Білорусі виплати за кредитами. Дуже може бути, що це та ціна, яку Лукашенко запросив за свою пряму участь у війні з Україною. І, швидше за все, одночасно буде новий генеральний наступ на Київ. Якщо українська армія його успішно відіб'є, це може призвести до перелому в ході війни.
