Голландці знамениті будівництвом гребель, які захищають від бурхливих морських приливів і штормів в Атлантиці. Чи не зробили щось подібне голландці знову, зупинивши хвилю популістської політики, яка, як здавалося, почала загрожувати Європі після референдуму про Брекзит і перемоги Дональда Трампа в США торік?
Несподівано слабкі результати Партії свободи Герта Вілдерса на виборах у Нідерландах 15 березня, здається, дозволяють зробити такий висновок. Попри прогнози, які обіцяли Вілдерсу до 25% голосів, його партія отримала лише 13%. Якщо на майбутніх президентських виборах у Франції виборці виявляться ближчими до голландців, ніж до американців і британців, у своїй готовності підтримувати ксенофобію і протекціонізм, їхнє рішення серйозно вплине на політику, економіку й ідеологію глобального капіталізму.
Повернення до центризму в країнах континентальної Європи означатиме, що несподівані перемоги рухів популістів і антиглобалізму в США і Британії не були реакцією насамперед на безробіття, стан економіки, що розчаровує, після фінансової кризи, масову міграцію або загрозу ісламського тероризму. Такий висновок випливатиме з того факту, що у Франції набагато вищий рівень безробіття, а посткризова рецесія затягнулася тут на довший термін, ніж у США або Британії. Крім того, ця країна переживає більше проблем із тероризмом та ісламськими бойовиками.
Якщо восени німецькі виборці підуть за французами і голландцями і рушать назад до політичного центру, тоді й імміграцію доведеться виключити зі списку головних джерел популізму. Адже приплив іноземців у Німеччині набагато вищий, ніж у Британії або США. В цьому випадку популізм почне виглядати, швидше, як такий собі англосаксонський феномен, викликаний не стільки проблемами імміграції й економічної політики, скільки консервативною культурою виборців, які проголосували за Трампа і Брекзит, а також незвичайними демографічними альянсами: старі проти молодих, селяни проти городян, випускники університетів проти менш освічених виборців США і Британії.
Якщо центризм встоїть у Європі, економічні наслідки такого вибору також виявляться доволі далекосяжними. Євросоюз є більшим, ніж США, торговельним партнером для більшості країн світу, що розвиваються. А євро є єдиною реальною альтернативою долару як міжнародна валюта. Може виявитися достатньо вірності Євросоюзу принципам відкритої торгівлі, глобалізації і боротьби з глобальним потеплінням, щоб не допустити зрушення світової політики до протекціонізму і заперечення зміни клімату, що здавалося майже неминучим після обрання Трампа.
Подібна зміна в глобальному лідерстві вимагає радикального поліпшення економічних показників Європи. На щастя, це буде можливо, якщо виборці у Франції і Німеччині відкинуть популістську політику. ЄС постраждав від затяжного економічного спаду після фінансової кризи 2008 року, викликаного, головним чином, тим, що уряд Німеччини заблокував застосування тих монетарних і фіскальних стимулів, які 2010 року допомогли витягнути з рецесії США. Німецьке вето на програму кількісного пом’якшення в американському стилі стало головною причиною того, що 2012 року мало не настав колапс єдиної валюти.
Але в березні 2015 року сталася радикальна зміна в європейському політичному й економічному кліматі. Європейський центральний банк, нехай і з запізненням, запустив програму купівлі облігацій, яка була схожа на американську, але мала набагато значніші масштаби. Обсяг покупок утричі перевищив чистий обсяг випуску нових облігацій. Тим самим ЄЦБ фактично обійшов правила єврозони і почав монетизувати дефіцит бюджету європейських країн, створивши систему взаємної підтримки між країнами із сильною економікою (як Німеччина) й економікою слабшою (як Італія й Іспанія).
Дії ЄЦБ швидко повернули назад процес фрагментації європейської банківської системи, а також погасили страхи перед можливим розпадом єврозони. Миттєвим результатом цього став сплеск ділової і споживацької впевненості.
До літа минулого року в більшості країн Європи вже почалося відчутне відновлення економіки, як раптом страхи щодо дезінтеграції повернулися, ігноруючи поліпшення стану економіки. Цього разу їх причиною стала політика, а не фінанси. Брекзит і Трамп викликали очікування, що Європа стане наступною в цьому ланцюжку доміно, впавши в руки популістів на майбутніх виборах у Нідерландах, Франції та Німеччині.
Зрозуміло, такої можливості, як і раніше, не можна виключати. Саме тому міжнародні інвестори зберігають настороженість щодо Європи. Але якщо перемоги популістів, які так непокоять інвесторів, в реальності не відбудуться, тоді сплеск ділової і споживчої впевненості піднімає хвилю інвестицій, які потечуть у єврозону.
Ключовою подією стане фінальний раунд французьких виборів 7 травня. Якщо переможе Еммануель Макрон, центрист, який лідирує в опитуваннях, тоді Франція стане на шлях економічних реформ, нехай навіть і помірних.
Це у свою чергу сприятиме налагодженню тіснішої співпраці між Францією і Німеччиною. Два основні кандидати на пост німецького канцлера хочуть відбудувати Європу після Брекзиту шляхом зміцнення франко-німецької осі. У цьому сенсі початок процесу реформ у Франції допоможе їм переконати німецьких виборців, що уряд, ослабивши режим бюджетної економії в ЄС, просто не викидатиме гроші в бездонну яму.
І тут ми підходимо до ідеологічних наслідків можливої перемоги центристських сил і прискорення темпів відновлення економіки в Європі цього року. Одразу після світової фінансової кризи європейська модель соціально-ринкового капіталізму виглядала логічною альтернативою тому ринковому фундаменталізму в дусі Тетчер і Рейгана, який призвів до краху після 30 років глобального домінування. І справді, президент Барак Обама почав проводити в США політику активнішої участі держави в управлінні макроекономікою, фінансовому регулюванні, екологічній політиці й охороні здоров’я.
Парадоксально, але Європа рушила у зворотному напрямі. Під тиском Німеччини ЄС перетворився на останній бастіон монетаризму, політики скорочення держвитрат, а також ідей про «дисциплінуючу» роль фінансових ринків. Результатом цього стала майже фатальна криза євро в 2010—2012 роках.
Якщо за підсумками виборів цього року у Франції з’явиться президент-центрист, а франко-німецька співпраця пожвавиться, тоді з раптовим захопленням Євросоюзу ринковим фундаменталізмом буде, мабуть, покінчено. У Європі розпочнеться більш якісне, стійке і соціально інклюзивне відновлення економіки, ніж у США під керівництвом Трампа. І якщо це станеться, тоді решта світу, можливо, знову почне бачити в ЄС джерело натхнення і модель для наслідування.
Проект Синдикат
Анатоль КАЛЕЦЬКИЙ, головний економіст, співголова Gavekal Dragonomics, у минулому колумніст Times of London, International New York Times, Financial Times
