Президент Путін зустрічається з військовими. Центральною подією стали відвідини Національного центру управління обороною на Фрунзенській набережній у Москві. Метою заходу стало інспектування під камерами федеральних каналів ходу бойової операції російських збройних сил проти «Ісламської держави» (ІД).
Генерали on-line показували на екранах подробиці операцій і наввипередки доповідали про великі сили і кошти, спрямовані на знищення ІД.
Міністр оборони Сергій Шойгу доповів своєму начальникові, що до операції проти ісламістів поруч з оперативно-тактичною авіацією, що діє з аеродрому Хмеймім у Сирії, додатково залучені стратегічні ракетоносці Ту-160, Ту-95МС і далекі бомбардувальники Ту-22М3. Причому ці літаки злетіли з російських аеродромів в Енгельсі і Моздоку.
Загалом уся ця мілітаристська тріскотня повинна показати підвідомчому народу, що в кожному конденсаційному (інколи називають «інверсійному») сліді грізного реактивного літака дихає спокій великої країни. Народ після катастрофи літака в Єгипті дещо схвильований.
Уже і Каїр визнав, чого йому дуже не хотілося, дійсною версію про теракт, але в Білокам’яній наполегливо чіплялися за старе. Розмови про технічну поломку якось зникли, але вибух продовжували не визнавати.
І раптом Путін, змінившись на обличчі, на зустрічі з керівниками силового блоку визнає теракт. Учора категорично відкидали, сьогодні раптово прозріли і говорять про вибух на борту як про щось давно відоме. Кращої ілюстрації до Оруела не вигадаєш.
Що ж сталося?
♦ По-перше. З версією про вибух зволікали як могли, щоб засобами пропаганди відволікти громадян від дослідження причинно-наслідкового зв’язку між вибухом і початком сирійської авантюри. До того ж цей факт повинні були якось переварити в московських коридорах влади.
♦ По-друге. Їхати на саміт G20 до Туреччини, не визнаючи факту вибуху, коли весь світ у цьому абсолютно впевнений і є підтвердження єгипетської влади, було просто незручно. Країна перебувала в невіданні, але зі світовими лідерами вже про це говорили і почали більш настійливо набиватися в друзі. Якщо вийде — то в союзники. Без такого визнання ніхто б і розмовляти не став. Водночас телекартинка бесід з лідерами західних країн була вкрай необхідна для демонстрації начебто прориву дипломатичної блокади.
♦ По-третє. Як вважали у Москві, вибухи і постріли в Парижі сталися дуже вчасно. Захід просто змушений буде визнати, що опинився з Росією в одному човні. Відповідно, прийняти як належне її участь у сирійській операції і ставитись до неї як до головного члена антитерористичної коаліції. Саме з таким настроєм Путін їхав до Туреччини. Здавалося, що така бажана мета близька і залишилося тільки закріпити несподіваний успіх.
Дійсність виявилася зовсім не такою райдужною. Жодного дипломатичного прориву не відбулося. Розмови були, але результат, м’яко кажучи, не дуже.
Ніхто не збирається визнавати Росію союзником у Сирії. Певна взаємодія можлива, але обмежується технічними проблемами. Що особливо неприємно — так це неможливість уникнути українського питання. Сирія досі і, напевно, цього ніколи не станеться, не перекрила собою донбаську авантюру. Обміну немає, і ніхто його навіть не обговорює. Санкції можуть зняти, але тільки після виконання мінських протоколів. У цьому сенсі сирійський постріл виявився холостим.
Кремль вирішив продемонструвати свою добру волю і запропонував Україні розстрочку у виплаті кредиту, через який було зламано стільки фінансових і дипломатичних списів. Те ж саме, що з літаком. Учора категорично не хотіли навіть обговорювати проблему, а назавтра така зговірливість. Явно для демонстрації не стільки щодо України, скільки як певна приманка для Заходу. Якщо з нами по-хорошому, то й ми можемо бути більш пухнастими.
Підтвердженням провалу спроб знайти порозуміння з Заходом слугує вислів прем’єр-міністра Дмитра Медведєва на саміті Азіатсько-Тихоокеанського регіону в Манілі. «Да, ИГИЛ — зло, но не абсолютное, не такое, чтобы для его уничтожения сотрутничать с русскими. Мы не любим Асада и сочувствуем Украине, а Россия типа — наоборот... Мы объявили русским бойкот, не будем дружить с ними, будем их изолировать». Звернімо увагу на вживання «русские» замість «россияне». Черговий поворот у московській політиці.
Ось і весь дипломатичний прорив. Як пише газета «Коммерсант» у репортажі з Національного центру управління обороною, «Володимир Путін був не те що похмурий, а ніби абсолютно відсторонений від дійсності, що оточує його. Таким його можна було бачити з раннього ранку, з початку наради, де він сказав, що організатори і виконавці теракту будуть знайдені і знищені в будь-якій точці планети». Вже й мілітаристські ігри з використанням нових технологій не радують. Мабуть, так погано, що приховати неможливо.
І це лише перші квіточки сирійської авантюри. Далі буде...
«РОСІЯ НАМАГАЄТЬСЯ СОЛДАТСЬКИМИ ЧОБІТЬМИ ЗАЛІЗТИ НА СТІЛ ПЕРЕГОВОРІВ»
Кармо ТЮЙР, політолог Тартуського університету (Естонія):
— Росія, грубо кажучи, намагається солдатськими чобітьми залізти на стіл перемовин і сказати: ви без мене не впораєтеся! Складається враження, що все так і відбувається.
Звичайно, це вже з теорії змови, але існує гіпотеза, що трагедії в Єгипті і Франції — свого роду помста за «Містралі». Це, щоправда, ні довести, ні спростувати, але сутність в тому, що використовуючи потрібний момент, Росія отримує місце за столом перемовин. Дуже цинічно, влізаючи в бійку, вона хоче довести, що світ без неї не може обійтися.
Таким чином, показуючи пальцем на захід, Росія може сказати: «Бачите, немає у них жодних цінностей. Якщо потрібно, то там домовляються з ким завгодно!». З боку росіян буде ще більше впевненості в тому, що вони можуть диктувати свої умови, використовуючи грубу силу.
«МИ НЕ ПОВИННІ ЗАБУТИ ПРО УКРАЇНУ»
Атіс КЛИМОВИЧ, журналіст (Латвія):
— Дуже можливо, що Москва використовує ситуацію, яка склалася, на свою користь. Наприклад, уся криза з біженцями йде на руку Росії. Вона використовує Сирію, щоб поліпшити свої позиції. Наскільки їй це вдасться — ми побачимо незабаром. Путін хоче бути гравцем світового рівня. Проте, попри ракетні удари РФ у Сирії, кризу з біженцями, останні теракти — ми не повинні забувати про Україну. Європа має залишатися пильною.
«ГОЛОВНИМ ЕЛЕМЕНТОМ ПЕРЕЗАВАНТАЖЕННЯ ВІДНОСИН РОСІЇ ЗІ СВІТОМ МАЄ БУТИ УКРАЇНСЬКЕ ПИТАННЯ»
Анджей ШЕПТИЦЬКИЙ, аналітик Iнституту міжнародних відносин Варшавського університету:
— Дуже очевидно, що Росія намагається використати ці трагічні події в Парижі, щоб перезавантажити свої відносини із Заходом. Разом з тим, вона хоче стати важливим партнером західних країн на новому етапі війни з терористами. Для цього Москва використовує події в Парижі та катастрофу російського літака в Єгипті. Якщо Росію приймуть до антитерористичної коаліції, то це нестиме загрозу для Центральної і, особливо — Східної Європи. Головним елементом перезавантаження відносин Росії зі світом має бути українське питання — не можна забувати анексію Криму та війну на сході України.
