Друга Мінська угода вже нічого не варта. Насправді Москва, а потім і Київ, порушили її від самого початку. В результаті майже кожен зараз чекає, що щойно складуться сприятливі умови, Росія почне новий наступ чи на Маріуполь, чи на військово-промисловий центр у Харкові, а може, обере ще якусь іншу ціль. За таких обставин не лише українському уряду, а й урядам Заходу слід розробляти стратегію для України. І стратегія, яка б дала змогу Заходу і Україні протистояти загрозам Москви, повинна бути відповідною до багатовимірних загроз, з якими матимуть справу обидві сторони. Це значить, що Київ і його союзники за кордоном повинні у себе вдома неустанно заявляти, що ця війна загрожує не лише безпеці України, а й європейській та міжнародній безпеці. А також що це зовсім не просто громадянська війна між українцями.
Окрім того, це також значить, що недостатньо просто надати Україні зброю, яка їй так необхідна і про яку вона просить, щоб захистити себе. Неспроможність вирішити проблеми, які виникли в Україні в нинішній ситуації, і дати відсіч небезпеці з боку Росії забезпечить успіх кампанії Росії. Її мета — зробити Україну некерованою державою, ізолювати її та Європу і відкрити шлях або до подальших територіальних «ампутацій», або до нового антимайдану, який замінить нинішній уряд на такий, який буде більше до вподоби Путіну. Саме тому стратегія повинна бути багатовимірною, а також мати постійну підтримку Заходу і міжнародної спільноти.
• На військовому рівні ця стратегія може полягати у наданні Україні зброї, про яку вона неодноразово просила і яка дозволить їй захистити себе і збільшити витрати Росії на її триваючу агресію. На жаль, на даний момент вести наступ на Росію чи спробувати відвоювати Крим — нездійсненні військові операції. Надання необхідної зброї повинно також супроводжуватися програмою Заходу, направленою на допомогу в реформуванні української армії та перетворення її та командних структур на ефективну, демократичну бойову структуру, яка б у демократичних процедурах була підзвітною цивільній владі. Також потрібно трансформувати і структури внутрішньої безпеки, наприклад міліцію, оскільки з боку Росії існує багато загроз, з якими доводиться міліції мати справу.
Водночас необхідно продовжувати проводити демократичні реформи, викорінювати корупцію, відкривати економіку, щоб довести Заходу, що Україна заслуговує на допомогу. Зараз стало зрозумілим, що стратегія ізоляції України в Європі є невід’ємною частиною політики Росії. Вона має намір до 2019 року анулювати всі енергетичні контракти, залишивши Україну відрізаною від усього газу, крім російського, без будь-якої змоги впливати на Москву як транзитну державу. У відповідь Україна повинна використати кожну можливість, щоб викликати бажання у західних енергетичних фірм інвестувати в неї, шукати як традиційні нафту і газ, так і нетрадиційні — сланцевий газ і нафту. Процес отримання газу від сусідів повинен продовжуватися та активізуватися, а ЄС повинен продовжувати об’єднання енергосистем по всій Східній Європі і включити Україну в свою мережу. Водночас важливо, щоб США зробили необхідні інвестування і змінили би своє законодавство з метою полегшення широкомасштабного експорту нафти і газу в Європу.
• У більшому макроекономічному масштабі не менш важливо створити умови для поширення демократичної приватизації і зменшення корупції в економіці й державі, не лише для того, щоб вразити Захід, а й щоб зміцнити безпеку країни, щоб протидіяти проникненню різних політичних та кримінальних організацій Росії, як це було 1991 року. Позбутися олігархічного контролю — питання не лише інтересів, а й безпеки, оскільки корупція руйнує фундамент державності. Тільки таким чином Україна зможе продовжувати отримувати необхідну допомогу і тоді буде здатна витягти себе своїми власними зусиллями. А у кінцевому підсумку Україна зможе втілити в життя нещодавно прийняті законодавчі акти щодо приєднання до ЄС і НАТО. Таким чином систематичні реформи — це не лише хороша політика, а й гарантія посилення безпеки.
• Нарешті Захід та Україна повинні розробити і профінансувати ефективну інформаційну стратегію, щоб досягти російськомовних жителів Донбасу і Росії та донести до них правду про цю військову агресію. Це також важливо для того, щоб протистояти російській інформаційній війні всередині та за межами Росії. Україна та її партнери повинні донести до аудиторії, що Росія веде терористичну кампанію агресії, яка руйнує її, призводячи до багатьох тисяч смертей, а також витрачає на це великі кошти, грабуючи в росіян їхню безпеку та процвітання. Автор чув звіти, що війна коштує Москві 120 млн доларів на день. Такі цифри необхідно перевірити і донести до російського народу, оскільки задля підтримки анексії Криму Москва змушена була урізати пенсії, підривати важливі інфраструктурні проекти в Росії, збільшити витрати на оборонні програми та інше. Більше того, санкції — це не частина кампанії проти російської агресії, а пряма відповідь на відкриту агресію. Російськомовне населення Донбасу, яке страждає від гангстерської тактики своїх російських окупантів не менше, теж повинно почути це послання, в той час як Київ повинен показати словом і ділом, що він не забув і не забуде про цих людей. Якщо Захід і Україна зможуть знайти спосіб підтримувати цю стратегію і таке багатовимірне протистояння тероризму Москви й війні, тоді вони зможуть протистояти Росії з більш ніж просто надією на успіх.
Стівен БЛАНК, старший науковий співробітник із питань Росії Американської ради зовнішньої політики.
