Газета «День» продовжує на своїх сторінках дискусію щодо дієздатності та демократичності інституту монархії в країнах Європи. Ми почали висвітлювати цю тему з прикладу Великобританії. У статті під назвою «Монархічна ідея у ХХI столітті» зазначається, що «для великої частини британців корона — це не просто історичний сувенір, а й цілком працездатний і потрібний у сучасному світі інститут». З другого боку, автор «Дня» філософ Андрій Баумейстер навів аргументи на користь того, що монархія є сучасною («День» №78-79). А у «Дні» №№83-84, 93-94 і 97-98, №102-103 (2017), відповідно за 18 травня, 1, 8, 16 червня ц. р., ми розповіли про роль монархії в Данії, Нідерландах, Іспанії та Швеції. Пропонуємо читачам погляд на те, як забезпечується зв’язок минулого з сучасним у Королівстві Норвегія.
«ПОЄДНАННЯ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ ТА СКАНДИНАВСЬКОЇ МОДЕЛІ»
У Королівстві Норвегія з населенням 5,23 млн осіб забезпечено поєднання ринкової економіки та скандинавської моделі з обов’язковим медичним страхуванням і комплексною системою соціального страхування. Норвегія має значні запаси нафти, природного газу, мінералів, лісоматеріалів, морепродуктів, прісної води та гідроенергетики. Норвегія є другим у світі після Китаю експортером риби. На гідроелектростанції припадає майже 98—99% електроенергії, що виробляється в країні, що є найбільшим показником у світі.
На нафтову промисловість припадає близько чверті валового внутрішнього продукту країни. Норвегія посідає четверте місце у світі в переліку країн за розміром доходу на душу населення — 73,4 тис. доларів, згідно з даними світового банку та МВФ. Країна є найбільшим добувачем нафти і природного газу за межами Середнього Сходу на душу населення. З 2001 по 2006-й а також з 2009 до 2014 рр. Норвегія мала найвищий індекс людського розвитку у світі. Вона також очолює список країн за індексом процвітання вже п’ять років поспіль.
ПРО ОСОБЛИВІСТЬ НОРВЕЗЬКОЇ МОНАРХІЇ
У Норвегії державна влада розділяється між парламентом, королем та Верховним судом, як це прописано в Конституції 1814 року. Між 1661 та 1814 рр. Норвегія була абсолютною монархією, а до 1661 року король ділив владу з норвезькою знаттю. Після заснування 872 року, завдяки злиттю кількох дрібних королівств, Норвегія стає одним із найстаріших досі існуючих королівств у світі. Отже, перелік норвезьких монархів включає понад шістдесят королів і графів.
Конституційну монархію в Норвегії було запроваджено після відокремлення країни від Швеції 1905 року. Це заслуга короля Хокона VII з династії Шлезвиг-Гольштейн-Сьоннерборг-Глюксбургів, якого норвежці попросили стати главою держави. Він був другим сином датського короля Фрідріха VIII та королеви Луїзи Швецької й при народженні мав ім’я Карл. Прибувши до Норвегії, він змінив ім’я на давньонорвежське Хокон, а його син — з Олександра на Олафа.
КАРЛ ІІІ ЙОХАН (КАРЛ ХІV ЙОХАН ШВЕДСЬКИЙ), СИН АДВОКАТА З ПО, ФРАНЦІЯ, СТАВ КОРОЛЕМ НОРВЕГІЇ І ШВЕЦІЇ 1818 РОКУ. ВІН ВЗЯВ СОБІ ГАСЛО: «ЛЮБОВ НАРОДУ Є МОЄЮ ВИНАГОРОДОЮ». ЙОГО ПОРТРЕТ НАМАЛЮВАВ ФРАНСУА ЖЕРАР / ФОТО З САЙТА WIKIPEDIA.ORG
Хокон VII — один із небагатьох вибраних монархів, котрий швидко заслужив пошану та прихильність своїх підданих і відігравав основну роль в об’єднанні норвезької нації в боротьбі за звільнення від німецької п’ятирічної окупації під час Другої світової війни. До своєї смерті 1957-го, у віці 85 років, Хокон керував Норвегією уже 52-й рік.
Із 22 червня 1958 року до 17 січня 1991 року королем був його син Олаф V, який своїм гаслом обрав слова: «Все для Норвегії». Олаф був дуже популярним серед норвежців. Його навіть прозвали «народним королем». Він їздив країною без охорони та не мав якихось пільг. Під час енергетичної кризи, коли уряд жорстко обмежив користування автотранспортом, король Олаф їздив у своїх справах трамваєм. Олаф V був прихильником конституційної монархії та демократичних свобод. Він намагався триматися осторонь політичної боротьби та партій. Проте він досить часто виступав із гострими та найважливішими питаннями. Крім того, приділяв увагу обороні країни.
Нинішній король — Гаральд V — є третім у поколінні після відновлення Королівства Норвегія 1905 року. Він ступив на трон 17 січня 1991 року. Король захоплюється вітрильним спортом і неодноразово брав (як і його батько) участь у чемпіонатах світу (золота медаль у складі команди — 1987 рік), Європи та Олімпійських іграх (1964, 1968 і 1972). 1964 року ніс норвезький прапор на Олімпійських іграх у Токіо.
Його син — кронпринц Хокон — буде королем у наступному поколінні. Після сходження на престол він іменуватиметьсяся королем Хоконом VIII. Принц Хокон відмінно бігає на лижах, водить яхту, захоплюється дельтапланеризмом. Завзятий театрал, з усіх драматургів віддає перевагу рідному Генріку Ібсену.
«КОРОЛЬ ВИКОНУЄ СИМВОЛІЧНІ ТА ПРОТОКОЛЬНІ ФУНКЦІЇ»
Сьогодні обов’язки короля, в основному, представницькі та церемоніальні. В Конституції говориться, що «виконавча влада належить королю», але насправді це означає, що вона покладена на уряд. Кожної осені король офіційно відкриває засідання Стортингу (Норвезького парламенту). Він відіграє важливу роль у зв’язку зі змінами уряду та головує у Державній раді в Королівському палаці. Король і королева проводять державні візити до інших країн і приймають закордонних глав держав, які відвідують Норвегію. Нещодавно призначені посли в Норвегії з інших країн повинні подати свої вірчі грамоти королю під час офіційної аудиторії в Королівському палаці. Король є Головнокомандувачем збройних сил країни і є генерал-губернатором в армії та ВПС, а також адміралом у Військово-Морському флоті. Король також був формальним головою Церкви Норвегії відповідно до статті 4 Конституції, до конституційної поправки від 21 травня 2012 року.
Радник, заступник голови місії посольства Норвегії Фредрік Артур пояснив в інтерв’ю «Дню» відмінність у норвезькому сприйнятті королів, що були у Середньому віці та під час союзу зі Швецією і Данію. «Дня нас це не був норвезький король, а монарх, який правив різними країнами, і Норвегія була, якщо це сказати коректно, колонія, а інші країни, як-от Данія чи Швеція, мали щось на зразок верховенства у порівнянні з Норвегією в цьому союзі», — сказав дипломат.
За його словами, роль короля і монархії у трьох скандинавських монархіях певною мірою є схожою. «Король не має великих політичних повноважень. З другого боку, норвезький король має право сидіти в суді, ветувати чи зупиняти дію законів, а також має вплив як особистість. Але головним чином король здебільшого виконує символічні та протокольні функції як глава держави. Він не править у парламентській демократії, де уряд базується на більшості чи парламентській коаліції. Його роль була зменшена, а водночас його вплив як глави держави сильний», — розповідає пан Артур.
Так, справді, продовжує він, король раз на місяць, а можливо, частіше зустрічається з прем’єр-міністром, а також має регулярні зустрічі з міністром закордонних справ і міністром оборони.
«У преамбулі Конституції написано, що король має право обговорювати з урядом політичні питання. Але, на мою думку, він у своїй ролі як король не впливає ні на процес ухвалення рішень, ні на самі рішення. Наскільки я знаю, король ніколи не висловив свій погляд чи думку у спосіб, що було б сприйнято як підтримка політичної партії чи руху. Він бере участь у засіданнях уряду чи суду, але ніколи не висловлює свою думку. Я ніколи не чув, щоб під час обговорення чи ухвалення урядом рішення король говорив, що воно йому не подобається, що треба його змінювати чи взагалі ухвалювати нове», — зазначив дипломат.
КОРОЛІВСЬКИЙ ПАЛАЦ В ОСЛО — ОФІЦІЙНА РЕЗИДЕНЦІЯ НОРВЕЗЬКОГО МОНАРХА. ПАЛАЦ БУВ ПОБУДОВАНИЙ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX СТОЛІТТЯ ЯК НОРВЕЗЬКА РЕЗИДЕНЦІЯ КОРОЛЯ ШВЕЦІЇ КАРЛА XIV, ОСКІЛЬКИ НА ТОЙ ЧАС НОРВЕГІЯ ВХОДИЛА ДО СКЛАДУ ШВЕЦІЇ / ФОТО З САЙТА NORDICVISITOR.COM
З одного боку, пояснює він, існує традиція, за якою міністри чи їхні секретарі інформують короля про політичні дискусії, які відбуваються в уряді, а також, звісно, про політичну ситуацію загалом. Це пояснюється тим, що король справді сам виявляє інтерес до політичного життя і вважає за свій обов’язок бути в курсі того, що відбувається в країні, що обговорюється в уряді та урядових колах.
«КОРОЛЬ Є СИМВОЛОМ, ЯКИЙ ОБ’ЄДНУЄ ЛЮДЕЙ»
Разом з тим, продовжує пан Артур, король, як і будь-який громадянин Норвегії, має право висловлювати свою думку. «Але з розвитком монархії і з огляду на те, що її роль як політичного чинника слабшала, він не буде цього робити. Якщо він розпочне політичні дискусії, це легко дасть аргументи тим, хто виступає проти монархії, сказати: король не повинен відігравати політичну роль. І якщо такою є його воля, то всі дискусії про майбутнє монархії можуть відновитись», — сказав дипломат.
Якщо говорити про головну роль монарха в Норвегії, то король є символом національної єдності, наголошує пан Артур. Минулого року король Гаральд виступав із сильними промовами за інклюзивність нових етнічних груп у норвезьку родину, включаючи меншини етнічного і релігійного походження, а також сексуальної орієнтації.
Король значною мірою також є символом, який об’єднує людей, причому зі спеціальним наголосом на потреби тих, які потребують підтримки. І це одна з причин того, чому король і королева є дуже популярними, наголошує дипломат. І саме в часи національної кризи чи національної журби він виступає як могутній символ єдності. Наприклад, коли Брейвик здійснив жахливий теракт, убивши майже сотню людей, король відвідав родини жертв. Відтак він, кронпринц і загалом королівська родина стали символом такої підтримки.
ПРО РОЛЬ КОРОЛІВСЬКОЇ РОДИНИ
«У нас бувають природні катастрофи і, зокрема, бувають дуже сильні зливні шторми на західному узбережжі, а також сильні пожежі в деяких частинах Норвегії, і король та королева часто відвідують ці місця, щоб висловити співчуття й підтримку людям, які цінують це», — відзначає пан Артур.
«Коли відзначався ювілей короля з нагоди 25-річчя перебування на троні, — продовжує він, — то на святкування були запрошені не лише члени королівської родини, а й вони самі виходили до людей, і подорожували по всій Норвегії, і побували абсолютно в кожному куточку країни. І на такі ювілеї зазвичай організовують вечірки в саду, на які запрошують також певні маргінальні групи, хворих на СНІД, представників етнічних меншин. Інакше кажучи, королівська родина демонструє свою інклюзивність. Якщо ви зустрінете сотню людей на вулиці Осло чи в якомусь іншому норвезькому місті й запитаєте, що ви думаєте про монархію як організацію держави, то, напевно, частина людей скаже: так, у принципі, ми радше за те, щоб віддати перевагу республіці, аніж монархії. Але якщо ту саму сотню людей запитати, чи люблять вони й підтримують короля, то 99 із них дадуть відповідь: так».
Тож одна з причин, чому монархія, король і королева є популярними в Норвегії, — це спосіб і манери поведінки короля та королеви, які послідовно виступають як символ єдності, цілісності та інклюзивності. Якби король або кронпринц, або кронпринцеса, або інші члени королівської родини поводились не таким чином чи вдавались до політичного екстремізму, то це підривало би популярність монархії. Але оскільки немає скандалів, пов’язаних із норвезьким королем чи королевою та оскільки для цього немає жодних приводів, то «жовтій пресі» немає про що писати, сказав заступник посла.
Це пояснюється тим, що король і королева виконують свою місію як об’єднавчий символ у норвезькому суспільстві, у конституційній структурі, а також просто як особистості високого рівня моралі.
КРОНПРИНЦЕСА МОЖЕ СТАТИ КОРОЛЕВОЮ НОРВЕГІЇ
Згідно зі змінами Конституції Норвегії, нині жінки також мають право успадковувати корону. До цього існувало агностичне правило успадкування трону від батька до сина, від сина до сина, але нині кронпринцеса теж може стати королевою Норвегії.
Фінансування діяльності короля, королеви і загалом королівської родини забезпечується щорічними виплатами з бюджету. І жалування, або апанаж — грошове утримання (франц.), — надається із державного бюджету. Держава надає королівській родині замки і старі приміщення. Крім того, король та королівська родина мають приватну власність. Вони можуть продавати чи купувати власність, яка належить до їхньої власності.
«КОРОЛІ — ПОНАД ДИСКУСІЯМИ, І ЦЕ ЗАБЕЗПЕЧУЄ ЇМ ЛЕГІТИМНІСТЬ»
Відповідаючи на запитання про зв’язок та вплив монархії на розвиток демократії, пан Артур відзначив: «Ми зазвичай думаємо про демократію як про щось таке, що йде знизу догори, а не навпаки. Але, на мою думку, один із найкращих і найважливіших способів, які підтримував король і докладав зусиль до розвитку демократії, полягав ось у чому. Він стояв осторонь політичних процесів. І королі неухильно дотримувались такого положення, що розвиток демократії, в тому числі парламентської демократії, — то є справа самого народу, який сам має вирішувати. А король, зі свого боку, не може брати участь у цих дискусіях. Королі — понад дискусіями. І це дає їм легітимність. Бо якщо вони братимуть участь у щоденних політичних дискусіях, то одні люди скажуть, що підтримують нас, а не вас, тощо. Пригадую, коли під час війни була розмова про комуністів, король Хокон, будучи главою держави, сказав, що він є королем для всіх — для багатих та бідних, правих і лівих.
На мою думку, роль короля, яка була визначена упродовж тривалого часу і передбачала невтручання у політичні рішення, була дуже доброю для розвитку консенсусу та демократії. Кожен у Норвегії — будь-то політик чи на локальному, чи регіональному, чи національному рівні — ніхто не скаже, що король підтримує мене, а не вас. Якщо ви запитаєте мене, який лідер після 1905 року був сильним, то для мене важать передусім такі характеристики, як хороший лідер та видатний політик, а не залізний кулак чи сильна людина. Якраз прем’єр-міністр Норвегії, соціал-демократ Йоран Персон був сильним політиком і одним з архітекторів та ініціаторів розробки норвезької системи добробуту. Можливо, він і не був монархістом, але він розумів, що роль, яку з роками здобув король, була корисною для Норвегії».
Пан Артур розповів, що в його країні існує широкий консенсус щодо зовнішньої та внутрішньої політики, розвитку інфраструктури, будівництва доріг. «Певна річ, щодо цих питань існують політичні дискусії, розходження між партіями, але загалом загальна картина політичного напряму Норвегії, політичної орієнтації між Сходом і Заходом, ЄС, США, НАТО значною мірою побудована на консенсусі. Завжди є люди, які виступають проти будь-чого, але це дуже егалітарне суспільство у плані того, що стосується політичних рішень та політичних думок чи поглядів, — наголосив він.
«НИНІШНІЙ КОРОЛЬ ДОБРЕ ЗНАЄ ПРО НОРВЕЗЬКІ ІСТОРИЧНІ ЗВ’ЯЗКИ З УКРАЇНОЮ»
Для нас, українців, цікаво, чи знають норвезькі королі про історичні контакти між Україною та Норвегією і про легендарний у тисячолітній історії відносин між нашими країнами шлюб Гаральда Суворого із донькою Ярослава Мудрого та Інгігерди Єлизаветою (скандинавське ім’я — Еллісів). Як розповідає пан Артур, за його відомостями, всі королі з 1905 року дуже цікавились історією. Він переконаний, що нинішній король, як його батько та дід, добре знає про норвезькі історичні зв’язки з Україною, зокрема про те, як вікінги потрапили в Україну, які були шлюби з тутешніми принцами тут. «Тому вони дуже добре обізнані щодо історії країни та її зв’язків, у тому числі з Україною, у давні часи», — зазначив заступник посла.
Відповідаючи на запитання, чи варто країнам запроваджувати у себе конституційну монархію, яка, згідно з опитуваннями, забезпечує найвищий рівень демократії, пан Артур висловив свою думку: «Це вирішувати самим країнам, їхнім народам. Вони мають визначитися з формою державного правління і з тим, кого хочуть бачити на чолі держави: президента, прем’єр-міністра чи короля.
«Іспанія після періоду правління Франка вирішила відновити монархію на чолі з королем Карлосом. Деякі інші держави теж так вчинили, але було б нерозумно сказати, наприклад, Україні, що ви маєте запровадити монархію», — зазначив пан Артур.
Продовження теми: Iсторичні контакти між Україною та Норвегією
