Вчора в Анкарі відбувся тристоронній саміт з участю президентів Туреччини, Ірану та Росії — Реджепа Таїпа Ердогана, Хассана Роухані та Володимира Путіна, під час якого сторони обговорили питання війни в Сирії.
«Сирійський саміт збирає разом дві сили, які були найсильнішими прибічниками президента Башара аль-Асада — Іран та Росію, — з одним із його найбільших опонентів», — зазначає Reuters. У матеріалі «Голосу Америки» йдеться про те, що ці три країни зберігають значну військову присутність у Сирії й дедалі активніше співпрацюють, намагаючись завершити громадянську війну в країні. Разом з тим CNN пише, що «незважаючи на бажання проголосити завершення сирійської війни, вона навряд чи наближається до цього лише тому, що Володимир Путін, Реджеп Таїп Ердоган і Хассан Рухані зустрічаються в Анкарі цього тижня».
Також було анонсовано, що Москва й Анкара підпишуть договір про будівництво російською компанією «Росатом» атомної електростанції «Аккую» на березі Середземного моря і що буде прискорено постачання російських комплексів ПВО-400.
«ПОЗИЦІЯ ВАШИНГТОНА НЕЗРОЗУМІЛА, І ЦЕ ВИКЛИКАЄ РОЗДРАТУВАННЯ»
Про те, що означає зближення цих трьох країн у переговорах щодо Сирії та, зокрема, тісна співпраця Анкари і Москви, «День» запитав директора Центру близькосхідних досліджень Ігоря СЕМИВОЛОСА:
— Єдності в позиціях Туреччини, Росії та Ірану немає. Кожна з країн має своє уявлення про майбутнє Сирії, кінцевих бенефіціарів мирного врегулювання. Єдине, що об’єднує всі ці три країни, то це уявлення про те, що необхідно закінчувати саму війну і переходити до політичного врегулювання.
Росія хоче мати глобальний план урегулювання затяжного військового конфлікту в Сирії, згідно з яким владу сирійського диктатора президента Башара Асада не буде змінено і він вважатиметься переможцем у цій війні. Це посилить позиції Росії на Близькому Сході, перетворить Сирію на плацдарм російської експансії на Близькому Сході й буде постійним трампліном для продовження дискусії США з іншими країнами Заходу про миропорядок. Крім того, одним із стимулів участі Росії в цій війні була спроба перегорнути сторінку Донбасу та Криму.
Іран у результаті цієї війни та активної участі в ній іранських підрозділів значною мірою посилив свій вплив у Сирії. Іран має там військові бази і не збирається звідти виходити. Для цієї країни важливо зберегти свій вплив і посилити його, здійснювати експансію на Близькому Сході, створюючи постійну загрозу своєму давньому опоненту — Саудівській Аравії.
Туреччині важливо не допустити виникнення курдської автономії й одночасно — підтримки угруповань, наприклад «Вільної сирійської армії», тощо. Вони прагнуть посилення своїх позицій в арабському світі серед сунітських країн.
Тим часом у цьому розкладі не вистачає США, які контролюють схід Сирії разом з підрозділами сирійських демократичних сил, до яких входять частина «Вільної сирійської армії», курди та інші підрозділи. Позиція США постійно перебуває в підвішеному стані: то вони, згідно з заявами президента Трампа, збираються йти, то розбудовують військові бази, то залишаються в Сирії. Позиція Вашингтона незрозуміла, і це викликає роздратування всіх трьох учасників цієї зустрічі. І це перешкода на шляху остаточного вирішення питання Сирії згідно з їхніми уявленнями, хоч насправді вони абсолютно різні і сторони просто вдають, що їхні позиції під час переговорів зближаються.
Що ж до новин про те, що Росія побудує в Туреччині атомну станцію, то про це варто говорити, коли договір буде підписано. Це залежатиме від того, чи Ердоган готовий остаточно розірвати відносини зі США, чи він просто намагається смикати тигра за вуса. Всі ці речі також є частиною торгів.
