Приводом для розмови із циклу українсько-японських діалогів став не лише вихід нової праці доктора філософії з економіки, професора університету Кобе Ґакуін (Японія), президента Асоціації україністів Японії, заслуженого професора Національної академії державного управління при Президентові України Йошіхіко ОКАБЕ «Історія японсько-українських відносин 1937-1953», а й ряд питань безпеки і співпраці між Україною і Японією в контексті російсько-української війни.
«У ЯПОНІЇ ТРИВАЄ ДИСКУСІЯ, ЧОМУ САМЕ ЦІ 63 ОСОБИ БУЛИ ВІДІБРАНІ»
Ольга КВАСНИЦЯ: – Днями ви потрапило до списку японських урядових та громадських діячів, яким російська федерація заборонила в’їзд на свою територію у відповідь на запроваджені санкції урядом Японії проти російських громадян у контексті російсько-української війни. У тексті сказано:
«Администрация Ф. Кисиды развернула беспрецендентную антироссийскую кампанию, допускает неприемлемую риторику в адрес Российской Федерации, в том числе клевету и прямые угрозы». Чим ви загрожуєте росії, або яку «клєвєту» ви доносите японській громадськості?
– Одразу хочу зауважити, що цей список, яким російський уряд заборонив в’їзд такій великій кількості японців (прим. всього 63 особи), є першим в історії країн. У Японії ця новина спричинила неабиякий розголос і надалі активно обговорюється.
До списку увійшли насамперед члени Кабінету Міністрів, які відповідають за питання національної безпеки, на чолі з прем’єр-міністром Японії. Цікаво, що міністр економіки, торгівлі та індустрії Японії до переліку не потрапив. Це свідчить про те, росія насправді має намір продовжити економічну співпрацю з Японією. Серед персон нон ґрата також опинилися члени Національного комітету з питань Північних територій. У списку є і багато журналістів та представників медіа, котрі різко висловлювалися на адресу росії. Я особисто, починаючи з 24 лютого, практично щодня, виступаючи на телебаченні і радіо, критикую російську пропаганду, на одному з парадів протесту на вулицях міста відкрито засуджував російське вторгнення. До списку також потрапив редактор тижневика «Шюкан Буншюн», в якому свого часу було висвітлено стосунки міністра закордонних справ росії Лаврова з його коханкою.
У Японії триває дискусія, чому саме ці 63 особи були відібрані. У цьому переліку насправді немає чіткої логіки. Складається враження, що він був складений посольством росії в Токіо на запит російського міністерства закордонних справ поспіхом. Так, серед осіб, у назві посад яких фігурує слово «Україна», є голова парламентської Асоціації співдружби Японії і України Ейсуке Морі та я – голова Асоціації україністів Японії. Завдяки цьому списку я усвідомив, що з погляду росії ми маємо найбільш тісні стосунки з Україною.
О. К.: – Японія – єдина країна Сходу, яка впровадила жорсткі санкції проти росії у відповідь на повномасштабну війну щодо України. Що більше, актуалізувалося питання Північних територій, які уряд Фуміо Кішіди офіційно повернув до «Синьої книги дипломатії», а це означає, що Курили «є невід'ємною частиною Японії та наразі незаконно окуповані Росією». Чи вплине російсько-українська війна на зміну оборонної політики Японії?
– У 2014 році після окупації Криму Японія також була першою в Азії у запровадженні санкцій щодо росії. З початком цього вторгнення Японія застосувала безпрецедентно жорсткі санкції. 17 березня прем’єр-міністр Ф. Кішіда заявив, що Північні території було незаконно окуповано Росією, наголосивши: «це – територія нашої держави, це – територія, на яку поширюється суверенітет нашої держави». Такого роду вислови не використовувалися попереднім урядом, що свідчить про те, що японський уряд обрав чітку позицію стосовно Росії. Це є точкою зміни курсу безпекової політики, яку проводив Абе. До цього часу Японія більше зважала на Китай і приділяла значну увагу обороні південно-західного регіону країни, однак і серед лідерів думок, і в громадськості зараз існує думка, що потрібно знову подумати про оборону Хоккайдо.
«ВИСТУП ПРЕЗИДЕНТА В. ЗЕЛЕНСЬКОГО ВИКЛИКАВ ВІДЧУТТЯ СОЛІДАРНОСТІ»
О. К.: – Як японська громадськість сприйняла виступ президента України В. Зеленського перед парламентом Японії і що було в цьому знакового?
– Виступ президента В. Зеленського викликав відчуття солідарності не лише серед уряду Японії, але і японського народу. Стиль промови В. Зеленського в Японії відрізнявся від промов перед парламентами інших країн і був позитивно сприйнятий японцями. До прикладу, слова «Люди повинні повернутися туди, де вони жили… Я впевнений, ви розумієте це відчуття» неодмінно набули резонансу серед людей, які згадали про те, що під час Другої світової війни більше ніж 550 тисяч японців були силоміць вивезені радянський союзом у концтабори Сибіру, серед них більше ніж 50 тисяч загинули і не повернулися до Японії; дехто, мабуть, пригадав людей, котрі були змушені покинути свої домівки після вибуху на електростанції Фукушіми. Я думаю, усі добре зрозуміли подальшу роль Японії у відносинах з Україною і бажання Президента України – підтримку у відбудові України. Мені особисто найбільше запам’яталися слова Президента «Слава Україні! Слава Японії!» Хочу також відзначити чудову роботу перекладачки, яка здійснювала переклад з української на японську. Саме її чарівним голосом японці почули промову В. Зеленського.
О. К.: – Як змінилася інформаційна політика Японії щодо України? Чи можна сказати, що тепер кожний японець знає, хто така Україна?
– 24 лютого все змінило. До цього часу було багато людей, які навіть уявлення не мали про кольори українського прапора. Нині ж на вулицях японських міст часто-густо видніється український прапор, а у великих супермаркетах стоять скарбнички для пожертв українцям. До цього часу чимало людей вважало борщ російською стравою, сьогодні ж вони зрозуміли, що борщ є насправді українським. По телевізору та в пресі дедалі частіше говорять про культуру й історію України, починаючи від Київської Русі і до Голодомору, обговорюють представників українського національного руху, висвітлюють Україну в час Другої світової війни тощо.
31 березня Міністерство закордонних справ оголосило про офіційну зміну написання столиці України Києва на основі української транслітерації.
Варто зауважити, що було враховане побажання членів Експертної наради щодо питань правопису українських географічних назв японською мовою, яку я очолював у вересні 2019 року і до якої зокрема входила молодша доцентка Ібарацького християнського університету Юлія Дзябко. Це важливий факт, який увійде в історію відносин Японії та України.
«ДРУГУ ЧАСТИНУ МОНОГРАФІЇ Я Б ОПИСАВ ЯК «ІСТОРІЯ СПІЛЬНОЇ БОРОТЬБИ» НАШИХ НАРОДІВ»
Юлія ДЗЯБКО: – У квітні в Японії побачила світ друга частина вашої монографії «Історія японсько-українських відносин 1937-1953». Які невідомі історичні факти вам вдалося розкрити? Чи плануєте видавати український переклад монографії?
– Якщо першу частину монографії «Історія японсько-українських відносин 1915-1937», яка вийшла торік у лютому, я б коротко назвав «історія зустрічі України і Японії», то другу частину монографії – «Історію японсько-українських відносин 1937-1953» – я б описав як «історія спільної боротьби» наших народів. У монографії вперше висвітлено співпрацю українців, котрі проживали в Америці, з урядом Японії, розкрито підтримку Японією визвольного руху українського уряду на чолі з Андрієм Лівицьким, перебування діячів ОУН на чолі з Григорієм Купецьким у Японії, описано діяльність українців у Маньчжурії, в місті Харбіні, за сприяння Японії. На основі сімейних реліквій і нотаток інтерв’ю з українцем, наданих нащадками японського очевидця, вдалося розкрити невідомі факти Норильського повстання 1953 року та історію спільної боротьби українців і японців у цьому повстанні.
Український переклад другої частини, як і першої, буде здійснено викладачем Університету «Львівська політехніка» Надією Гораль. Вихід україномовної версії заплановано на першу половину наступного року.
«УНАСЛІДОК ВІЙНИ ЗРОСТАЄ НЕАБИЯКИЙ ІНТЕРЕС ДО УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ І КУЛЬТУРИ»
Ю. Д.: – До початку війни росії проти України велика кількість японських університетів мала активну академічну співпрацю з російськими університетами. Чи змінилася ситуація сьогодні?
– Більше 100 ректорів японських університетів публічно засудили вторгнення Росії в Україну. Ректор Університету Кобе-Ґакуїн є одним з них. Що більше – ректор нашого університету припинив співпрацю з трьома російськими університетами на знак протесту проти декларації ректорів російських університетів на підтримку дій російської федерації в Україні, оприлюдненої 2 березня.
Ю. Д.: – Як війна росії вплинула на розвиток україністичних студій у Японії?
– Багато пересічних японців зацікавилося Україною і продовжує активно дізнаватися про Україну. Японські медіа залучають чимало українських перекладачів для висвітлення українських новин. Станом на 7 травня Японія прийняла орієнтовно 800 українців, які рятуються від війни. Однак, незважаючи на такий високий запит українських перекладачів, у японських університетах досі немає предмета «українська мова». У зв’язку з цим уже з вересня цього року Університет Кобе-Ґакуїн планує запросити викладача з України, щоб розпочати заняття з української мови. Як би це не звучало сумно, але внаслідок війни зростає неабиякий інтерес до української мови і культури. Цей інтерес, безумовно, призведе до поглиблення відносин України і Японії.
