Треба сказати, більш непридатну для цього моменту кандидатуру важко було підібрати. За деякими відомостями, дві кандидатури на пост губернатора, запропоновані уповноваженим представником президента в Далекосхідному федеральному окрузі Юрієм Трутнєвим, були відкинуті Путіним. Йшлося про заступника уповноваженого представника Григорія Куранова і про заступника гендиректора далекосхідного оборонного заводу «Звезда» Олександра Колбіна. При цьому Куранов раніше ніяк із Хабаровським краєм не був пов’язаний і популярності там не має. Колбіна ж пов’язують з однією з хабаровських елітних груп, але невідомо, чи вистачило б його впливу для того, щоб приборкати протести. Однак Путін вважав за краще кандидатуру, запропоновану Жириновським. Володимир Вольфович неодмінно хоче зберегти Хабаровський край за ЛДПР. В іншому випадку він погрожує підтримати хабаровські протести. Біда, однак, у тому, що у Дегтярьова ніяких інших позитивних якостей для того, щоб бути успішним губернатором Хабаровського краю, крім членства в ЛДПР, не спостерігається. Та й приналежність до партії Жириновського в цьому випадку вирішальної ролі відігравати не може. Адже люди в Хабаровську виходять на вулиці, щоб підтримати конкретну людину — Сергія Фургала, а не досить розпливчасту ЛДПР. А якщо проаналізувати те, що відомо про Михайла Дегтярьова, то він найменше підходить для того, щоб бути губернатором настільки неспокійного регіону.
39-річний Дегтярьов є уродженцем Куйбишева (Самари), з Хабаровськом і з Далеким Сходом у цілому ніколи не був пов’язаний і ніколи не обіймав управлінських посад. Михайло Володимирович у дитинстві жив у діда, колишнього 2-го секретаря Ульяновського обкому КПРС, поки його батьки працювали медиками в Африці, тож новий губернатор Хабаровського краю — виходець із цілком номенклатурної сім’ї. 1998 року він із відзнакою закінчив Самарський міжнародний аерокосмічний ліцей, а 2004 року — факультет двигунів літальних апаратів Самарського державного аерокосмічного університету за фахом «інженер». У зв’язку з такою спеціалізацією в Хабаровську Дегтярьова зустріли гаслами: «На чужой каравай рот не разевай! В космос улетай!» І намалювали на плакаті космічний корабель, а як кінцевий пункт його маршруту — Самару. Гасло «Чемодан — вокзал — Самара!» набирає в краї дедалі більшої популярності.
За фахом Дегтярьов теж ні дня не працював. З 2001 по 2003 роки він був головою Самарського регіонального відділення молодіжного руху «Идущие вместе», а в 2003 вступив до партії «Единая Россия» і руху «Молодежное Единство». Із партії він вийшов 2005 року і незабаром вступив до ЛДПР і став помічником Жириновського. Ось тут, мабуть, найслабший пункт біографії нового губернатора з точки зору хабаровців. Фактично їм під виглядом члена ЛДПР прислали замаскованого єдинороса. Річ у тім, що в партії Жириновського є два види функціонерів. Перші — це ті, хто через цю партію прагне пробитись у владу. Типовий приклад — той же Фургал. Другі — це колишні члени «Єдиної Росії» або співробітники урядових структур, яким перед призначенням на ті чи інші високі пости наказують вступити до ЛДПР, щоб продемонструвати багатопартійність у владних структурах. Типові приклади тут — прес-секретар президента Росії Дмитро Пєсков, який до призначення на цю посаду деякий час був членом ЛДПР, і колишній глава Центрвиборчкому «чарівник» Володимир Чуров, у 2003 році обраний до Державної Думи за списком ЛДПР.
У зв’язку з цим один мій друг-дипломат розповів, як Чуров, який обіймав пост заступника голови комітету із зовнішніх зв’язків — начальника управління міжнародного співробітництва адміністрації Петербурга (цей пост він зайняв ще тоді, коли петербурзький комітет із зовнішніх зв’язків очолював Путін) перед виборами до Думи пообіцяв, що якщо переможе, то поставить своїм друзям із дипкорпусу велику 7-літрову пляшку віскі. А оскільки Чуров не сумнівався в перемозі, то завчасно запросив друзів на невеликий прийом. Після виборів вони марно шукали прізвище Чурова в списках депутатів від «Единой России» і вирішили, що вибори той усе-таки програв. Але тут з’явився Чуров з обіцяної пляшкою. А у відповідь на здивовані запитання дипломатів пояснив, що шукати його прізвище треба було в списках ЛДПР. Коли ж прозвучало ще більш здивоване запитання «Чому?», Володимир Євгенович підняв палець угору і багатозначно вимовив: «Сам вирішив!»
Так ось, Дегтярьов, ще 2009 року включений до кадрового резерву президента Росії, явно належить до другої групи політиків із ЛДПР, до «ліберальних демократів за призначенням». Ніякими досягненнями у своїй політичній або науковій діяльності Михайло Володимирович похвалитися не може. Хоча вступав він до аспірантури кафедри автоматичних систем енергетичних установок Самарського державного аерокосмічного університету, але кандидатської дисертації там так і не захистив. Натомість 29 червня 2020 року Дегтярьов захистив у Російській академії народного господарства і державної служби в віддаленому інтерактивному режимі дисертацію «Зарубіжний досвід адміністративно-правового регулювання антидопінгових заходів у спорті» на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Оскільки з його освітою ця тема ніяк не узгоджується, закрадається підозра, що дисертацію Михайло Дегтярьов писав не зовсім самостійно. Думаю, спільнота «Диссернет» ще виявить у її тексті багато цікавого.
У Думі ж Дегтярьов, як і багато колег по фракції, виконував роль клоуна. Він прославився тільки екстравагантними законодавчими ініціативами та публічними висловлюваннями: пропонував заборонити долар, змусивши росіян обміняти валюту у встановлений термін, пофарбувати Кремль у білий колір, перевірити обставини розпаду СРСР, порушивши кримінальну справу стосовно Михайла Горбачова, а також виробити ГОСТ на Снігуроньку і Діда Мороза. Тому в Хабаровському краї нового губернатора не ненавидять, а зневажають, і з нього відверто потішаються. До того ж ніякого досвіду спілкування з народом у Дегтярьова немає. До Думи він обирався за партійним списком, а на пост мера Москви балотувався лише кандидатом-спойлером, набравши близько 2% голосів. Думаю, що погасити протести Дегтярьову не вдасться. Навпаки, є ймовірність того, що вони тільки посиляться. Його призначення — свідчення кадрової кризи у Путіна. Ніяких яскравих і самостійних особистостей у кадровому резерві російського президента давно вже немає — позначився 20-річний негативний відбір. Тому саме час вводити в Хабаровському краї пряме президентське правління.
