У той час як Європейський Союз прагне єдності й нового самовизначення, США не вдаються до надто активних дій у Європі. Минулорічна криза у Співтоваристві та російська агресія в Україні визначили нового лідера Заходу — Німеччину, яка дедалі частіше займається спільними проблемами та визначає спільні політичні цілі. У вівторок в Інституті світової політики в Києві (ІСП) німецький журналіст Алі Аслан проаналізував, як Німеччина змушена брати на себе лідерство у світі й чому німці хотіли б цього уникнути.
Аслан — експерт із міжнародної політики, який працював не лише у німецькій службі Deutsche Welle, а й у інших ЗМІ, був консультантом німецького міністерства внутрішніх справ. Проте ще на початку розмови в ІСП наголосив, що не вважає себе фахівцем з України та східного напрямку. Тому він не висловлює точку зору офіційного Берліна, а лише на основі особистих вражень та досвіду пояснює передумови того, як Німеччина опинилася на першому плані в кризових подіях у Європі та у воєнних — в Україні.
Хоча Німеччина протягом останніх 15 років перетворилася із «бідного родича» Європи на її найпотужнішого гравця (а після США і Китаю на третю за величиною експорту економіку світу), більшість німців не усвідомлює, наскільки сильною виглядає їхня країна порівняно з іншими. Історичні причини — провина Другої світової війни — і досі впливають на німецьку громадськість. «Замість світового лідерства більшість німців сьогодні надасть перевагу світовому миру», — пояснює Аслан.
Крім цього, німецька політика у наш час полягає у командній грі: Берлін буде розглядати інтереси усіх інших 27 країн-учасниць при визначенні будь-якої спільної позиції та перед будь-якими діями — незалежно від суті питання. Та різні країни ЄС по-різному сприймають Німеччину, і федеральний уряд доволі часто опиняється у двозначному становищі: «Деякі сусіди вимагають рішучіших дій від німців, а деякі заперечують проти сильнішої позиції Німеччини — це майже як Поправка 22, у рамках якої німцям доводиться визначатися зі своєю роллю».
На тлі кризи в Україні Європа, маючи економічну силу, проте достатньо слабку армію та дипломатію, зрозуміла, що структура її колективної безпеки потребує докорінних змін. «Зараз триває зміна парадигм, тим паче, що за сприяння США Німеччина змушена очолити коаліцію проти Росії та об’єднати Захід довкола цього питання». Адже не всі країни Європейського Союзу були готові скорочувати економічні відносини з Росією та впроваджувати санкції, та поки що всі досить успішно це роблять — завдяки, за оцінкою Аслана, вдалій роботі Меркель та Штайнмайєра, особливо на тлі того, що навіть багато хто у рідній Штайнмайєру Соціал-демократичній партії волів би тіснішої співпраці з Росією.
Обговорюючи конфлікт між Україною та Росією, Аслан назвав непорушність кордонів та засудження незаконної анексії Криму як два наріжні камені порядку денного в німецькій позиції. З другого боку, постачання зброї і тим паче відправку військ до України Берлін у будь-якому разі категорично відкидає: «Німеччина грає на дипломатичному полі, а не військовому», наголошує Аслан. Проте навіть у дипломатичному полі Меркель буде достатньо рішучою: «Здається, вона вірить у політичне розв’язання конфлікту. Тому вона готова пожертвувати багато чим: ізоляцію Росії не надто схвалюють представники німецького бізнесу, на яких, в основному, і ґрунтується підтримка її партії». Хоча Меркель, напевно, втратила довіру до Путіна, якого Аслан називає «повністю ірраціональним гравцем», вона завжди повинна оглядатися не тільки на європейських партнерів, а й на громадську думку в самій Німеччині. «І будь-що, окрім дипломатичного рішення, не отримає підтримки більшості німців», каже Аслан, додаючи, що це може роздратувати і розчарувати багатьох українців.
Ще одна проблема: у той же час, як виникла криза в Україні, сама Європа перебуває у глибокій кризі — не лише економічній, викликаній проблемами Греції та євро, а й психологічній. Аслан висловив думку, що все більше і більше людей в країнах ЄС втрачають віру у цінності, на яких Європу, за великим рахунком, і засновано. Політична стабільність, єдині стандарти і валюта, континент без кордонів — усе це сприймається як даність, у той час як глибша ідея десь загубилася. Таким чином події в Україні можуть як-небудь навіть допомогти Європі, яка визнає, що «цінності й модель нашого суспільства є настільки привабливими, що у інших країнах — наприклад, Україні — люди готові боротися і вмирати за те, щоб долучитися до них».
