7 серпня 1932 року більшовицька тоталітарна влада здійснила (не вперше і не востаннє) злочинний, свідомо продуманий терористичний акт, до того ж, іще й «юридично» оформлений. Спочатку від імені Раднаркому СРСР та ЦК ВКП (б), за підписом Сталіна й Молотова, а трохи згодом — від імені номінально «найвищої» влади в СРСР, тобто голови ЦВК, «всесоюзного старости» Михайла Калініна вийшов один із найжорстокіших нелюдських, антиправових вироків (саме вироків для цілих народів) ХХ століття — «Указ про 3 колоски».
Так цей сталінський «правовий» акт назвали в народі — і з повними на те підставами; формально ж він іменувався, з притаманним «вождю» лицемірством, Указом «Про захист соціалістичної власності колгоспів та радгоспів від розкрадання». Вдумаймося лишень: за «розкрадання» майна колгоспів (а реально — майна підкореної Сталіним та його сатрапами держави) кара була визначена така: розстріл або (за наявності пом’якшувальних обставин!) 10 років «виправних табірних робіт». Нелюдська сутність цього Указу стане повною мірою ясною, якщо згадати, що «розкрадали майно» (на практиці справді достатньо було напівмертвим з голоду людям узяти декілька колосків із поля, щоб потрапити під цю статтю) ті роковані Сталіним на смерть селяни, українці в тому числі й передовсім, котрі вже катастрофічно втрачали будь-які продовольчі ресурси...
Історики вже не один десяток років визначаються: скільки людей було засуджено тоді за цим указом (називаються цифри від 150 до 500 тисяч жертв)? Це важливо, але ще важливіше пам’ятати інше: це злодіяння тирана, скріплене найвищою «державною печаткою», назавжди залишатиметься страшним звинуваченням на суді Історії.
