Вчора в Київській духовній академії УПЦ Київського патріархату вiдбулася Церковно- богословська конференція, присвячена 80-рiччю I Всеукраїнського православного собору і утворення УАПЦ. У роботі конференції взяли участь патріарх Київський і всієї Руси Філарет, владики церкви, викладачі та студенти академії, представники влади, науковці. В доповідях аналізувалися уроки історії, а головне, висвітлювалася сучасна ситуація в українському православ'я. Так ректор Київської духовної академії єпископ Димитрій висвітлив причини, з яких виголошення автокефалії церкви в православному світі є складним і тривалим процесом. Одна з головних — відсутність у церковному праві чітких умов та процедур утворення незалежної церкви. Відсутність, а також необхідність відповідного канону визнається всіма православними церквами, що зафіксовано, зокрема, в рішеннях Всеправославної ради церков на острові Родосі 1961 року. Попри такий стан церковного права, сьогодні лунають постійні звинувачення незалежних українських церков у порушеннях канононів — «йде безкарна спекуляція канонічним правом, яка базується виключно на повній необізнаності широких кіл віруючих».
Цікаві думки висловив професор Юрій Кочубей (Iнститут сходознавства НАНУ), який має майже 40-рiчний дипломатичний досвід. За його словами, кожна нормальна країна, кожна православна держава прагне до утворення незалежної церкви, до її незалежності від церкви іншої держави. Це тільки нормально. П. Кочубей порадив церкві налагоджувати постійні контакти з іншими православними церквами, спілкуватися з ними. Бо, як свідчить його досвід, вони майже нічого не знають про Церкву України і чують тільки один голос — голос Московського патріархату.
Варто ще сказати, що в Конференції брав участь також представник АУПЦ — протоієрей Юрій Бойко, який зачитав привітання від імені архієреїв своєї церкви. Та, на жаль, то не була об'єднана конференція двох незалежних церков, які саме збираються об'єднатися.
На Конференції відзначалася ще одна дата — 6-та річниця інтронізації патріарха Філарета (Денисенка). Це були, безумовно, бурхливі, неоднозначні, суперечливі роки, наповнені постійним протистоянням, критикою з усіх боків, ризиковою дипломатією і навіть анафемою, виголошеною Московським патріархатом. (Не існувало й не існує, мабуть, людини церкви, яка б легко і спокійно пережила анафему — найстрашніше церковне покарання.) Але одне можна сказати твердо. Стараннями патріарха Філарета, не в останню чергу, ми сьогодні таки маємо в країні церкви, в яких розмовляють, служать, проповідують українською мовою. В яких виголошують «Многая лiта» українській державі, відзначають національні свята, почитають українських композиторів та іконописців. Завдяки патріарху Філарету і його соратникам, ми маємо православні духовні освітні заклади, де викладання ведеться українською мовою, де випускаються українські книжки, а на богословських конференціях панує українська мова. Багатьох українців зараз мало цікавлять внутрішні мотиви, якими керується той чи інший політик, церковний або світський. Людей цікавлять результати. Мене також.
