За два останні дні турніру на Кубок Першого каналу, який проходить у Ізраїлі, найбільше враження на мене справила гра... чемпіонату Ізраїлю. Але все по порядку. У суботу гру між «Динамо» та сербською «Червоною Зіркою» проводили в одному з міст-супутників Тель-Авіва, щось на зразок місцевих Броварів. Причини були дві. Перша причина — у п’ятницю тут у футбол не грають, тому що «шабат», єврейський вихідний, який, як виявилось, починається у п’ятницю ввечері, а закінчується у суботу вдень. Друга причина — в суботу Тель- Авів приймав одразу дві гри національного чемпіонату. Спочатку грала місцева команда «Хапоель», а потім місцева ж «Бней Ієгуда».
Обидві гри проходили на тому ж стадіоні, де грають на Кубок Першого каналу, з інтервалом у дві з половиною години. На першу гру під дощем, що переходив у зливу, зібралось учетверо більше людей, ніж на гру «Спартак» — «Динамо» у четвер. Матч посередніх загалом ізраїльських команд пройшов у цікавій боротьбі під галас заповнених трибун. Справжніх трибун, про які ми вже забули. Тих, які завжди разом із своєю командою, які буквально дихають у такт з грою. Плюс південний темперамент ізраїльтян, плюс недешеві квитки по вісімдесят шекелів (сто гривень).
Непросто було після цього дивитися на гру чемпіонів України та Сербії, на порожньому стадіоні, де із глядачів було лише дві сотні наших емігрантів, які теж пройшли на порожню арену виключно за квитками за шістдесят шекелів. Як виявилось, саме у цьому містечку під Тель-Авівом найбільший в країні відсоток колишніх українців. Після гри найбільш зацікавлені з них підійшли до головного виходу аби взяти автограф у когось із динамівських тренерів чи гравців. Але тих вже не було. Зігравши внічию із «Червоною Зіркою», динамівці чимдуж помчали до готелю «виконувати програму підготовки». Подумати про людей із синьо-жовтими прапорами, які не пошкодувавши часу і грошей у дощ приїхали за них уболівати, як видно, забули. Розчаровані уболівальники хотіли взяти автограф хоча б у мене, але я пояснив, що мій підпис, на відміну від підпису, наприклад Артема Мілевського, жодної цінності для них не являтиме.
У донецького «Шахтаря», який наступного дня грав у Тель-Авіві проти московського ЦСКА, таких проблем із уболівальниками не було. Відповідно до багато разів висміяного «донецького розмаху», футбольний клуб «Шахтар» разом із командою привіз до Ізраїлю і уболівальників. Повний літак. Ці хлопці сумлінно виконали на порожній трибуні типовий репертуар українського фаната, який у всіх українських клубів чомусь однаковий. А тим часом власне «Шахтар» без особливих проблем переміг третю за підсумками минулого сезону команду Росії, зробивши це на очах у самого Романа Абрамовича, який нарешті потішив свій турнір своєю ж присутністю.
Склалося враження, що це пан приїхав до маєтку, перевірити, чим займаються його холопи, чи не дарма їдять свій харч. «Холопи», в основному бразильські, не дуже напружувалися, чим засмутили хазяїна, який поїхав, не дочекавшись закінчення гри. Підкреслюю, що це лише моє особисте враження. Але у порівнянні із живим і справжнім футболом чемпіонату Ізраїлю «супертурнір» імені Абрамовича виглядає саме так. Хто знає, може практично гарантований «український» фінал Кубка Першого каналу між «Динамо» та «Шахтарем» змінить це враження?
