Іван Михайлович Дзюба, людина, чиї справи, чиє ім’я так багато важать для України, нашої духовності, культури, більше того, для становлення й утвердження самої ідеї нашої державності — відзначив 26 липня 75-річний ювілей (про що «День» учора писав). Поспілкуватися з Іваном Михайловичем у цей день вдалося не відразу — адже ювіляр, людина виняткової скромності, доволі іронічно ставився й ставиться до урочистих «поздоровчих» заходів, довгих промов та відповідних церемоній, не дуже бажаючи перебувати в центрі уваги галасливих ЗМІ. До того ж, легко уявити собі, що в середу у Івана Михайловича було воістину обмаль часу для спілкування — таку кількість привітань довелося приймати академіку, Герою України, з усіх куточків Вітчизни, близького й далекого зарубіжжя. І все ж таки Іван Михайлович погодився гранично коротко відповісти на два запитання «Дня».
— Високошановний Іване Михайловичу! З яким настроєм ви зустрічаєте свій ювілей? Інакше кажучи, чи залишаєтеся ви оптимістом, оцінюючи останні події в Україні, аналізуючи стан нашого суспільства загалом?
— Намагаюсь долати в собі песимізм — іншого просто не дано. Як долати? Відповім просто: за допомогою оптимістичного погляду на життя, бо тільки оптимізм залишає нам шанс на майбутнє. Хоча, відверто кажучи, підстав й приводів для оптимізму дещо менше, ніж хотілося б.
— Ваша книга «Тарас Шевченко», яка щойно вийшла з друку, показала всім нам генія України в усій його складності, глибині, невичерпності, ще раз довівши, що кожен українець є і буде «на вічному шляху» до Шевченка. А як ви гадаєте, Іване Михайловичу, якби Тарас Григорович побачив, що коїться тепер в Україні — що він сказав би, як би реагував на це?
— Відповідь дає сам Шевченко. Пригадуєте його слова:
І день іде,
І ніч іде,
І, голову схопивши в руки,
Дивуєшся: чому не йде
Апостол правди і науки?!
Отже, мені здається, що побачивши, як ми живемо, Шевченко схопив би голову в руки та й поринув у тяжкі роздуми...
