Говоримо театр «Актор», маємо на увазі Валентина Шестопалова й навпаки. А ще — обов’язково — дуже якісну драматургію. І, звичайно, його колег — іменитих і не дуже — акторів київських театрів, які за тринадцять років існування створеного Шестопаловим театру виходили в різних виставах на сцену «Актора». І нехай сцена невеличка (сьогодні вистави грають у кінотеатрі ім. Чапаєва), та напруга пристрастей, усепоглинання почуттів, які на ній вирують, величезні. Органічність і самовіддача виконавців — теж, що неймовірно важко, коли відстань між залом і сценою мінімальна. Вона не стільки розділяє зал і акторів, скільки навпаки, немов збільшувальне скло дозволяє побачити найменший нюанс акторської гри та душевні порухи їхніх персонажів. Це, звичайно, щоразу екзамен для виконавців. Та й для нас, глядачів, не менший. Адже «дзеркало» сцени в цьому випадку дає збільшене відображення нашого життя і наших проблем, наших достоїнств, але й — слабостей та недоліків. Чи завжди ми готові побачити їх ось так, ледь чи не під мікроскопом? Утім, це може виявитися дуже корисним. Схоже, саме на це сподівався Валентин Шестопалов, коли поставив у «Акторі» виставу «Гітель і Джеррі» за дуже відомою, дуже гучною, та останнім часом неабияк забутою п’єсою Вільяма Гібсона «Двоє на гойдалках». Історія ця сумна, як будь-яка історія кохання, яке не склалося, двох самотніх людей, які загубилася в мегаполісі, у яких, здавалося б, з’явився шанс знайти одне одного. Шанс, у який вони самі не дуже-то вірять або бояться повірити.
Але при цьому — більш світлої, жартівливої й обнадійливої вистави я, чесно кажучи, давно вже не бачила. Лариса Руснак, актриса театру ім. І.Франка та Валентин Шестопалов, котрий нині служить у театрі ім. Лесі Українки, грають без надриву, але з великим внутрішнім напруженням, із гумором і безмірною симпатiєю та співчуттям до своїх героїв. Терпимість — ось чого не вистачає нам сьогодні. І можливо, сьогодні як ніколи.
Понад десять років у репертуарі «Актора» йде вистава «Лавка» Олександра Гельмана. Теж історія кохання та самотності, тільки на тлі радянської епохи, яка відходить у минуле. І сьогодні «Двоє на гойдалках», створені три десятиріччя тому, куди більше на часі.
