Сьогодні відзначає свій день народження один з найвидатніших інтелектуалів сучасності. Нащадок роду українських патріотів, учень великого фізика Боголюбова, улюблений автор «Дня», відомий в Україні культуролог Анатолій Вадимович Свідзинський у свої поважні літа може бути прикладом великого оптимізму, любові до життя і безмірної відданості науці.
— Оскільки на основі вашої біографії можна писати книги, хотілося б, щоб ви, Анатолію Вадимовичу, з висоти, як кажуть, прожитих років висловили побажання собі... самі.
— Найперше хотів би побажати здоров’я. Бо кілька місяців тому переніс операцію, проте вчора здав до друку монографію «Мікроскопічна теорія надпровідності». Це велика праця, у книзі 420 сторінок. Але вона цінна для мене тим, що це найголовніша книга мого життя. Я встиг її написати! Свого часу, ще у 80-х роках минулого століття, видав у Москві перший її варіант, а років з десять тому написав ще два томики. Проте ця тема в науці така цікава, що крапку, виявилося, ставити рано.
Хотів би ще й певного відрізку життя, щоб зміг завершити всі свої плани. Але розумію, що так мені довелося б жити надто довго, аби їх реалізувати. Бо завершиш одну справу, а вже на підході інша. Тому кінця тут я не бачу, але, звичайно, підкорюся Божій волі. Проте за своє життя переконався, що жити — дуже цікаво!
— Не так давно вийшла друком ваша книга «Синергетична концепція культури», котра вже стала раритетом, бо придбати її не так то й просто...
— Несподівано, але приємно для мене, що ця книга завойовує авторитет серед людей, яких називають елітою суспільства. Кілька десятків екземплярів закупила газета «День». Знаю, що головний редактор Лариса Івшина дарувала її найкращим авторам і читачам «Дня». То нині маю дуже багато дзвінків від поважних державних людей, які не просто читають, а підкреслюють цікаві рядки. Чимало розумних людей хочуть мати свій екземпляр. Проте наклад практично розійшовся, думаю про перевидання. Я ніколи не захоплювався аплодисментами на свою адресу, бо одним із моїх життєвих принципів є кредо «Не переоцінюй себе і не давай собі оцінки». Але, мабуть, варто зробити в Києві прес-конференцію, де б зацікавлені люди змогли обговорити підняті в моїй праці питання.
— Як протягом вашого життя співвідносились добро і зло? Що ви робите для переважання першого?
— Не раз стикався із ситуацією, коли замість бажаного мені зла отримував добро. Наприклад, уже було підписано наказ про відкриття відділу на чолі зі мною, але втрутився так званий «перший відділ» — і наказ відмінили. Я змінив місце роботи — і зустрів свою дружину. Тому решту життя не втомлююся повторювати подяку партії та органам, які таким чином сприяли моєму сімейному щастю. Я переконався, що лише Бог єдиний може перетворити зло на добро. Віра в це завжди додавала мені у житті оптимізму.
