У галереї «Тадзіо» буяє колір. Червоний, яскравий, але не кривавий. Вохристий, але не сонячний, а трохи приглушений світлотінню. Блакитний, але не ясного неба, а трохи припорошений легким пилком. Тут відкрилася фотовиставка Антона Трофімова. Друга за рахунком — торік він презентував колишнім землякам свою нинішню батьківщину — Бруклін. Там також майже цілковита відсутність людей, лише примхливий погляд на людські житла, вулиці, парки.
Антон народився у Києві, його дитинство і шкільні роки пройшли на Березняках, які він потім довго поетизував у своїх спогадах. А тепер, знову побачивши, дуже засумував — надто вже багато змінилося не на краще. Можливо, він і має рацію, а, може — сумує за часом, «коли дерева були великими». Проте в думках виник наступний проект — «Березняки». У Києві ж нинішній майстер фотоестецтва закінчив школу. Спробував себе в точних науках, поступивши до КПІ, і коли втратив до них інтерес, поступив на кінофакультет до нашого театрального. Його вчителем режисури був Юрій Іллєнко. Правда, і тут «студій» він не закінчив, кинув навчання і опинився в Америці. Сьогодні злегка кокетливо жалкує про це — не про від’їзд за моря-океани, а про те, що недовчився, недослухав майстра.
У Штатах Трофімов «захворів» фотографією. Він багато працює, успішно виставляється, його роботи пристойно продаються. Хоч і не можуть бути фінансовою основою буття — для цього є популярний сьогодні дизайн інтер’єрів, в якому Антон також досяг успіху.
Людина багатогранно талановита і динамічна, він вмить запалюється ідеями. Уважно роздивляючись його фото з різних проектів, важко сказати, що слугувало первинним поштовхом для створення циклу. Вони просто гарні і наповнені повітрям.
Виставка, презентована в «Тадзіо», називається «Corpus», і фото, що склали проект, зняті холодними зимовими днями на знаменитому одеському Привозі. Але, як це не дивно, у них геть відсутній, на мій погляд, одеський колорит, за яким — своєрідність людських взаємин у Порто Франко, їх непередаваний гумор і прагнення бути в натовпі. На дуже яскравих і гарних роботах — м’ясні ряди. Без людей. «Це тому, — пояснює автор, — що використана дуже велика витримка». Прилавки тут не залиті кров’ю і розчинені скелети якісь нестрашні. Усе це радше нагадує соковитий голландський натюрморт. Дивлячись на ці фото, стає весело і безідейно. Варто поцікавитися!
