В історії України були і є сторінки, ще належно не прочитані, не поціновані нами. Героїчний рух українських січових стрільців, дивовижні постаті цих людей, справжніх Лицарів Чину (адже це були предтечі нашої незалежності, котрі відіграли неоціненну роль у боротьбі за соборну суверенну Українську Державу) із захопленням вивчатимуть наші нащадки. Але ж, очевидно, одного захоплення, хай навіть і цілком щирого, замало — про тих звитяжців необхідно передовсім якомога більше знати!
Подія, що відбулася 28 вересня в будинку-музеї Михайла Грушевського в Києві (вул. Паньківська, 9), стала, поза сумнівом, ще однією вагомою «цеглинкою» в будівлі цього знання. Йдеться про презентацію нової книги-альбома «Українські січові стрільці» — видання воістину унікального, як за повнотою відображення історичного шляху нашого січового стрілецтва й підбором відповідного ілюстративного матеріалу, так і за глибиною концептуального аналізу найважливіших подій.
Відкриваючи презентацію, відомий грушевськознавець, кандидат історичних наук Ігор Гирич зазначив, що аж ніяк не випадковістю є обране місце події — саме музей Михайла Грушевського. Адже рух українських січових стрільців був, можливо, найнадійнішою опорою для Михайла Сергійовича у трагічні й незабутні місяці року 1918-го, коли вирішувалась доля соборної незалежної України, а такі люди, як Євген Коновалець, Андрій Мельник, були, об'єктивно, соратниками Грушевського у спільній боротьбі (як би вони згодом не оцінювали спадщину Центральної Ради). Академік Микола Жулинський зосередив увагу в своєму виступі на рідкісному «духовному струмені» в історії січового стрілецтва — бо «боротьба за національні ідеали дивовижним, вибуховим чином сприяє творчості!» Адже, підкреслив Микола Григорович, стрільці залишили нам воістину унікальну літературу, поезію (яскравий приклад — Роман Купчинський), дивовижну пісню (до речі, присутні оплесками вітали виступ відомого кобзаря Тараса Компаніченка, який виконав прекрасні стрілецькі пісні «Чи то буря, чи то грім...», «В горах грім гуде...», «Там, при окопах, при долині...»), чудовий живопис (називались прізвища таких талановитих, на жаль, не досить відомих в Україні митців, як Лев Гець, Юліан Босманюк, Лев Перфецький, Іван Іванець, Олена Кульчицька та інші).
На думку відомого мистецтвознавця, професора Дмитра Степовика, видання цієї книги (а зараз вік головним чином візуального, зорового сприйняття інформації) має особливе значення, оскільки, зауважив шанований учений, «моє, приміром, покоління зовсім не знало, хто такі українські січові стрільці. А якби така яскрава й неповторна сторінка нашої історії, як січове стрілецтво, не мала б мистецького відображення (головним чином — галичанами), то ми б забули про це або ж пам'ятали, але лише у більшовицькій інтерпретації. Ось чому і пан Степовик, і Ігор Гирич, і доктор історичних наук Владислав Верстюк щиро дякували людям, які вклали в цю книгу частку душі й серця (передовсім — укладачеві Олені Федорук, меценатові Тарасу Лозинському, Інституту колекціонерства при Науковому товаристві імені Тараса Шевченка...). Адже йдеться про тих, кого без перебільшення можна назвати кращими людьми України!
