Злочинець є злочинець, і покарання — єдине, на що він заслуговує. Саме за такою моделлю працюють сьогодні правоохоронні органи в Україні. Тому й судять однаково — хоч дорослого зловмисника, хоч дитину з лихою долею. Ювенальна юстиція — та ланка судової системи, яка в демократичному світі опікується неповнолітніми в їхньому конфлікті із суспільством чи законом. Учора в Києві зібралися представники країн СНД, Прибалтики, а також Польщі із метою обговорити стан справ, обмінятися досвідом, розв’язати проблеми.
Красномовні цифри свідчать: із близько 3 тис. дітей, які сьогодні перебувають в 11 виховних колоніях, 41% ніде раніше не навчалися й не працювали. Більше того, щороку до таких закладів потрапляє 70—90 неписьменних школярів. І кожен день перебування в колонії віддаляє дитину від того, чого звичайна дитина навчилася у віці 5—6 років, а відтак — від нормального суспільного життя.
«Сьогодні вони — діти, а завтра ми будемо передавати їм в руки свою державу», — з такої тези розпочав захід керівник Національного прес-клубу реформ Сергій Губін. Ситуація і справді невтішна. Дитина, що скоїла злочин, потрапляє до рук правоохоронців, для яких це — злочинець, і механізм його «перевиховання» практично не різниться із тим, що застосовується до дорослих «колег по справі». Суддя розглядає справу й виносить вирок, керуючись Кримінальним кодексом чи іншими нормативно-правовими актами. Учора він судив серійного вбивцю-маніяка, сьогодні — дитину. Про специфіку ставлення до останньої в цьому випадку годі й говорити.
Замислитися над подальшою долею дитини — основний принцип ювенальної юстиції. «Дитина після скоєння злочину має потрапити не до того судді, що знайде статтю в кодексі, а до того, який замислиться над тим, що буде з цією дитиною далі, — каже заступник міністра юстиції України Валерія Лутковська. Тобто йдеться, у першу чергу, про профілактику й реабілітацію, а не про покарання. Представник ЮНІСЕФ в Україні Джеремі Хартлі упевнений, що «відбуваючи покарання в місцях позбавлення волі, діти перебувають у ще більш хиткому становищі». Це — час, коли дитина повністю асоціалізується, і «повернутися» до суспільства опісля вкрай важко. Однолітки навчаються в школах, готуються вступати до ВНЗ, будують плани на майбутнє. Дитина за ґратами випадає з цього процесу, більше того — на ній з’являється тавро «зека». А це — кінець на самісінькому початку життя.
«Сьогодні в Україні розроблено концепцію ювенальної судової системи, яку залишилося втілити практично», — заявляє пані Лутковська. Ця концепція базується на принципах верховенства інтересів неповнолітнього, пріоритету відновного підходу перед каральним у здійсненні дитячого правосуддя, визнання і підтримки сім’ї як найкращого середовища для проживання неповнолітнього.
У інших країнах постсоціалістичного табору ситуація із дитячим правосуддям складається по-різному. Приміром, у Казахстані пішли шляхом, відмінним від українського. «Ми почали з практики — організували центри ювенальної юстиції в окремих регіонах країни, — розповідає Світлана Бекмамбетова, директор проекту «Ювенальна юстиція в Казахстані». — Можна відзначити позитивний результат — зменшення кількості арештів серед неповнолітніх і їхню реабілітацію без участі пенітенціарних закладів. Тепер ми виходимо на рівень розробки концепції. Влада схвально поставилася до наших ідей».
Як складеться з ювенальною системою правосуддя в нашій країні — питання часу й, головним чином, зацікавленості владних мужів. За словами заступника голови Комітету Верховної Ради з питань правової політики Миколи Замковенка, парламент сприймає ідею без великого ентузіазму. Одним із елементів цієї спеціалізованої юстиції уже зараз може стати інститут «дитячого омбудсмена». Однак сьогодні в.о. Уповноваженого Верховної Ради з прав людини Ніна Карпачова до цієї ідеї ставиться скептично. Але незабаром обиратимуть нового омбудсмена, і все може змінитися. Отже, надія на щасливу долю імплементації ювенальної судової системи в Україні поки є.
