СНІД може «програти» звання чуми нашого віку. У нього є серйозний конкурент — туберкульоз. Від цієї хвороби легень у світі помирає більше, ніж від інших інфекцій разом узятих. В Україні зі 100 тис. населення майже 77 чоловiк — туберкульозники. Може це і небагато, але один хворий за рік заражає від 80 до 100 здорових людей. А найсприятливіше місце для передачі хвороби — це громадський транспорт. Дійшовши такого висновку, медики Вінниччини повернулись до випробуваних радянських методів боротьби з туберкульозом.
«Радянський Союз мав найкращий у світі досвід лікування туберкульозу, — розповідає Іван Горбатюк, головний лікар Вінницького обласного протитуберкульозного диспансеру. — Коли у 70-х роках у США був спалах цієї хвороби, американські лікарі два роки вивчали наш досвід. У нас навіть стояло питання про повну ліквідацію туберкульозу. Але зараз захворюваність знов почала рости. Туберкульоз — це хвороба низького рівня життя. У Росії зараз ще складніша ситуація з туберкульозом, ніж у нас. Там на 100 тис. населення — 80 хворих».
Хворих на туберкульоз вінничан на 10 відсотків менше, ніж в цілому по Україні. Іван Горбатюк пояснює це тим, що в регіоні антитуберкульозну програму впровадили ще за два роки до того, як її прийняли на державному рівні. Все ж, вінницький туберкульоз має свої особливості. Оскільки регіон аграрний, то у селах хворих на 10 відсотків більше, ніж у містах області. Побутові умови селян тільки сприяють поширенню інфекції, а труднощі з грішми і неспроможність відвідати районну лікарню затягують хворобу. Тому 6 місяців тому на Вінниччині відновили раніше скасовані по всій Україні посади патронажних сестер. Вони працюють при кожному сільському фельдшерсько-акушерському пункті. Ходять від хати до хати і дізнаються, розпитують про перші симптоми туберкульозу. Якщо вони є, відправляють людей до району на флюорографію. В разі виявлення туберкульозу сестра дезінфікує осередок вражених хворобою та контролює амбулаторне лікування хворих. Спеціального захисту від інфекції патронажні сестри не мають. За свою роботу отримують близько 180 грн. До їхніх обов’язків входить також виявлення людей, що контактували із нововиявленими хворими, відвідування тих, що на обліку, та постійний огляд школярів. Кругом ходять пішки. «Бідні вони й нещасні, ці медсестри», — зітхає Іван Горбатюк. Працівники ж обласного тубдиспансеру двічі на рік проходять профілактичне лікування. Для простих громадян, які бояться туберкульозу, як сказав головний лікар диспансеру, достатньо повноцінно харчуватись, не курити і, головне, щороку проходити флюорографію. Цифровий флюорограф, який вінницькому обласному протитуберкульозному диспансеру надав Мінздрав, менш шкідливий для людини, ніж звичайний. Пройти на ньому флюорографію може будь-хто, і, як запевнив головний лікар диспансеру, безплатно. Флюорографічна довідка у Вінниці потрібна, щоб стати на облік в центрі зайнятості, і, навіть, щоб приписатись. Найближчим часом її, можливо, будуть вимагати і у ЖЕКах в обмін на квитанцію про оплату комунальних послуг. «Таким чином ми зможемо перевірити на туберкульоз майже всіх вінничан. На ранніх стадіях цю хворобу можна вилікувати», — продовжує Іван Горбатюк. Він пропонував привозити пересувний флюорограф на ринки міста. «Я впевнений, що дві треті базарних торгівців насправді не проходили флюорографію останні 3-4 роки і контактують з великою кількістю людей: продають їм одежу, їжу». Поки що пропозицію не допускати до торгової точки без флюорографічного огляду не підтримано. Без обліку й огляду «живуть» й бомжі. «Їх привозять до нас в диспансер часто з відкритою формою туберкульозу, коли у них вже кровохаркання і ніхто не може сказати, де вони рознесли інфекцію», — турбується Іван Горбатюк.
Він вважає, що не займаються не лише бомжами. Недостатня профілактика туберкульозу і у вінницьких тюрмах. А там захворюваність у 10-15 разів вища, ніж в середньому, хворих в’язнів амністують найчастіше. І хоча про їхнiй приїзд до тубдиспансеру приходять повідомлення, колишні «зеки» рідко живуть за вказаною ними адресою. Найчастіше вони бомжують, блукають містами у пошуках грошей і даху. Тому, бачачи, що туберкульоз важко контролювати, вінницькі лікарі, щоб припинити стрімке поширення хвороби, «ускладнюють» вінничанам життя, але оберігають його. Можливо, навіть дещо порушуючи при цьому їхні права як громадян, запроваджуючи примусову флюорографію.
