«Бідність — і причина, і наслідок незабезпечення прав людини», — з такими словами звернувся до українців координатор системи ООН в Україні Френсіс М. О’Доннелл під час Форуму «Подолання бідності — справа захисту прав людини», що відкрився вчора в Українському домі в Києві. Форум приурочено до Міжнародного дня захисту прав людини, який цьогоріч проводиться під гаслом «Не благодійність, а зобов’язання». Разом із Представництвом ООН в Україні новостворений Міжнародний центр толерантності на чолі з народним депутатом Олександром Фельдманом ініціював проведення всеукраїнського соціологічного дослідження, присвяченого рівню дотримання прав людини. Результати невтішні — лише 12% відсотків із більш ніж тисячі опитаних бачать позитивні тенденції в питанні забезпечення своїх прав, 59% з них не помітили жодних зрушень, а 28% заявили, що ситуація лише погіршується.
«Основним джерелом порушення прав людини є бідність», — упевнений представник в.о. уповноваженого ВРУ з прав людини В. Яценко. Це й не дивно, адже найбільше хвилюють українців не суспільно-політичні права, а соціальні, найбільш наближені до життя. Так, українство переймається безкоштовним медичним обслуговуванням (44,8%), правом працювати (39,8%) та соціальним захистом (34,7%). При цьому такі права, як на свободу слова, релігії й вільне волевиявлення, разом хвилюють трохи більш як 10% українців. Словом, найголовніші проблеми для населення — це ті, що з’являються від неможливості сплачувати ті чи інші життєво необхідні послуги. За словами пана Яценка, 25% працевлаштованих громадян отримують заробітну плату, меншу за прожитковий мінімум. «За таких умов існування українського народу й української нації стає під загрозу», — резюмує він.
З цього приводу національний кореспондент Міжнародної організації праці Василь Костриця зазначив: «Проблема з бідними, які працюють, — проблема мультиплікату. Вони стають бідними назавжди, адже, не маючи високого достатку зараз, не отримуватимуть високої пенсії в майбутньому». Подолання цієї проблеми науковці, політики й громадські діячі бачать по-різному і комплексно. «ООН буде робити все, щоб зменшити кількість людей, які живуть за межею бідності. Наше завдання — не лише піднімати дохід на душу населення, але й подивитися, контролювати, як він розподіляється», — каже Френсіс М. О’Доннелл. Про те, що «бідність не здолати лише економічним шляхом, а тільки із застосуванням політичних важелів», заявляє народний депутат, голова правління Міжнародного центру толерантності Олександр Фельдман. Чи вийде? А поки між багатими та бідними в Україні — безмежна прірва. Результати дослідження говорять, що співвідношення доходів багатих українців до найбідніших складає 30:1. Для прикладу, в Китаї — 7:1, в Японії — 4,3:1, в країнах ЄС — 5,7:1.
Звісно, найпростіший, хоча також не надто простий варіант подолання такої різниці — поділитися. Йдеться про програми грошової та соціальної допомоги хворим, дітям-сиротам, а також про програми підтримки людей, які згодом самі зможуть підтримувати інших, — талановитих студентів, підприємців-початківців... В Україні існують Фонди Віктора Пінчука, Ріната Ахметова, того самого Олександра Фельдмана... Але таких прикладів не так вже й багато. Меценатство зустрічається частіше — але одна річ дати гроші, скажімо, на встановлення пам’ятника, і зовсім інша — запровадити систему стипендій або грантів. Для цього потрібні не лише гроші, а й розуміння важливості таких справ, важливості подолання давно окресленої прірви, існування якої ніколи не дасть нашій країні можливості називатися розвиненою.
