Головне державне свято України відзначалося цього року широко й гучно, з традиційним уже військовим парадом і народними гуляннями, спартакіадами, концертами, виставками. Не обійшлося без промов, екскурсів у історію і глобальних оцінок. Але загалом 13-й день народження суверенної України пройшов дещо тепліше й життєрадісніше, ніж попередні.
Напередодні головний підсумок пройденого країною за ці роки озвучив Президент у своїй вітальній промові — її транслював УТ-1 і активно цитували новостійні служби всіх українських телеканалів. Президент оголосив, що «початковий етап розбудови держави завершено». Враховуючи близьке закінчення свого президентського терміну, Леонід Кучма у зверненні до українського народу сказав усе, що хотів. Він визнав, що без багатовікової мрії про незалежність, без волелюбності народу (за словами Президента, з 10 основоположних людських цінностей найціннішою українці вважають свободу), без його стійкості й живучості нова Україна не відбулася б. Історію наших перетворень глава держави порівняв з походом через пустелю, а початкову стратегію реформування назвав методом проб і помилок. Однак досягнутим результатом Президент задоволений, а «штучне прискорення процесу отримання істинного суверенітету», на його думку, «може тільки зашкодити». Загалом, щоб далі в країні було все так, як нам треба, ми маємо бути «ідеалістами і прагматиками одночасно».
У 13-ю річницю Незалежності вперше відзначався й День державного прапора, який за Указом Президента святкуватиметься тепер щорічно 23 серпня. Вітчизняні телеканали, не встигнувши відреагувати відповідним чином власне в цей день, віддали данину історії українського прапора у святкових новинах. Кадри, що відобразили перше внесення синьо-жовтого стяга до сесійної зали Верховної Ради, були «хітом» інформаційних програм цих днів.
Звісно, основним «висвітлювачем» усіх урочистостей, присвячених Дню незалежності, був УТ-1. Шкода, нових творчих ідей знову не було. Слова — про історію, про складності шляху та значущість досягнутого — були, але здавалося, що ці слова, надто витіюваті і пафосні — з шкільної літературної «критики». І все начебто правильно — а не гріє, не потрапляє в частоту сприйняття. Надто шаблонно й банально, так само, як і щорічні «святкові», «суто українські» відеокадри — поля, тополі, трембіти, дівчата у вінках і стрічках, хлопці в червоних атласних шароварах. Як і довгі розповіді на тему «за що я люблю Україну». Набагато людянішим і щирішим було коротке інтерв’ю наших співгромадян на вулицях країни. У цьому також проблема — не забалакати й не затерти «правильними», кучеряво-витіюватими словами дороге й значуще.
А от військовий парад — дійство, здавалося б, казенне, такого враження не залишив. Це навіть добре, що наші паради проходять без військової техніки, «що повзає» й літає. І не лише тому, що так безпечніше. Наша армія, бадьоро крокуючи головною вулицею країни, виглядала здоровою, життєрадісною, цілком організованою, але не агресивною. Водночас слушна інформація коментаторів за кадром і включення в пряму трансляцію параду документальних відеохарактеристик крокуючих частин давали уявлення і про історію формувань, і про перебіг військової реформи, і про те, яка ж кінцева мета поточної армійської реконструкції, здійснюваної за формулою «краще менше, та краще». Чудово представили свої війська 30 військових оркестрів, що в русі виконували музично-історичне есе — попурі з тематично підібраних мелодій. Не обійшлося без радянських маршів і пісень, але за ними — частина життя народу й армії, і добре, що вони не забуті. Загалом, до параду армія підійшла творче. А під час представлення музичних настроїв Військово-морських сил України окремо стоячий сигнальний прапорцями навіть беззвучно «заспівав» під акомпанемент оркестру текст пісні «Уходим завтра в море».
Парад по телевізору — це важлива частина святкового телеменю. Традиційно в «парадних» репортажах хочеться побачити, що з армією все гаразд, подивитися на обличчя захисників вітчизни — від курсантів до генералітету, подивитися, хто на гостьовій трибуні й наскільки цікаво їм те, що відбувається внизу, побачити, які емоції викликає парадна хода в тих, хто і є Вітчизна. Цього разу було видно, що погода в Києві прохолодна, але сонячна, трибуну також часто показували, як і головних героїв параду. Глядачів розглянути було складніше, тому одна зі складових видовища наче випала, і її відсутність відчувалася.
За винятком Першого Національного, День незалежності в українському телеефірі пройшов м’яко, хоча всі телеканали відзначили головне державне свято. СТБ розпочав показ історичного серіалу «Вогнем і мечем», давши на початку інтерв’ю з Єжі Гофманом. «1+1» приурочив до Дня незалежності» показ «Устима Кармелюка». Варто подивитися. «Новий канал» показав торішній документальний фільм «Незалежність: український варіант». «Інтер» — святковий концерт на Майдані незалежності, який зібрав стільки глядачів, скільки вмістила площа. УТ-1 випустив до свята присвячену цьому дню «Четверту владу». В інформаційних програмах також були сюжети до дати — й історико-аналітичні, й навіть кумедні, як, наприклад, у «Подробицях» («Інтер») про особливості життя людей з прізвищем Українець.
А взагалі, у святкові дні у присвячених Дню незалежності телепроектах цього року було трохи менше офіціозу, трохи менше промов і патріотичної лексики, трохи більше тепла й людяності. І правильно. Як сказав перший президент України, День незалежності — це і «внутрішнє, душевне» свято, яке не повинне бути гучним.
