Героїчні зусилля окремих громадян у відстоюванні своїх прав гідні поваги і захвату. Для мене символом багатостраждального відновлення громадянських прав у Маріуполі став будинок на Митрополитській вулиці. Про історію цього будинку і долю його господаря розповіла голова міського історико-просвітницького товариства «Меморіал», голова комісії міськради Галина Захарова.
Будинок належав Федору Григоровичу Маличу. Це був працелюбний господар, яскравий представник славного середнього класу. До 1917 року сім’я Маличів обробляла 200 десятин власної орної землі. Брати Федір і Христофор виростили величезний сад, вивели чудові сорти слив, про які односельчани- старожили пам’ятають досі. Фрукти з приміської Ялти привозили на маріупольський базар возами. Займалися брати і рибним промислом. Зібравши гроші, Федір Малич придбав у Маріуполі будинок для своєї сім’ї. 1917 року більшовики зазіхнули на священне і недоторканне право приватної власності, а відповідно, і на всі громадянські права, перетворивши громадян на рабів. 1930 року братів Маличів розкуркулили, в люту лютневу холоднечу енкавеесiвцi вигнали численну сім’ю на вулицю, а господаря дому заточили у підвали НКВС і катували спрагою. Годували тільки іржавими оселедцями, а води не давали. Будинок конфіскували, господаря вислали на Північ.
Будівники комунізму, захопивши будинок Федора Малича, за 65 років «будівництва» жодного разу не відремонтували будинок, довели його до жахливого стану, а потім здали в оренду приватній фірмі, яка перетворила приміщення на склад. 1994 року родичі Ф.Малича, також потерпілі від репресій, звернулися до комісії міськради з відновлення прав реабілітованих з проханням відновити справедливість. Комісія на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій» ухвалила рішення повернути будинок спадкоємцям. Рішення комісії було сприйняте зі сльозами радості нащадками Федора Малича. Однак директор тогочасного тресту, а також ЗАТ «Громаджилбуд» Володимир Воєйков, незважаючи на втручання судових виконавців, не визнав рішення міської комісії. Він оскаржив його у всіх мислимих i немислимих інстанціях. Поскаржився навіть заступнику голови міськвиконкому. І тяганина-спростування права на будинок Ф.Малича затяглася на 4 роки. Після того, як рішення комісії міськради було визнане правильним, і справедливість перемогла, голова комісії Г. Захарова сказала, що не відчула почуття торжества. Разом з безвинно постраждалими вона відчувала душевний біль і гіркоту. Надто вже важко відновлювалася справедливість.
Шлях до загального торжества громадянського права буде дуже довгим і нелегким. За історичними мірками, від тієї страшної безодні беззаконня і свавілля, в якій було поховано заживо суспільство будівників комунізму, нас відділяє кілька хвилин. Мить тому була інша країна, в якій слова «партія» і «уряд» писали (в слідчих справах НКВС) з великої лiтери, слово «Батьківщина» — з маленької, а Людини не існувало зовсім, тільки «маси». І сьогодні 22% виборців підтримують партію, яка «оволодiває масами». Тому Людину ще довго не помічатимуть. Та що казати про «маленького українця», якщо і в президенти не маєш можливості обрати Особистість. (З повагою ставлюся до всіх обраних народом президентів). Особистості не потрібні нинішнім-вчорашнім «господарям життя», ні «великі», ні «маленькі» — заважають грабувати, тобто «приватизувати». Успішний захист громадянами своїх прав стане масштабним явищем, коли громадяни у більшості своїй будуть економічно міцними середняками. Тому зусилля юридичної і політичної системи держави мають бути спрямовані на те, щоб економіка нарешті явила на світ численний середній клас. Суспільство з двома протилежними нерівноправними соціальними смугами не має перспективи стати громадянським. Ми знаходимося на шляху від «мас» до суспільства особистостей, і сьогодні у захисті громадянських прав ефективніші зусилля громадських організацій, профспілок, трудових колективів. Тому другим символом боротьби за громадянські права в Маріуполі для мене став колектив металургійного комбінату, на якому працюю. Ми хочемо викупити у держави акції, щоб згодом стати справжніми середняками, і відстоювали це право демократичними методами. Моя щира вдячність редакції газети «День» за те, що ви приділили цій важливій для акціонерів комбінату проблемі таку велику увагу, надрукувавши мій лист («День», №98) і відгук на нього («День» 15 червня).
