Безсумнівно, культурною подією номер один цього вікенду був V Міжнародний арт-фестиваль. З цим арт-фестом все, мов у тій казці про дівчинку Алісу, що забрела до Країни, в якій корені речей тісно сплелися з коренями слів: «Щоб жити, то він жив, але от щоб бути, то його не було». Тобто арт-фест, безсумнівно, відбувся, однак «подією» його назвати можна з великою натяжкою — радше великий звітний захід українських художників із залученням сил вірменських та грузинських колег. Знаковою ілюстрацією П’ятому арт- фесту могла б послужити концепція одного з проектів, на ньому представлених, а саме — «Відеотопа» Олександра Соловйова. За задумом куратора, проект представляє 20 найкращих відеоінсталяцій, знятих в Україні. Завдання для автора спрощувало те, що відео-арт — жанр досить молодий, а в українському варіанті і поготів ледве дотягує до піонерського віку (відлік зазвичай ведуть від початку 90-х), та все ж таки, попри юний вік, він пішов по колу. У «Відеотопі», дійсно, було представлено роботи цікаві й такі, що запам’ятовуються, хоча б тим, що й прекрасні «Телевізійні новини» Василя Цаголова (1998), і «Art in space» Подольчака — Дюрича (1991), і «Криві дзеркала» Гнилицького — Максимкова — Філоненка бачені неодноразово на різноманітних акціях сучасного мистецтва та фестивалях відео- арту. Бавився наш піонер, пустував, тужився, видаючи дотепи, і раптом сів по-дідівськи на лавочку та й задумався про сенс життя: «Діточки, яке блаженство пенсія». Власне, і весь П’ятий арт-фест — це сигнал не те щоб зупинки в дорозі, а здається, вже вагомого спочинку.
Наочним символом стану сучасного мистецтва (не у вузько термінологічному значенні) могла б послужити й ефектна інсталяція «Проект 373» Вишеславського — Сидоренка — Якуніна прямо в центрі холу — застиглий маятник (камінь, підвішений на вірьовці, що протяглася прямо з піднебесся Українського дому) над пісочною купою. Верхівку купи давно збито, навколо розкидано пісочок («Мистецтво в маси засіяно!»), — маятник свою справу зробив і зупинився. Чи вдасться його розгойдати, покаже наступний арт-фест.
Якщо ви почуєте, що на арт- фесті нічого було подивитися, то не вірте. Звичайно ж, «діди», котрі регулярно відвідували всі арт-фести з першого по п’ятий, будуть вам настирливо віщати, що ніякий це не фест, що от раніше були фести (і обов’язково пригадають перший) — не пара нинішньому. Знаючі люди безумовно праві: перший арт-фест був дійсно крутий (та й часи були тоді круті), та подивитися було що і на п’ятому. Просто час, коли камені щедро розкидали (і здавалося, не буде їм кінця), змінився часом їх ретельного збору. П’ятий представив масу найрізноманітніших проектів, з яких, на мій, дуже суб’єктивний, погляд, найбільш вдалим здався «Музей сучасного мистецтва» (куточок мальовничих «коштовностей» — від Звєрінського і Гавриленка до Сильваші, Гейко, Криволапа, Кривенка). Кумедно виглядали проект «Екологія душі», у котрій найпривабливішим був, звичайно ж, не бідний думкою хіппстерський намет «Дайте світові шанс», а серія фотографій радянської символіки на архітектурних спорудах — від урядових будівель до дитсадків і ферм; і дотепна серія Оксани Кирпенко «Обман зору, або Задля меблів» (картини — намальовані елементи виплеканого у мріях шикарного інтер’єра); відверто порадувала серія Юлій Лазаревської «Меандр», яку глядачам представляли знамениті бліді ляльки художниці.
Ні, що подивитися, звичайно ж, було, але важливо інше: багато що з представленого на арт- фесті ми вже бачили у галереях і на виставках, а дещо навіть і на минулому арт-фесті. Хотіли свята мистецтва, а вийшло як завжди — трудові будні.
