Правда про трагедії минулого потрібна не безвинним жертвам, яких ми не можемо оживити, — вона потрібна живим. Адже ця правда, підтверджена суворою, неспростовною мовою документів й фактів, допомагає нам зрозуміти передумови виникнення жахливих драм історії та, головне, побачити й осягнути механізм злочинів, тоталітарних репресій та катастроф.
Трагедія українського Голодомору — яскраве свідчення на користь цієї тези. Нам важливо до кінця осмислити, чому й як таке могло статися на нашій землі. Це осмислення, зрозуміло, неможливе без аналізу всього комплексу відповідних документів. І подія, що відбулася 18 серпня в Службі безпеки України, а саме — презентація великого масиву документальних джерел з історії Голодомору з архівів ГПУ УРСР, які раніше вважалися «таємними» та «цілком таємними», а тепер стали надбанням широкої громадськості, є винятково важливою віхою на цьому шляху.
У презентації колекції документів ГПУ УРСР узяли участь відомі в Україні фахівці, історики, архівознавці: голова Держкомархіву України Геннадій Боряк, доктор історичних наук, професор Станіслав Кульчицький, керівник Державного галузевого архіву Служби безпеки України Сергій Богунов, доктор історичних наук Василь Даниленко. Вони зазначили, що унікальність цих документальних матеріалів, передовсім, полягає в тому, що в них можна знайти відповіді на дуже важливі, досі недостатньо висвітлені запитання: які конкретні вказівки отримувало ГПУ УРСР від керівних партійних органів у 1932 — 1933 та наступних роках? Як реагувало населення на катастрофу, що наближалася?
Як підкреслили Сергій Богунов та Геннадій Боряк, колекцію документів ГПУ в цілому можна умовно поділити на кілька груп. Це матеріали Політбюро ЦК ВКП(б) та Політбюро ЦК КП(б)У, що надсилались до органів ГПУ для безумовного виконання. Як приклад був наведений розсекречений витяг із протоколу засідання Політбюро ЦК ВКП(б), надісланий голові ГПУ УРСР В. Балицькому, і на місця, згідно з яким саме на органи ГПУ покладалась відповідальність за неухильне виконання постанови ВЦ ВК та Раднаркому СРСР від 8 серпня 1932 р. «Про захист соціалістичної власності» (згідно з якою за зірвані на полі декілька колосків можна було потрапити за ґрати на багато років!). Це й таємний лист ЦК за підписом Сталіна (1932 рік), теж розісланий на місця, в якому стверджувалось: «Ворог із партійним білетом у кишені, який чинить опір хлібозаготівлям, має каратися нещадно й негайно віддаватися до суду». Це також і відомчі документи «чекістів». Вражає, зокрема, святковий наказ по ГПУ УРСР від 5 листопада 1933 року, в якому читаємо: «Голод відбувається зараз у капіталістичних країнах у той час, як вільне трудяще селянство в Україні переможно будує соціалізм».
Серед найбільш вражаючих документів були названі два. Це кримінальна справа селянки Л. Апрелєвої, яка була притягнута до відповідальності за людоїдство. І — зовсім інший архівний матеріал: лист співробітників Всеукраїнської академії наук до М.С. Грушевського (який тоді, 1933 року, жив у Москві), перехоплений цензурою. У листі читаємо: «Щодо політичного становища слід сказати, що в Україні панує жахливий голод, вимирають цілком села й повіти, особливо страшною є смертність серед дітей. Мета цієї нелюдської акції — остаточно заламати українську націю в розрахунку на те, що загинуть сотні тисяч, мільйони людей, а решта — розсіються по безкрайніх просторах Росії...» Мотиви такого злочину висвітлив професор Станіслав Кульчицький, який підкреслив, що Сталін, без сумніву, боявся України, бо чітко розумів, що це — величезна республіка з сильними конституційними повноваженнями (аж до виходу з СРСР), отже він бачив загрозу й прагнув раз і назавжди «приборкати» громадян України, вдаючись до терору голодом.
У це важко повірити, але досі в інтернеті (а тепер кожний бажаючий зможе знайти всі матеріали на відповідному сайті галузевого архіву СБУ) був опублікований лише один-єдиний документ, що стосується Голодомору. Ось чому оприлюднення 130(!) нових документів, які допомагають зрозуміти суть тоталітарного терору, його механізм, можна вважати справжнім проривом.
